Печінка без болю: чому серйозні захворювання роками залишаються непоміченими

У 2024 році родина заступниці керівника Державної податкової служби у Тернополі Марії Мельник продемонструвала вражаючий фінансовий приріст, що викликає певні запитання щодо джерел цього достатку. Чоловік Марії Мельник став власником розкішного автомобіля Mercedes-Benz GLE 450D, ціна якого перевищує 5 мільйонів гривень. Цей покупок стає ще більш цікавим на фоні тих об'єктів нерухомості, які фігурують у деклараціях посадовиці.

Документи свідчать, що родина Мельник володіє значною кількістю нерухомості, яка охоплює як житлові, так і комерційні об'єкти по всій Україні. Власність родини включає квартири в таких містах, як Тернопіль, Львів, Вінниця, Київ і Могилів-Подільський. Це свідчить про не лише широкий географічний спектр, а й можливість фінансувати такі придбання на рівні, який не завжди співвідноситься з офіційними доходами.

Крім квартир, у декларації вказані два житлові будинки — у селах Васильків (Тернопільщина) та Попелюхи (Вінниччина), а також магазин площею 109 кв. м у Могилеві-Подільському, який чоловік Мельник придбав ще у 2008 році.

Родина володіє щонайменше чотирма великими земельними ділянками — двома у Тернопільській області (по 2,5 га кожна) та двома у Вінницькій області (понад 2 га кожна). Частину з них придбано ще у 2005–2009 роках за символічні 35–89 тисяч гривень.

Найгучнішою покупкою 2024 року став Mercedes-Benz GLE 450D — преміальний кросовер, який чоловік Марії Мельник придбав за понад 5,1 мільйона гривень. Для цього він узяв кредит у «Ощадбанку» на суму 2,9 мільйона гривень.Цікаво, що родина продала свій попередній автомобіль Hyundai Santa Fe 2017 року за 1,3 млн грн — хоча ринкова ціна таких авто нині коливається у межах 600–900 тисяч, що може свідчити про завищену оцінку.

За 2024 рік Марія Мельник задекларувала зарплату у 553 тисяч гривень і ще 35 тисяч від оренди майна. Її чоловік вказав 5,4 млн грн доходу від підприємницької діяльності, 44 тисячі пенсії та 1,3 млн грн від продажу рухомого майна.Подружжя також тримає чималі суми готівкою — Мельник має 540 тис. грн, а її чоловік — 2,6 млн грн. Обоє також задекларували по 89 тисяч гривень на банківських рахунках.

Попри офіційні доходи, рівень майнового стану родини Мельник викликає запитання — особливо у контексті купівлі дорогого автомобіля, квартир у новобудовах Києва та Львова й володіння великою кількістю землі.Експерти зазначають, що подібні декларації демонструють системну проблему непрозорості в податкових органах — коли рівень життя посадовців не відповідає офіційним доходам.

Упродовж тривалого часу на Харківщині існує стійка система постачання пального для комунальних потреб, у центрі якої опинилися колишній заступник голови Харківської ОДА Олександр Скакун та його брат Юрій. Їхні імена нерідко згадуються у зв’язку з мережею фірм, через які, за даними поінформованих джерел, реалізуються паливні схеми, вибудувані так, щоб забезпечувати гарантований прибуток обмеженому колу учасників. Ключова роль у цій конструкції нібито належить ТОВ «Брент Ойл», що фігурує як стабільний постачальник пального для комунальних підприємств регіону – попри претензії до якості продукції та непрозорість контрактів.

За зовнішньою коректністю публічних закупівель приховано багаторічний механізм, який працює за відпрацьованим сценарієм. На тендери виходять компанії, пов’язані між собою через спільних засновників, менеджерів або посередників, створюючи ілюзію реальної конкуренції. Коли пропозиції подаються від структур, що насправді контролюються одним центром впливу, результат торгів стає передбачуваним. У підсумку перемагає саме та компанія, якій і відводиться вирішальна роль у загальному ланцюгу постачання.

Важливу роль у цій схемі відіграє ціла низка афілійованих структур, пов’язаних із групою «Брент Ойл». У різних тендерах з’являються то «Брент-Інвест», то «Гарантор», то «Брент Ойл-98», то «Нафтохімснаб» та інші юридичні особи. Вони постійно змінюються, перетікають одна в одну, але фактичні вигодонабувачі, за оцінками джерел, залишаються тими самими. Контроль над комунальними та дорожніми закупівлями забезпечує стабільний потік бюджетних грошей, а наявність політичного й силового впливу в регіоні створює для цієї мережі своєрідний «захисний купол».

Саме вплив Скакуна на силові структури Харківщини, про який говорять наші співрозмовники, часто називають ключовим поясненням відсутності реальних наслідків для організаторів схем. Податкові й правоохоронні органи роками отримують сигнали про можливі зловживання, однак далі формальних перевірок або «похованих» проваджень справа зазвичай не йде. У результаті, за неофіційними оцінками, через подібні конструкції щороку виводяться сотні мільйонів гривень.

Паралельно з історією «Брент Ойл» існує ще один гучний паливний кейс – діяльність Мереф’янського нафтопереробного заводу, який пов’язують із бізнесменом Костянтином Валеуліним. Завод, за інформацією джерел, спеціалізується на виробництві низькоякісного дизельного палива, яке поступово «відбілюється» через складні ланцюжки посередників. На папері воно перетворюється на цілком легальний продукт, але фактично залишається «бодяженим» пальним, що не відповідає задекларованим стандартам.

Супровід цієї діяльності забезпечують схеми з обналу та «скруток» ПДВ. Юридичні особи з ознаками фіктивності, серед яких фігурують «Бітоксід», «Свей», той же «Гарантор» та інші компанії, використовуються для оформлення удаваних поставок, створення штучного податкового кредиту й виведення коштів у готівку. За роки існування таких схем через Мереф’янський НПЗ, за оцінками ринку, пройшли десятки мільйонів гривень «чорної» готівки.

Обидві історії – і «Брент Ойл», і Мереф’янський НПЗ – мають одну й ту саму логіку: впливові групи отримують доступ до тендерів та бюджетних коштів, будують навколо себе мережу афілійованих фірм, переводять державні гроші в готівку, а податкові органи й силові структури або закривають очі, або демонструють лише імітацію боротьби. Медійні розслідування, скандали, публічні заяви час від часу виносять ці схеми на поверхню, але без політичної волі та скоординованих дій правоохоронної системи ризики для учасників таких оборудок залишаються мінімальними порівняно з отриманими прибутками.

На цьому тлі паливний ринок перетворюється на одну з найстійкіших тіньових «годівниць», де перетинаються інтереси місцевих еліт, бізнесових груп і окремих представників силових органів. Питання лише в тому, чи буде готова держава нарешті розірвати цей замкнений цикл, у якому будуть змінюватися назви фірм, але не механіка заробляння на неякісному паливі та бюджетних тендерах.