Перевірка в податковій призвела до відставки 16 керівників з інвалідністю

Ключові елементи військового обліку:

Останнім часом співачка, що має українське коріння, опинилася в новинах через санкції, накладені на її майно за підтримку російської влади та президента Володимира Путіна. Вона відкрито підтримує військові дії, які тривають в Україні.

На основі десятків фотографій Повалій, Слоссер зазначає, що співачка регулярно вдається до макіяжу та інвазивних косметологічних процедур. “Кожен раз, коли дивлюся на її нові фото, здається, ніби це зовсім інша жінка. Зняти макіяж – і ми знову побачимо іншу зовнішність”, – підкреслив експерт.

Особливу увагу хірург звернув на використання небезпечних філлерів, зокрема Інтерфалу, популярність якого колись була значною в Україні. “Інтерфал – серйозний препарат, оскільки він не розсмоктується з часом. Його використання може призвести до асиметрії обличчя і серйозного запалення”, – пояснив він.

Слоссер також підтвердив, що Повалій виконувала ринопластику та корекцію щелепи, ймовірно, за допомогою філерів, а не імплантів. Він зазначив, що об’єм введених філерів може сягати однієї склянки препарату, що є досить великою кількістю.

“Ринопластику та підтяжку шиї було виконано якісно, і вони виглядають природно, але підтяжка обличчя та брів виглядають агресивно. Через підняті брови її обличчя виглядає нетипово, що могло викликати “ефект незнайомки” серед публіки”, — додав лікар.

На сьогодні Повалій, здається, повернулася до більш природних форм, але, за словами хірурга, надмірне використання ін’єкцій краси може призвести до втрати індивідуальності. “Люди, які зловживають такими процедурами, часто стають схожими один на одного”, – зазначив він.

Дмитро Слоссер також з гумором додав, що, коли філлери розсмокчуться, шкіра Повалій може обвиснути. “Результати, які ми бачимо зараз, не вічні і потребують постійного повторення”, – підсумував експерт.

Основні аспекти військового обліку:

Як повідомляють у Львівському ТЦК, кожен призовник має особисто прибути до місцевого ТЦК та зареєструватися за фактичним місцем проживання. Це стосується як звичайних громадян, так і внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які також повинні пройти реєстрацію як ВПО та стати на військовий облік у територіальному центрі.

Після того, як призовник буде зареєстрований за новою адресою, його дані будуть внесені до єдиного державного реєстру, і він автоматично зніметься з обліку за старим місцем проживання. Це спрощує процес ведення військового обліку й дозволяє державі більш точно відслідковувати мобілізаційні ресурси.

У той же час голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко прокоментував поточну ситуацію з мобілізацією в Україні. За його словами, на цей момент немає необхідності знижувати мобілізаційний вік. Військові фахівці вважають, що залучення молодих людей віком 18-20 років не завжди є ефективним у військових умовах.

Також Тимочко зазначив, що у разі перевірки бронювання частина осіб, які отримали бронь незаконним шляхом, можуть бути звільнені для служби в армії. Це дозволить залучити додаткові ресурси без необхідності значного розширення мобілізації.

У 2010-му році Микола Греченюк став депутатом Підвиноградівської сільської ради на Закарпатті. Це невелике село, де проживає близько 4000 осіб, займає значне місце у вузьких колах регіону. Завдяки своїм бізнесам, зокрема ФОПу, Греченюк став впливовою особистістю в місцевих справах. Його успіхи в державних тендерах на ремонт доріг, прибирання снігу та інші комунальні послуги відомі у всьому районі.

Населення заздрить його успіхам і неабиякої розкоші, якою він живе. Це викликає обговорення та підозри щодо можливих шляхів фінансування цього розмаху, зокрема, через недекларовані доходи або контрабанду.

Тим не менш, життя дочки Миколи Греченюка, Беатриси, нагадує казку. Хоча вона не належить до королівської родини, але має всі привілеї, що супроводжують такий статус. Її розкішне життя, яке вона активно демонструє в соціальних мережах, зачіпає уяву громадськості і викликає питання щодо джерел її достатку.

Таке контурування розкладу між двома світами, а також підозри щодо можливої корупції чи нелегального фінансування, створюють певну напругу в суспільстві і вимагають уваги правоохоронних органів та антикорупційних служб.

У 2015 році, під час депутатства Миколи Греченюка у сільській раді від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали принаймні чотири земельні ділянки у Підвиноградові. Це стало можливим завдяки рішенню сільської ради, яка реалізувала їхнє право на безкоштовне отримання землі, передбачене українською Конституцією. Отримали ділянки: донька Греченюка Беатриса Миколаївна, брат Михайло Васильович Греченюк, а також Михайло Михайлович Крайнер (по даним ЗМІ, водій Греченюка) та Маріанна Олександрівна Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси щодо виділення цих ділянок тривали до 2021 року, але зазначені особи все ж відстояли своє право на землю.

Сам Микола Греченюк має в Підвиноградові чотири земельні ділянки та будинок, а його дочка Беатриса володіє загалом трема ділянками та власним маєтком. Покрім того, крім ФОПу, Микола Греченюк є засновником ТОВ "Лігаспецбуд", якому також пощастило у тендерах. За даними "Прозоро", ця компанія брала участь у щонайменше 124 конкурсах і виграла підрядів на суму приблизно 370 мільйонів гривень.

Беатриса Греченюк, хоча вказується як Беатрікс у реєстрах, живе розкішним життям, яке активно демонструє на своєму Instagram. Вона не поступається своїм розкошам подружкам, серед яких сестра розкрадача армійської техніки Романа Гринкевича, Ольга, та колишня дружина народного депутата від "Слуги народу" Миколи Тищенка, Алла Барановська. Її чоловік, Андрій Петьовка, також відома особистість, син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги.

Вірогідно, Беатриса Греченюк може мати певні права на Замок Закарпаття "Паланок", який у 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки. Цей замок може бути для неї місцем відпочинку та відповідати її іміджу "справжньої принцеси". Крім того, Беатриса вказує у своєму Instagram, що є дизайнером інтер'єрів, а також володіє рестораном Darlin’ restobar у Мукачевому, де подаються розкішні страви та дорогі вина.

У 2022 році, під час розгортання війни Росії проти України, драматичні події відбувалися і на Закарпатті. Андрій Петьовка, чоловік Беатриси, діяв у складних обставинах, пов'язаних із замовленням перепусток на виїзд за кордон для себе та свого свата Миколи Греченюка. Незважаючи на запити національних органів контролю, щодо законності цих дій, після обіцянок про волонтерську допомогу, ситуація знайшла свій розв'язок.

У цей період також народилася донька Беатриси, що, здається, мала би вимагати усієї уваги та зусиль. Проте, нещодавно виявлені фотографії з Instagram Беатриси Греченюк свідчать про те, що вона разом з чоловіком, можливо, і дочкою, відправилася у розкішну подорож до Італії. Їхня здатність до розкошів та бажання вражати неабиякі.

Проте, зауваження, які з'явилися відносно можливої контрабанди через Закарпаття, підштовхують до замислення. Чи всі ці розкішні придбання та подорожі фінансуються чесним шляхом, чи може, є ще один більш сумний джерело їхнього походження? Відомо, що саме ця область має сумну репутацію лідера з поставок незадекларованих товарів. Тому, необхідно приділити увагу цьому питанню для визначення його справжнього характеру та наслідків.

У висновках можна зазначити, що описаний у тексті приклад є лише одним із численних випадків, коли в Україні влада, бізнес та привілеї об'єднуються в одній особі або родині. Спільне володіння бізнесом, політична активність та розкішний спосіб життя стають визначними рисами окремих елітних класів, які не завжди відповідають закону і моралі.

Зазначений у тексті приклад також відображає загальну проблему корупції та контрабанди в Україні, особливо в регіонах, де контроль за оборотом товарів та послугами є менш ефективним. Це свідчить про необхідність подальших заходів з боротьби з корупцією, підвищення прозорості та відповідальності влади перед громадянами.

Нарешті, висновок полягає у необхідності посилення контролю та відкритості щодо діяльності представників влади та бізнесу, а також у підтримці механізмів, спрямованих на забезпечення суворої відповідальності за порушення закону та зловживання владою. Тільки таким шляхом можна досягти більшої справедливості та розвитку суспільства в цілому.

Вищий антикорупційний суд вирішив продовжити до 19 квітня термін виконання обов'язків бізнесмена Алекса Боруховича, який став підозрюваним у справі про організацію заволодіння міжнародним аеропортом "Одеса". Ухвала суду передбачає низку обмежень, включаючи запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 120,78 млн гривень, обов'язок з'являтися на перше вимагання, не покидати місто та область без дозволу відслідковуючого органу, прокурора та суду, а також повідомляти про будь-які зміни у місці проживання та роботи. Пізніше електронний браслет, який також було накладено на Боруховича, було знято.

Суд також врахував запит прокурора САП щодо продовження інших обмежень і частково задовольнив його, продовживши термін виконання обов'язків підозрюваного через застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Ця ухвала діятиме до 19 квітня 2024 року включно, але в межах досудового розслідування.

Цей вирок став наслідком слідства, що відбулося у рамках справи проти Бориса Кауфмана та Олександра Грановського (Алекса Боруховича), які підозрюються у створенні схеми заволодіння майном КП "Міжнародний аеропорт "Одеса". Слідство показало, що вони зареєстрували ТОВ з метою отримання у власність та приватизації майнового комплексу аеропорту. Отримавши згоду депутатів Одеської міської ради на створення товариства, вони вчинили ряд юридичних порушень, що призвели до незаконного заволодіння майном аеропорту.

Нагадаємо, що раніше суд також обрав запобіжний захід для Бориса Кауфмана та Олександра Грановського у цій справі.

У вирішенні справи щодо організації заволодіння майном Міжнародного аеропорту "Одеса" суд продовжив до 19 квітня термін виконання обов'язків бізнесмена Алекса Боруховича, підозрюваного у зазначених злочинах. Суд встановив ряд обмежень щодо його дій та місцеперебування, включаючи заставу у значній сумі та заборону покидати місто без дозволу від відслідковуючих органів. Такий вирок є результатом слідства, що розглядається у рамках судового процесу проти Боруховича, Бориса Кауфмана та Олександра Грановського за обвинуваченням у незаконному заволодінні майном аеропорту. Ці рішення свідчать про серйозність ситуації щодо боротьби з корупцією та недодержанням закону в сфері підприємницької діяльності.

У Харківській області була сформована тимчасова спеціальна комісія, яка відповідає за оцінку якості будівництва оборонних споруд. Разом з цим, Державне бюро розслідувань також здійснює ретельний аналіз у цьому напрямку. Однак варто зауважити, що військовим заборонено розголошувати інформацію про ці дії у своїх інтерв'ю, а представників ЗМІ звинувачують у необ’єктивності та підкріпленні російських наративів під час згадування цих питань у своїх матеріалах.

Представники видання “Слідства.Інфо” взяли інтерв’ю у військовослужбовців трьох різних бригад Сил оборони, що беруть участь у стримуванні наступу ворога в області. Деяким з них були проведені “виховні бесіди” з керівництва, яке рекомендувало утриматися від обговорення з журналістами будь-яких питань, що стосуються оборонних споруд.

Один із бійців зазначив: “На нас прямо не тиснули, але всім, хто висловлює будь-яку думку з приводу фортифікації, чи то власні, чи же знають (командувачі, — прим.), то з ними провели розмови”.

Ми утримуємось від розголошення назв підрозділів, а також імен чи позивних військовослужбовців, щоб не наражати їх на тиск з боку їхнього керівництва. Наголошуємо, що цей матеріал не має на меті відтворити повну картину щодо готовності ліній оборони в області, а надати уявлення про цензуру та тиск, які відчувають військовослужбовці та журналісти у зв’язку з висвітленням даної проблеми.

Що відбувається на півночі Харківської області?

Російський наступ, який розпочався у першій половині травня, викликав перекидання сил для підсилення бригади Сил оборони на цей напрямок. Зусиллями військових вдалося стримати просування ворога, але росіяни все ж таки просунулися вперед на двох ділянках: у районі міста Вовчанськ та Липецької громади. Це спровокувало розмови про якість фортифікаційних укріплень, які в області будували з 2022 року.

13 травня голова Антикорупційного центру “Межа” у колонці для “Української правди” стверджувала, що Харківська обласна адміністрація сплачувала мільйони фіктивним фірмам за облаштування укріплень. Також, Харківський антикорупційний центр обчислив, скільки державних коштів витрачено на деревину для цих робіт, зауваживши, що у деяких випадках ціни на неї на Харківщині були вищі, ніж у сусідніх Дніпропетровській та Донецькій областях. Цікавість до можливого завищення цін на облаштування ліній оборони виявили і в СБУ.

Чому військові висловлюють занепокоєння щодо укріплень? Проблеми з якістю та готовністю фортифікаційних укріплень почали висуватися самими військовими. Уже 12 травня командир підрозділу розвідки Збройних сил України, Денис Ярославський, повідомив, що у Вовчанську тривають вуличні бої, та підкреслив, що фортифікаційні споруди та міни на кордоні області, які перейшли до російських окупантів, були відсутні. Тим часом, підрозділ Національної гвардії “Гострі Картузи” повідомив, що українські військові відступили з деяких позицій.

У зв’язку з цим, можливість для журналістів працювати з військовими на цьому напрямку тимчасово була закрита, а з деякими бійцями проведені “виховні бесіди”.

“Нам сказали не згадувати про фортифікацію, про наступ, про втрачені села. Нічого не публікувати. Не дали жодних пояснень. Тільки кажуть, що ми працюємо на руку ворога. А фортифікаційні споруди дуже погані, просто дуже. Доводиться все облаштовувати знову”, – розповів один із бійців у розмові з журналістами.

Випадки, коли доводилося самостійно дооблаштовувати позиції, не рідкі. Наприклад, у підрозділі “Слідства.Інфо” зазначили, що їм довелося розмістити свої позиції у старому російському бліндажі через недостатню готовність нових укріплень.

“Ми будували лінію укріплень з 2022 року, але вона не була завершена. Хлопців відправили в ці укріплення, знаючи, що вони мають бути, але вони не завершені. Тому хлопці зараз відтяглися назад у старий російський бліндаж і облаштовують там свої позиції, а потім перемістяться сюди. Ми не встигли, наші розрахунки не вдалися – нам доведеться самостійно добудовувати”, – зазначив військовий.

Деякі військові також висловили скарги на якість виконаних робіт.

“Десь просто стоїть якась будка з бетону посеред поля. Такі фортифікаційні споруди будують біля посадок, на висотах, щоб тебе було менше видно. У нас це зроблено тупо в ямі. Все вода підтікає, і нічого не побачиш”, – зауважив інший військовий.

Робота зі зведенням ліній оборони на Харківщині триває з 2022 року і продовжується досі. Журналісти “Слідства.Інфо” провели кілька годин на будівництві одного з взводних опорних пунктів у травні. Відбудова цих пунктів на ділянках прориву російських сил тривала до самого наступу.

Після опублікування матеріалу від CNN, в якому військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія” також стверджував, що укріплення на їхній ділянці не були готові, підрозділ виступив із публічною заявою, заперечуючи це твердження.

“Нам важливо, щоб інформація про наш підрозділ була об’єктивною, а коментарі наших бійців і командирів – зрозумілі не як окремі цитати, а мали чіткий та недвозначний контекст”, – зазначено у заяві.

Також спробували вплинути на матеріал журналістів від “Слідства.Інфо”, які висвітлювали тему фортифікаційних укріплень на Харківщині. Їх просили видалити усі згадки бійців про проблеми з відсутніми чи незавершеними укріпленнями. Протягом трьох днів представники різних рівнів намагалися “переконати” журналістів. Деякі з них аргументували, що це політично чутлива тема, а згадка про конкретні підрозділи може призвести до тиску зверху.

Загалом, складно отримати чітку картину щодо укріплень на Харківщині з кількох причин. По-перше, відповідальність розділена між різними підрозділами. Наприклад, за будівництво “першої лінії” відповідальність лежить на підрозділах Сил оборони, за “другу” – на інженерних бригадах, а за “третю” – на місцевих військово-цивільних адміністраціях. По-друге, офіційно отримати інформацію про готовність “другої лінії” оборони неможливо, оскільки у Силах підтримки стверджують, що це може бути корисно для ворога.

На разі журналісти опиняються у ситуації, коли намагаючись висвітлювати бойові дії на Харківщині — вони або повинні замовчувати питання фортифікацій (про які їм кажуть самі військові), або говорити про ці проблеми, наражаючись на заборону на роботу на цьому напрямку та створення проблем для самих військових, що стримують там російський наступ.

Програють у будь-якому випадку всі. Бо проблеми залишаються, а лінія фронту сунеться не на нашу користь.