Показова страта в Одесі: розстріл серед білого дня

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Нова ініціатива стосується житла, розташованого в Чернігівській, Сумській, Харківській, Запорізькій та Херсонській областях. Раніше за програмою єОселя в цих регіонах можна було придбати тільки житло, яке не перевищує три роки. Ці обмеження значно зменшували можливості для переселенців, які прагнули знайти нове житло.

Згідно з новими умовами, внутрішньо переміщені особи (ВПО) та члени їхніх сімей першого ступеня споріднення можуть купувати житло, що було введено в експлуатацію не раніше ніж 10 років до дати укладення договору. Це стало можливим завдяки внесенню змін до умов доступного іпотечного кредитування громадян України за програмою єОселя.

Шуляк зазначила, що уряд залишив без змін норму щодо віку житла в Києві. У столиці програма єОселя продовжує діяти з обмеженням: житло не може бути старшим за три роки. Цей аспект також потребує подальшого доопрацювання.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

30 грудня завжди вважався особливим днем, який поєднує передноворічні клопоти та підбиття підсумків року. У народній традиції цей день мав власні звичаї та прикмети: люди завершували важливі справи, підбивали рахунки, прибирали оселі та готувалися до святкувань. У церковному календарі 30 грудня присвячено вшануванню християнської мучениці, що додає духовного сенсу цьому зимовому дню.

Цей день у світі також має кілька тематичних і неформальних свят, які пов’язані з підбиттям підсумків, організацією завершальних заходів року та веселими традиціями у колі друзів або колег. В Україні офіційних державних свят 30 грудня немає, проте він сприймається як один із ключових підготовчих днів до Нового року. Люди активно завершують незавершені справи, планують нові цілі на наступний рік і організовують останні приготування до святкових столів.

Серед відомих українців, народжених цього дня, — художник Святослав Гординський, актор і гуморист Андрій Сова, бандурист Назар Волощук та акторка Ірма Вітовська.

На міжнародному рівні 30 грудня відзначають Міжнародний день індійського кіно. Індійський кінематограф відомий у всьому світі своїми яскравими костюмами, музичними номерами, поєднанням жанрів і орієнтацією на сімейні цінності.

Також у різних країнах цього дня святкують День харчової соди, День бекону та День змін в останню хвилину.

За новим церковним календарем 30 грудня вшановують великомученицю Анісію Солунську. Вона прославилася своєю безкорисливістю, аскетичним життям і духовною чистотою.

За старим календарем, від якого Православна церква України відмовилася у 2023 році, цього дня згадували преподобного Даниїла та отроків Мисаїла, Ананію й Азарію.

У народі 30 грудня було днем спостережень за погодою та підготовки до зимових свят. Наші предки вірили, що прикмети цього дня можуть підказати, якою буде погода до кінця зими. Казали, що іній на деревах віщує швидке потепління, посилення морозу — холодний січень, а якщо річки вкрилися льодом, то він протримається до середини березня. Південний вітер вважали знаком наближення тепла.

Увечері цього дня родина обов’язково збиралася за спільною вечерею. На стіл ставили ситні страви, особливо зі свинини, вірячи, що така їжа принесе достаток у дім і захистить від хвороб. Селяни часто різали свиней і гусей, заготовляючи м’ясо до Щедрого вечора. Для фінансового добробуту існував звичай зранку покласти в кишеню монету й носити її з собою весь день.

Цього дня не радили займатися рукоділлям, щоб не накликати біль у руках. Заборонялося мстити, бажати зла іншим і тісно спілкуватися з хворими людьми. Також вважалося небажаним запрошувати до дому незнайомців або приймати від них подарунки, щоб не принести в оселю негаразди.