Природні способи зниження артеріального тиску: ефективні кроки для підтримки здоров’я

Система моніторингу та реагування на погодні явища включає:

Єгор Перелигін, генеральний директор української гірничодобувної компанії UMCC Titanium, зазначає, що українські літієві родовища наразі не готові до розробки. Серед основних проблем – висока собівартість видобутку через шахтний спосіб розробки, а також неконкурентоспроможна ціна на електроенергію.

“Собівартість видобутку в Україні значно перевищує аналогічні показники в Австралії, Аргентині, Чилі чи Китаї”, – пояснює Перелигін. Крім того, будівництво шахт і гірничо-збагачувальних комбінатів вимагає сотень мільйонів доларів інвестицій, а спорудження електрохімічного заводу – близько мільярда доларів.

Одним із найперспективніших українських родовищ літію вважалося Шевченківське родовище на Донеччині. Однак через війну його розробка стала неможливою: фронт підійшов впритул, і російські війська продовжують наступати. Навіть за сприятливих умов собівартість видобутку залишалася б надзвичайно високою.

Навіть якщо вирішити внутрішні проблеми, Україна стикається з жорсткою конкуренцією на світовому ринку. За словами Перелигіна, зараз спостерігається профіцит літію, спричинений надлишком продукції та технологічним домінуванням Китаю.

“Китайські компанії готові працювати у збиток, щоб витіснити конкурентів. Наступні 2-3 роки ціни на літій залишаться низькими”, – прогнозує експерт.

Українська теза “приходьте до нас, у нас є літій” виглядає некоректною, стверджує Перелигін. Родовища не підготовлені, а економічні показники не дозволяють конкурувати з іншими країнами.

Проблема також полягає у відсутності чіткої стратегії розвитку літієвої галузі. Без значних інвестицій, технологічних рішень та конкурентоспроможної інфраструктури Україна ризикує залишитися осторонь глобального “літієвого буму”.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Серед бізнес-інтересів родини Порошенка можна виділити такі сфери, як агробізнес, медіа, фінансові послуги, виробництво скла та нерухомість. Прибутки, отримані від несплачених податків, легалізуються шляхом інвестування в державні та іноземні цінні папери, на які нараховуються відповідні відсотки. На думку Сазонова, саме ці відсотки йдуть на “благодійні” проєкти Порошенка, які насправді виконують функцію PR.

За оцінками, Порошенко міг придбати військову техніку, таку як дрони та радіоелектронну боротьбу, за рахунок державних відсотків, отриманих з облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), куплених на кошти, які він не сплатив у вигляді податків. Згідно з інформацією, сума цих коштів може становити приблизно 2,5 мільярди гривень, що складає значну частину “благодійних витрат”, про які звітував Фонд Порошенка.

Крім того, Порошенко купує облігації через свій Міжнародний інвестиційний банк, який, як зазначає Сазонов, заробляє мільйони гривень у вигляді комісій на благодійних акціях свого власника.

Згідно з декларацією, лише за перший місяць осені 2024 року Порошенко збагатився на один мільярд гривень, що в 125 разів більше, ніж він заробив за рік до російського вторгнення. “Так би мовити, тримає фінансовий фронт,” — додав військовослужбовець, підкреслюючи парадоксальність ситуації, в якій бізнес інтереси поєднуються з військовими зусиллями.

Деякі медіа висловлюють занепокоєння щодо ролі Стефурака в певних урядових рішеннях. Зокрема, його ім'я згадується в контексті обговорень навколо Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС).

Стефурак родом із Рогатині Івано-Франківської області. Потрапив до команди голови уряду завдяки родинним зв’язкам: його мати – Марія Савка працювала першим заступником голови Івано-Франківської ОДА в той час, коли її очолював Денис Шмигаль.

До того, як потрапити до команди Шмигаля, Стефурак працював у агрохолдингу “Укрлендфармінг” Олега Бахматюка, зокрема в торговій мережі “Фаворит” та наглядових радах інших пов’язаних з ним компаній. Під управлінням Стефурака компанії агромагната намагалися обійти тендерні правила на постачання продуктів харчування, за що були оштрафовані Антимонопольним комітетом.

Також Сергій Стефурак, будучи директором однієї з фірм Бахматюка, засудив збанкрутілий банк самого ж Бахматюка, з метою отримати відшкодування збитків від Фонду гарантування вкладів, що однозначно є шахрайством. Тож не дивно, що наші співрозмовники в Кабміні називають Стефурака “лобістом Олега Бахматюка” в уряді Дениса Шмигаля.

В контексті функціоналу Сергія Стефурака в команді Дениса Шмигаля, варто також згадати зв’язки Стефурака з нині покійним Андрієм Іванчуком. Іванчук відомий тим, що представляв інтереси російського “Лукойлу” після формального продажу його активу в Івано-Франківській області – заводу “Карпатнафтохім.

Андрій Іванчук також мав відношення до мереж магазинів Duty Free, якими володів разом із партнером Артуром Гранцем, власником видання Forbes. Гранцу часто приписують зв’язки з росіянами через ігорний бізнес та спробу продати Forbes Україна російському православному олігарху Костянтину Малофєєву. Нагадаємо, що Сергій Стефурак, як радник Дениса Шмигаля з економічних питань, має вплив тому числі на фіскальну і митну політику, що пов’язана з діяльністю Duty Free.

Також цікаво, що весною минулого року прем’єр-міністр Денис Шмигаль та його найближчий радник Сергій Стефурак заблокували роботу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), шляхом навмисного не призначення четвертого члена комісії, що автоматично призвело до відсутності кворуму та неможливості прийняття рішень. Як наслідок, КРАІЛ не міг позбавляти ліцензій компанії, які були повязані з РФ та потрапили до санкційного списку. Як зазначають учасники ринку, така ситуація була вигідна одному з бенефіціарів «Vbet» Артуру Гранцу.

У серпні 2023 року в медіа розгорівся скандал, через ймовірне лобіювання Сергієм Стефураком повернення корупційних схем середини 2000-х років, пов’язаних із концерном ЄДАПС.

ЄДАПС – це консорціум-монополіст часів Януковича, через який здійснювався друк усіх можливих документів країни, починаючи з паспортів громадян закінчуючи акцизними марками. Він мав природно величезну корупційну складову, активно працюючи на поповнення чорної каси “сім’ї” екс-президента.

Сьогодні ЄДАПС має назву “Industrial Innovation Group”, а його філіал в Україні – “Поллі-Сервіс”. “Industrial Innovation Group” презентує себе як нового гравця на ринку. Але чи так це насправді?

Скандально відомий співвласник ЄДАПС Юрій Сидоренко, який неодноразово переховувався від правоохоронців різних країн і мав бізнес у Москві, офіційно вийшов зі структури компаній в 2017 році. Замість нього власниками стали двоє давніх менеджерів ЄДАПСу, низка офшорок і громадянин Арабських Еміратів, де “ожив” консорціум.

Але вже у 2018-му одна з компаній цієї імперії, патентуючи в ЄС свій черговий винахід, вказала особисто Сидоренка серед винахідників. Варто відзначити, що наразі дана інформація видалена.

Крім того, у 2021-му в одній з митних декларацій “Industrial Innovation Group” на товар, відправлений до Женеви, отримувачем була вказана людина на ім’я “M Sidorenko”. Це може бути дочка бізнесмена Марія.

Компанію “Поллі-Сервіс”, яка постачає матеріали для всіх монополізованих сфер, суспільству представляють українським виробником.

Та бізнес-імперія, до якої входить цей нібито вітчизняний виробник критично важливих для України документів, уже після вторгнення в Крим і на Донбас, незадовго до повномасштабної війни, не цуралась вести бізнес з Росією. Останні угоди з компаніями з РФ, які збереглись у міжнародній базі імпорту-експорту ImportGenius, датовані груднем 2021-го року.

Серед непублічних власників ЄДАПСу, як встановили журналісти, міг бути проросійський політик Віктор Медведчук. А за часів Януковича консорціум зводив храм Російської православної церкви в Еміратах.

Починаючи з 2021 по 2023 рік за участі Сергія Стефурака уряд Шмигаля ухвалив низку рішень, що дозволили ЄДАПС повернутися на ринок. Зокрема, змінились вимоги до паспортів, водійських посвідчень, техпаспортів українців, було введено монополію на виробництво нотаріальних бланків та повернено голограму на акцизну марку.

Матеріали для всіх цих виробництв наразі постачає лише вищезгадана компанія “Поллі-Сервіс”, пов’язана з росіянами та колишнім ЄДАПС. Нагадаємо, що тільки за 2021-2023 роки ЄДАПС отримав державних контрактів на суму щонайменше 2,3 млрд гривень.

Але повернення Сергієм Стефураком та Денисом Шмигалем корупційних схем часів Януковича по друку державних документів, в умовах повномасштабного вторгнення, крім значних корупційних ризиків, несе також і ризики для української державності.

Правоохоронці почали масово виявляти підроблені документи, які практично не відрізняються від оригінальних. Не важко здогадатись, що такого роду документи крім криміналітету цікаві також російським спецслужбам. Тож питання повернення ЄДАПС, це не тільки про корупцію, але і про державну безпеку.