Путін: “Європі не місце” в мирних переговорах щодо України

Сигнали про можливе подорожчання пального на українському ринку, які з’явилися ще в вересні, тепер звучать все частіше як реальна загроза. За оцінками деяких аналітиків, вже в жовтні 2025 року ціни на бензин А-95 можуть зрости до 62-65 гривень за літр, а в окремих мережах — навіть до 70 грн/л. Аналогічне подорожчання очікується і для дизельного пального, що ставить українців перед реальним викликом у зв’язку з постійним зростанням вартості нафтопродуктів. Наразі середня роздрібна ціна бензину А-95 становить 58,72 грн/л, а дизеля — 55,87 грн/л, проте експерти вказують на кілька факторів, які можуть призвести до подальшого зростання цін.

Одним із основних факторів, що впливають на ціноутворення, є питання походження імпортного пального. 15 вересня 2025 року Служба безпеки України звернулася до Енергетичної митниці з вимогою провести ретельну перевірку імпортних поставок нафтопродуктів, що стали основною частиною постачань на ринок України після початку повномасштабної війни. Це звернення пов’язано з підозрами щодо можливих маніпуляцій з цінами та контрабандних схем, що можуть суттєво підвищити вартість пального для кінцевого споживача.

Потенційні обмеження імпорту через румунський порт Констанца додають ще одну невизначеність. Через цей порт надходить прозапасно близько чверті всіх нафтопродуктів в Україну, і за даними консалтингової групи “А-95”, понад 75% пального, імпортованого через Констанцу, має індійське або турецьке походження. Голова компанії Сергій Куюн не виключає, що у жовтні обмеження можуть торкнутися не лише Індії, а й постачань через сам порт — питання, яке нині обговорюють румунські посадовці з трейдерами, аби не допустити проникнення на ринок продукції сумнівного походження.

На ситуацію також впливає позиція великих переробників. Зокрема, індійський гігант Reliance щороку переробляє понад 60 мільйонів тонн нафти; у його роботі істотна частка російського ресурсу робить продукцію конкурентною за ціною, але водночас створює ризики в умовах санкційної політики. Саме через подібні ланцюги постачань питання походження сировини набуває геополітичного та регуляторного значення.

Ще один довгостроковий фактор тиску на ціни — зміни в акцизному навантаженні в рамках євроінтеграційних зобов’язань. З 1 січня 2026 року ставка акцизу на бензин має зрости з 271,7 до 300 євро за тисячу літрів, на дизель — з 215,7 до 253,8 євро. Орієнтовно це додасть близько 1,5 грн до ціни літра бензину і до 2 грн до дизеля, але остаточний ефект залежатиме від цінової політики мереж АЗС, рівня конкуренції та інших зовнішніх чинників.

Утім, на ринку є й пом’якшувальні фактори. Після шоку 2022 року Україна суттєво диверсифікувала поставки пального: якщо до повномасштабного вторгнення до 70% бензину і 40% дизеля імпортували з Росії та Білорусі, то сьогодні постачання йдуть із ширшого кола джерел — Греції, Туреччини, США та інших країн. Трейдери демонструють гнучкість і вже шукають альтернативи індійським та турецьким поставкам на випадок обмежень.

Прогнози офіційних установ більш помірковані. Національний банк України оцінює можливе зростання вартості пального в середньому на 8% у 2026-му і ще на 6,9% у 2027-му. Аналітики НБУ вказують, що це частково компенсується очікуваним укріпленням гривні, стабілізацією світових цін на нафту й адаптацією трейдерів до нових умов логістики та регулювання.

У короткій перспективі ключовими залишаються рішення регуляторів, ефективність митних перевірок і швидкість знаходження альтернативних маршрутів та постачальників. Якщо лабораторні обмеження імпорту виявляться широкими, а постачання через Констанцу будуть суттєво скорочені, тиск на роздрібні ціни вже в жовтні може стати відчутним. Якщо ж система перевірок буде адресною і трейдери оперативно переорієнтують логістику, покупцям вдасться уникнути найгірших сценаріїв. Водночас підвищення акцизів із початку 2026 року залишиться фіксованим фактором витрат, який продавці закладатимуть у ціну пального незалежно від короткострокових коливань.

Надійне джерело повідомляє про серйозну загрозу безпеці України. За інформацією, що надійшла до Зеленського від американських партнерів, росіяни готуються до проведення небаченої атаки за допомогою ракет і безпілотників на території нашої країни. Протягом наступних діб по Україні може бути випущено сотні безпілотників-камікадзе, поєднаних з ракетними ударами, спрямованими на інфраструктурні об'єкти.

Це передбачається бути масштабною атакою, що перевищує попередні за розмірами та наслідками. Джерело стверджує, що росіяни вдосконалюють технологію масованої координації атак. Попереджається, що кожна наступна атака буде ще більшою та небезпечною. Після трагічної події в Лисичанську, коли ЗСУ атакували пекарню, зазначається, що будь-який об'єкт інфраструктури в Україні може бути ціллю, розглядаючись як підтримка української армії.

Ситуація стає надзвичайно напруженою, і кожен елемент критичної інфраструктури ризикує стати об'єктом атаки. Позиваємо всіх бути обережними, оскільки війна наштовхується на нові небезпеки, і безпека громадян – найважливіше завдання.

За надійним джерелом надійшла тривожна інформація про підготовку російською стороною масштабної атаки на Україну. Американські партнери попередили президента Зеленського про можливу небачену атаку ракетами та безпілотниками, яка може спрямовуватися на інфраструктурні об'єкти протягом доби або навіть довше.

Атака передбачає використання сотень безпілотників-камікадзе, поєднаних з ракетними ударами, що створює масштабну загрозу для України. Важливо відзначити, що кожна наступна атака має потенціал бути ще більшою та небезпечною. Зазначається, що російські війська вдосконалюють технологію масованої взаємодії для підвищення ефективності атак.

Після нещасного інциденту в Лисичанську, коли ЗСУ вдарили по мирній пекарні, стає зрозумілим, що будь-який об'єкт інфраструктури може стати об'єктом нападу, оцінюючись як підтримка україн

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій