Кремль знову йде в атаку — цього разу не ракетами, а переговорами. Політолог Андрій Миселюк попереджає: за лаштунками гучних заяв про мир Путін готує нову спецоперацію — спеціальну переговорну операцію (СПО). Її мета — не досягти компромісу, а нав’язати світу кремлівський сценарій завершення війни. І ключовим майданчиком для реалізації цього плану має стати Стамбул.
На тлі можливого повернення Трампа до Білого дому російський диктатор намагається ще раз використати його слабкості, як це вже сталося у 2018-му в Гельсінкі. Тоді світ побачив приниженого американського президента, а Путін вийшов із зустрічі переможцем. І тепер він готовий до реваншу — вже проти всього Заходу, з Україною на передовій цієї спецоперації.
ПУТІН РОЗПОЧИНАЄ СПО — СПЕЦІАЛЬНУ ПЕРЕГОВОРНУ ОПЕРАЦІЮ
Для того, щоб зрозуміти масштаб цих небезпек, треба з самого початку розуміти ключове: це історія не про дипломатію, Путін в Стамбулі готує масштабну спецслужбістську операцію. Завдання цієї операції — роз’єднати головних противників (Україна, США, Європа), унеможливити їхню скоординовану протидію Москві й нав’язати ключовому актору — президентові Трампу — свої підходи до завершення війни в Україні. З подальшою реалізацією цих підходів на практиці.
Про те, за допомогою яких інструментів й засобів Путін буде перегравати Трампа і на які точки вразливості американського президента буде тиснути, свого часу я по полицях розклав перед їхньою зустріччю у Гельсінкі у 2018 році. Так воно й вийшло – тоді їхній спаринг закінчився ганебною поразкою для Трампа.
З того часу досвідчений гебіст Путін ще краще вивчив Трампа зі всіма його вразливостями та слабкими сторонами. Й, поза всяким сумнівом, до нового спарингу з ним (й до особистого, й до заочного) у Стамбулі готовий. З тим, щоб повторити стосовно нього свій успіх в Гельсінкі.
Але для нас зараз важливіше те, які серйозні загрози виникли перед нашою країною після раптових і невідворотних прямих переговорів з РФ про умови миру цього четверга в Стамбулі.
Отже, ось перелік п’яти таких найбільших загроз.
- Загроза опинитися у переговорах з Москвою сам на сам без дієвої підтримки європейських союзників.
- Одночасний тиск на президента Зеленського з боку Путіна і Трампа з тим, щоб в узгодженні шляху на закінчення “гарячої фази” війни й війни в цілому Україна швидко погодилась на прийнятний для Росії (й проблемний для України) компроміс без отримання надійних гарантій безпеки.
- Згода США на часткове зняття санкцій проти РФ у якості винагороди за добру волю й “миротворчість” Путіна, готовність російського президента піти на не принципові для РФ гуманітарні поступки (обмін полоненими, доступ представників окремих міжнародних організацій на лінію фронту тощо) до того, як будуть зафіксовані умови миру й визначений чіткий механізм моніторингу можливих порушень цих умов Росією.
- Згода адміністрації Трампа на припинення або суттєво обмеження підтримки України у якості винагороди за готовність Путіна підтримати введення режиму припинення вогню – із тим, щоб ця згода почала діяти відразу після початку дії режиму припинення вогню.
- Реалізація росіянами в Стамбулі серії провокацій для різкого зриву процесу переговорів одночасно з проведенням масштабних пропагандистської та медійної кампаній зі звинуваченням України у зриві цих переговорів.
Це, звичайно, не вичерпний перелік серйозних загроз і викликів, які виникли перед нашою країною після того, як минулими вихідними Путін і Трамп у чотири руки протиснули стамбульський переговорний трек 15 травня.
Час для підготовки ефективних відповідей на них — дуже обмежений.
Враховуючи наявність в офіційного Києва багаторічного досвіду відстоювання інтересів України в умовах війни з Росією (починаючи з 2014 року), є підстави сподіватися, що нашим перемовникам у Стамбулі удасться зірвати нехай грамотну, але все ж таки шаблонно-трафаретну чергову спеціальну операцію спецслужбіста Путіна радянської школи.
Так само як нашим Силам оборони за підтримки всього суспільства вдалося зірвати його спеціальну військову операцію.
