П’ять років ув’язнення для блогера з Чернігівщини: суд покарав за заклики зривати мобілізацію та протидіяти ТЦК

Сьогодні, 5 березня, виповнюється два роки з того дня, коли стало відомо про вбивство Дениса Кірєєва, відомого банкіра, учасника української делегації на переговорах з Росією наприкінці лютого 2022 року, а також співробітника Головного управління розвідки. Його смерть у розпал боїв за Київ викликала значний скандал. Існувала перша версія, що Кірєєв був агентом Росії і був вбитий у центрі Києва співробітниками СБУ. Однак згодом ГУР оголосило, що Кірєєв був їхнім співробітником і загинув під час спецоперації. Після цього Голова ГУР Кирило Буданов звинуватив співробітників СБУ у позасудовій розправі над Кірєєвим. Після виходу публікацій відбулася зустріч Буданова з тодішнім в.о. голови СБУ Василем Малюком, і після неї було опубліковано офіційну заяву ГУР і СБУ про їхню взаємодію. Дениса Кірєєва поховали на Байковому кладовищі в Києві. Його могила розташована неподалік від могил керівництва МВС, яке загинуло в авіакатастрофі в Броварах у 2023 році. На могилі Кірєєва встановлено пам'ятник у повний зріст, який розташований таким чином, що обличчя спрямоване до міста. Біля пам'ятника встановлено табличку з датою народження і смерті Кірєєва. На табличці зображено сову, яка є емблемою ГУР. Однак, у відмінності від емблеми української розвідки, сова на пам'ятнику не тримає меча. Також на дошці написано: “Ти був нашим сонцем, яке завжди зігрівало нас своїм теплом. Ти був надійним як скеля. Твоя доброта, відданість і рішучість назавжди залишиться в наших серцях”. Зараз на могилі багато свіжих квітів і лампадок.

• Сьогодні минає два роки з моменту вбивства Дениса Кірєєва, відомого банкіра і співробітника Головного управління розвідки, що спровокувало великий скандал.

• Існували дві версії подій: перша, що Кірєєв був агентом Росії і був вбитий СБУ, і друга, згідно з якою він загинув під час спецоперації.

• Після публікацій в ЗМІ глава ГУР винуватив співробітників СБУ у позасудовій розправі, що викликало офіційну реакцію обох служб.

• Дениса Кірєєва поховали на Байковому кладовищі в Києві, де йому встановлено пам'ятник та пам'ятну табличку.

• Наразі на його могилі багато квітів та лампадок, що свідчить про пошани та пам'ять до загиблого.

Енергетичний сектор України дедалі частіше описують як замкнену систему, у якій фінансові потоки держави та платежі споживачів зосереджуються в межах обмеженого кола гравців. У матеріалах, присвячених аналізу роботи ринку електроенергії, йдеться про системні зловживання у сфері постачання, тарифоутворення та продажу ресурсу, що створюють дисбаланс між інтересами споживачів і реальними вигодонабувачами.

Ключовою фігурою цієї моделі називають бізнесмена Ріната Ахметова. Саме через компанії групи ДТЕК, а також структури, що працюють під брендом YASNO, за твердженням авторів досліджень, було вибудувано вертикаль контролю над значною частиною енергетичного ринку. Йдеться про регіональні компанії з постачання електроенергії, які обслуговують мільйони споживачів у Києві, Дніпрі та низці інших великих міст.

Для маскування фінансових потоків і виведення прибутків використовуються іноземні компанії-нерезиденти, зареєстровані в офшорних юрисдикціях. Це, за оцінками критиків, створює закриту корпоративну систему, яка унеможливлює прозорий контроль з боку держави та регуляторів.

Одним із ключових механізмів збагачення називають системне зловживання процедурами публічних закупівель. Підконтрольні компанії, за наявною інформацією, заходять у тендери з демпінговими цінами, витісняючи конкурентів, після чого вже після укладення контрактів вартість електроенергії для державних установ збільшується через додаткові угоди на десятки відсотків. Такі дії прямо суперечать законодавству у сфері публічних закупівель.

Паралельно реалізується схема маніпуляцій на ринку електроенергії «на добу наперед». За твердженнями експертів, штучне обмеження пропозиції створює дефіцит, унаслідок чого державні виробники зазнають втрат, а приватні структури отримують надприбутки. У результаті формується перекіс, за якого стратегічний ресурс працює не в інтересах держави, а на користь окремих бізнес-груп.

Наслідки цієї моделі безпосередньо відчувають пересічні громадяни. Витрати на комунальні послуги для багатьох домогосподарств уже сягають критичного рівня і, за оцінками, можуть становити до 80 відсотків щомісячних доходів. Це змушує людей економити на ліках, харчуванні та інших базових потребах.

Попри повномасштабну війну та глибоку економічну кризу, енергетичні структури, пов’язані з олігархічним капіталом, продовжують нарощувати прибутки. Фактично йдеться про отримання прихованих дотацій із бюджетів громад через завищені тарифи та корупційні надприбутки. Державна політика при цьому, за оцінками критиків, демонструє явний перекіс на користь великого бізнесу та відсутність реальної демонополізації стратегічної галузі.

Окрему увагу привертає робота правоохоронних органів. Попри відкриття кримінальних проваджень за фактами зловживання владою та службовим становищем, реальні слідчі дії фактично відсутні. Більше того, фіксуються випадки ігнорування судових рішень, які зобов’язують розпочати повноцінне розслідування.

Таке саботування правосуддя створює атмосферу повної безкарності та, за оцінками експертів, легалізує подальше розкрадання коштів у промислових масштабах. У підсумку енергетичний сектор, який мав би бути основою економічної стійкості країни під час війни, дедалі більше перетворюється на інструмент збагачення обмеженого кола осіб.

У нашому швидкоплинному світі часто здається, що для досягнення великих результатів необхідні грандіозні плани та надзвичайні зусилля. Проте насправді істинна сила змін криється у маленьких щоденних кроках, які з часом формують стійкі звички і ведуть до бажаного результату. Кожен маленький крок — це вклад у власне майбутнє, який здається непомітним у моменті, але набирає величезної ваги з часом.

Психологи та експерти з особистісного розвитку підкреслюють, що регулярність дій значно важливіша за їх масштаб. Наприклад, щоденне приділення 15 хвилин самонавчанню або фізичним вправам може привести до значних змін вже через кілька місяців. Це підтверджує простий принцип: системність перемагає інтенсивність.

Проте кандидатура Слончака викликає чимало запитань — за останні роки його ім’я неодноразово з’являлося у корупційних розслідуваннях, кримінальних провадженнях та журналістських викриттях.

Володимир Слончак — юрист і колишній заступник голови КМДА. У квітні 2020 року поліція затримала його після конфлікту на дорозі — посадовець напав на патрульного, який зупинив автомобіль через неувімкнені фари. Після інциденту Слончака повідомили про підозру за ч. 2 ст. 345 КК України та відправили під нічний домашній арешт. Наступного дня Кличко звільнив його з посади.

У серпні 2023 року НАЗК виявило ознаки незаконного збагачення депутата Київради на суму 8,5 млн грн. Слончак задекларував “подарунок” від матері — 300 тисяч доларів, хоча її офіційні доходи за два десятиліття не могли забезпечити такі накопичення. Матеріали передано до НАБУ.

Попри війну, декларації Слончака свідчать про активні покупки елітного майна. У 2022–2024 роках родина придбала Range Rover, Audi Q7, кілька об’єктів нерухомості в Києві та області, земельну ділянку в Українці та квартиру вартістю близько 3 млн грн.При цьому сім’я отримувала державні соціальні виплати, а журналісти Bihus.Info зафіксували будівництво маєтку на понад 1000 м², не вказаного в декларації.

Слончак фігурує в розслідуванні НАБУ “Чисте місто”, де згадувався бізнесмен Денис Комарницький. На оприлюднених Bihus.Info аудіозаписах, за словами журналістів, депутат нібито приносить Комарницькому хабар у 40 млн грн. Сам Слончак підтверджує знайомство, але заперечує зв’язок із роботою.

У декларації за 2020 рік Слончак не вказав дочку Софію серед членів сім’ї, а також зазначив недостовірні дані про місце проживання — фактично мешкав у ЖК «Новопечерські Липки», хоча за документами був прописаний у Василькові.

Попри скандали, Слончак залишається депутатом від партії «Батьківщина» і має підтримку впливових груп у Київраді. Його можливе призначення на ключову посаду може стати випробуванням для Банкової — чи готова вона закривати очі на репутаційні ризики задля політичної доцільності.