Реальні втрати ЗСУ можуть значно перевищувати офіційні дані

Державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України» анонсувало виробництво нового документального фільму під назвою «Як козаки на Курщину ходили». Фільм, бюджет якого становить 2,3 мільйона гривень, розповідатиме про важливу військову операцію, проведену Збройними силами України на території Курської області Російської Федерації. Стрічка має на меті не лише відтворити факти бойових дій, а й показати стратегію та тактику українських військ під час цієї операції.

Особливістю цього документального проекту є те, що він також порушить питання причин, через які українські підрозділи змушені були залишити тимчасово окуповану територію, розкриваючи внутрішні аспекти та складнощі військових операцій. Окрім того, фільм підкреслить величезний внесок українських воїнів у захист суверенітету країни, а також висвітлить важливу роль історичної спадщини та національної гордості, що стоїть за кожним кроком ЗСУ на фронті.

За словами авторів, основна мета фільму — надихнути військових, продемонструвати сміливість українських захисників і довести, що Україна здатна діяти ефективно навіть за межами власної території.

Проєкт має бути завершений до 20 грудня поточного року.

У соцмережах новина викликала жваві обговорення. Частина користувачів підтримує ідею, вважаючи її важливою для підняття морального духу, інші — критикують, зазначаючи, що в умовах війни такі витрати недоцільні. Народний депутат Олексій Гончаренко висловив іронічний коментар: «Схоже, грошей у нас вдосталь», нагадавши, що нещодавно Генеральний штаб уже презентував двосерійний фільм на подібну тематику.

Попри суперечки, створення документальної стрічки демонструє намір держави розвивати інформаційний фронт і зберігати пам’ять про події, які стали символом рішучості українських військових.

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.