Росія розширює виробництво дронів з дальністю до 2500 км

Європейські лідери продовжують заявляти про непохитну солідарність з Україною, однак за цією публічною риторикою дедалі чіткіше проступає брак спільної та довгострокової стратегії завершення війни. Аналітики наголошують: без активного залучення Сполучених Штатів, зокрема у сфері економічного та політичного тиску на Росію, європейські держави залишаються обмеженими у можливостях вплинути на розвиток подій. На тлі непередбачуваної позиції президента США Дональда Трампа це породжує занепокоєння щодо майбутніх рішень, які визначатимуть траєкторію міжнародної підтримки України.

За інформацією The New York Times, європейські урядовці дедалі наполегливіше говорять про необхідність створення надійної системи безпекових гарантій для України, яка стане ключовою умовою будь-яких потенційних переговорів. Саме гарантії розглядаються ними як аргумент, здатний забезпечити Києву впевненість у майбутньому та дозволити розглядати складні дипломатичні формули, які раніше вважалися неприйнятними.

Дискусії ускладнює й позиція російського президента Володимира Путіна, який категорично відкидає можливість присутності військ НАТО в Україні навіть у післявоєнному періоді. Це робить багато європейських планів майже нереалістичними.

На тлі цього європейські лідери намагаються знайти підхід до Трампа і схилити його до більш зваженої лінії щодо Києва. Видання зазначає, що в ЄС обговорюють ідею зустрічі представників України, Європи та США, аби виробити спільну мирну пропозицію, яку в майбутньому буде представлено Москві. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що Київ може передати свій оновлений план миру Вашингтону вже 10 грудня.

Попри дипломатичні зусилля, в Європі визнають: союзники мають готуватися до сценарію, за якого їм доведеться воювати й стримувати Росію самостійно. Високопоставлені чиновники НАТО уважно спостерігають за поступовим виведенням американських військових із Європи. Хоча у регіоні залишається близько 79 тисяч солдатів США, європейські армії не можуть швидко замінити ключові можливості американського війська — від супутникової розвідки до систем управління та дальньої високоточної зброї.

Представники європейських країн визнають, що слабкість оборонної промисловості також залишається критичним викликом. Для масштабного нарощування виробництва зброї знадобляться роки. Аналітики Кільського інституту світової економіки підрахували, що Росія щомісяця виробляє близько 150 танків, 550 бойових машин піхоти, понад сотню дронів Lancet та десятки артилерійських систем. Жодна європейська держава сьогодні не наблизилась до таких темпів.

У коментарі NYT директорка з Північної Європи Атлантичної ради Анна Вісландер наголосила, що Україна є ключовим бар’єром, який стримує Росію від подальшої агресії. Вона зазначила, що Європа має або піти на більші ризики зараз, або заплатити значно вищу ціну в майбутньому.

Видання підсумовує: Європейський союз сьогодні стоїть перед стратегічним викликом — як захищати Україну і власну безпеку, якщо США зменшать свою роль у війні.

В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна може залишитися без реальних механізмів захисту від повторної агресії. Сам факт припинення бойових дій не означає настання стабільного миру, якщо не буде створено надійної системи стримування та відповідальності. Українське суспільство, держава і експертне середовище дедалі більше сходяться на думці, що мир без безпеки є лише паузою, а не вирішенням конфлікту.

Однією з ключових загроз вважається можливість реваншу з боку агресора, який може використати період формального миру для відновлення ресурсів, переозброєння та підготовки до нового етапу тиску. За відсутності чітко прописаних і гарантованих міжнародних зобов’язань будь-яка угода ризикує перетворитися на декларацію без практичної сили. Історичний досвід показує, що домовленості, які не мають механізмів примусу до виконання, швидко втрачають свою цінність.

Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Гаррісон Касс — фахівець із питань оборони та національної безпеки, автор понад тисячу статей з питань глобальної політики. Адвокат, пілот, гітарист, у минулому професійний хокеїст. Має ступінь бакалавра коледжу Лейк Форест, ступінь доктора філософії Університету штату Орегон та ступінь магістра Нью-Йоркського університету.

▪️Американські Bradley зміцнили оборону України. Чи допоможе подальша західна допомога?

США подарували Україні понад 300 БМП Bradley часів холодної війни. Вступивши в розпорядження ЗСУ у набагато більшій кількості, ніж танки Abrams, вони зміцнили оборону країни і набули практично легендарного статусу серед бійців.

Саме успіх Bradley критики обережного підходу США до військової допомоги Україні наводять як приклад того, чого можна було б досягти, якби західна зброя надходила у значних кількостях.

“Манера західних партнерів постачати Україні зброю в невеликих кількостях і після значних затримок піддавалася різкій критиці протягом усього конфлікту. Достатні поставки вкрай важливі для військових, оскільки забезпечують їм більш гнучкий підхід. На додачу це ще й можливість використовувати техніку в більш ризикованих ситуаціях, де є шанс досягти серйозного прориву – а неминучі в таких випадках втрати не стануть ні тактичною, ні іміджевою катастрофою”, – стверджує Шінед Бейкер у статті для Business Insider.

Іншими словами, Бейкер має на увазі, що, якби Україна мала більше західної зброї, то втрата цих систем разом з екіпажами не була б такою вже проблемою: військові б легше це перенесли, а громадськість навряд чи б схвилювалася. Про подаровану зброю, надану мільярдну допомогу та десятки тисяч загиблих з початку конфлікту, який давно застиг уздовж практично нерухомої лінії фронту, Бейкер замовчує. По суті, майже через три роки бойових дій, Бейкер каже нам: дайте нам ще трохи, і ми все зробимо. Більше грошей. Більше зброї. Більше за бійню.

Вона відкидає мудрість американського підходу надавати технічно складнішу зброю в менших кількостях і ратує натомість за більшу кількість простої та слабкої техніки, наводячи приклад саме Bradley. ЗСУ використовували ці БМП проти російської піхоти, бункерів та укріплень, бронетранспортерів, безпілотників та танків. Враховуючи розмір українського парку Bradley, машини використовувалися широко та дуже успішно.

Бейкер посилається на “експертів”, які критикують партнерів України за неправильний формат допомоги. Зокрема, пише вона, “зброя нерідко надходить після багатомісячних обговорень (і за цей час Росія встигає підготуватися), у невеликих кількостях та партіями, які не дають Україні ні чіткої картини, ні впевненості у майбутніх постачаннях”. В результаті, робить висновок вона, “ЗСУ позбавлені можливості розробляти довгострокові стратегії”.

Що ж, я хотів би на це заперечити, що якщо ви не в змозі забезпечити себе засобами оборони, не можете належним чином захиститися і не здатні розробляти довгострокові стратегії — незважаючи на багатомільярдну допомогу — то залишається лише найрішучішим чином добиватися миру.

Думка, що достатньо лише поставки зброї, і Україна одразу ринеться в прорив, відіб’є частину території або покращить своє становище на фронті напередодні мирних переговорів, — лише порожні мрії. За останні два з половиною роки бойових дій ніщо не віщує, що Україна суттєво покращить своє становище. Натомість, щоб вимагати більше зброї, розбазарювати кошти та проливати ще більше крові, Київ має домагатися припинення конфлікту.

Прогноз повернення мігрантів в Україну: Ризики та Затримки на Три Роки

Прогнозується, що процес повернення мігрантів в Україну буде поступовим і пов'язаним зі зниженням безпекових ризиків, спочатку з 2025 року. Тривалість війни, проте, спричинює збільшення ризиків неповернення значної частини громадян. Згідно з оглядом ООН, на кінець 2023 року кількість зовнішніх мігрантів становила 6,3 мільйона осіб. Прогноз Національного банку України передбачає подальший відтік близько 100 тисяч осіб на рік у 2024 році через високі безпекові ризики. Однак після зменшення загроз у 2025 році очікується повернення близько 400 тисяч осіб.

Наприкінці 2023 року кількість біженців з України склала 6,357 мільйона осіб за кордоном, з яких понад 5,9 мільйона — в Європі. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що після завершення війни близько 2 мільйонів українців можуть вирішити залишитися за кордоном. Ризики повільного повернення посилюються через тривалий конфлікт, інтенсивність бойових дій та обстріли цивільної інфраструктури. Важливо враховувати, що еміграційні та економічні фактори можуть вплинути на ринок праці в Україні, викликаючи диспропорції та виклики для бізнесу.

Прогноз повернення мігрантів в Україну вказує на поступовий процес, пов'язаний із зниженням безпекових ризиків, який може розпочатися з 2025 року. Тривалість конфлікту призводить до збільшення ризиків неповернення значної частини українців. Однак з виходом з воєнного стану у 2025 році передбачається повернення близько 400 тисяч осіб.

Незважаючи на сподіване зменшення безпекових загроз, огляд вказує на можливість, що деякі мігранти можуть відмовитися від повернення через успішну адаптацію у країнах-реципієнтах. Довготривалі наслідки війни, великі еміграційні потоки та економічні виклики можуть вплинути на внутрішній ринок праці та створити труднощі для економіки України.