Сергій Гнезділов: Мобілізація не повинна залежати від соціального статусу

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Як пише швейцарське видання Sarganserländer, близько десятка українських компаній організовують так звані “воєнні тури”. Вартість таких екскурсій варіюється від 150 до 250 євро, а частину прибутків направляють на підтримку армії. Основна увага зосереджена на Києві та його передмістях, таких як Ірпінь, де руйнування і досі нагадують про найгарячіші моменти війни.

Тури в зони бойових дій приваблюють не лише тих, хто прагне гострих відчуттів, але й тих, хто хоче краще зрозуміти трагедію війни.

“Це не про гроші, а про освіту. Наші тури – це своєрідна вакцина, що може запобігти повторенню війни,” – зазначає Світозар Моїсеєв, співзасновник однієї з турфірм.

Однак не всі учасники таких турів ставляться до цього етично. Наприклад, американець Нік Тан у липні 2024 року вирушив до Харкова, розташованого лише за 20 кілометрів від фронту. “Я просто хотів це побачити,” – заявив він, підкреслюючи, що на Заході життя занадто комфортне. Його коментарі викликають подив серед місцевих мешканців, які змушені жити у постійній небезпеці.

“Нещодавно дрон розбився всього за 300 метрів від мого будинку. Мені важко зрозуміти, чому хтось добровільно хоче побачити це,” – розповідає Руслан Савчук, житель Ірпеня.

Місцеві жителі сприймають “чорний туризм” неоднозначно. Частина з них підтримує екскурсії, вважаючи, що це привертає увагу до війни, тоді як інші ставлять під сумнів моральність таких відвідувань. Депутатка місцевої ради Ірпеня Михайлина Скорик-Шкарівська згадує, що деякі українці запитують туристів: “Чому ви хочете побачити нашу печаль?”

Голова Національного агентства з розвитку туризму Мар’яна Олеськів також звертає увагу на необхідність етичного підходу до воєнного туризму. Агентство планує запустити спеціальні курси для екскурсоводів, які працюватимуть у подібних турах.

Попри спад туристичних потоків через війну, українська індустрія вже готується до післявоєнного періоду. Укладаються контракти з такими міжнародними платформами, як Airbnb і TripAdvisor, що може відкрити нові можливості для залучення іноземців.

Енергетичний сектор України дедалі частіше описують як замкнену систему, у якій фінансові потоки держави та платежі споживачів зосереджуються в межах обмеженого кола гравців. У матеріалах, присвячених аналізу роботи ринку електроенергії, йдеться про системні зловживання у сфері постачання, тарифоутворення та продажу ресурсу, що створюють дисбаланс між інтересами споживачів і реальними вигодонабувачами.

Ключовою фігурою цієї моделі називають бізнесмена Ріната Ахметова. Саме через компанії групи ДТЕК, а також структури, що працюють під брендом YASNO, за твердженням авторів досліджень, було вибудувано вертикаль контролю над значною частиною енергетичного ринку. Йдеться про регіональні компанії з постачання електроенергії, які обслуговують мільйони споживачів у Києві, Дніпрі та низці інших великих міст.

Для маскування фінансових потоків і виведення прибутків використовуються іноземні компанії-нерезиденти, зареєстровані в офшорних юрисдикціях. Це, за оцінками критиків, створює закриту корпоративну систему, яка унеможливлює прозорий контроль з боку держави та регуляторів.

Одним із ключових механізмів збагачення називають системне зловживання процедурами публічних закупівель. Підконтрольні компанії, за наявною інформацією, заходять у тендери з демпінговими цінами, витісняючи конкурентів, після чого вже після укладення контрактів вартість електроенергії для державних установ збільшується через додаткові угоди на десятки відсотків. Такі дії прямо суперечать законодавству у сфері публічних закупівель.

Паралельно реалізується схема маніпуляцій на ринку електроенергії «на добу наперед». За твердженнями експертів, штучне обмеження пропозиції створює дефіцит, унаслідок чого державні виробники зазнають втрат, а приватні структури отримують надприбутки. У результаті формується перекіс, за якого стратегічний ресурс працює не в інтересах держави, а на користь окремих бізнес-груп.

Наслідки цієї моделі безпосередньо відчувають пересічні громадяни. Витрати на комунальні послуги для багатьох домогосподарств уже сягають критичного рівня і, за оцінками, можуть становити до 80 відсотків щомісячних доходів. Це змушує людей економити на ліках, харчуванні та інших базових потребах.

Попри повномасштабну війну та глибоку економічну кризу, енергетичні структури, пов’язані з олігархічним капіталом, продовжують нарощувати прибутки. Фактично йдеться про отримання прихованих дотацій із бюджетів громад через завищені тарифи та корупційні надприбутки. Державна політика при цьому, за оцінками критиків, демонструє явний перекіс на користь великого бізнесу та відсутність реальної демонополізації стратегічної галузі.

Окрему увагу привертає робота правоохоронних органів. Попри відкриття кримінальних проваджень за фактами зловживання владою та службовим становищем, реальні слідчі дії фактично відсутні. Більше того, фіксуються випадки ігнорування судових рішень, які зобов’язують розпочати повноцінне розслідування.

Таке саботування правосуддя створює атмосферу повної безкарності та, за оцінками експертів, легалізує подальше розкрадання коштів у промислових масштабах. У підсумку енергетичний сектор, який мав би бути основою економічної стійкості країни під час війни, дедалі більше перетворюється на інструмент збагачення обмеженого кола осіб.

Державна податкова служба активізувала моніторинг фінансових операцій громадян, які отримують кошти через цифрові платформи, електронні гаманці та інші небанківські сервіси. Такий підхід став відповіддю на зростання обсягів онлайн-платежів і збільшення кількості осіб, котрі фактично здійснюють підприємницьку діяльність без офіційної реєстрації. За даними податкового відомства, протягом поточного року платникам було направлено понад шість тисяч запитів із вимогою надати інформацію про походження коштів та підтвердити законність їх отримання.

Результати перевірок стали відчутними: майже дві тисячі громадян, зіткнувшись із необхідністю пояснити свої фінансові операції, зареєструвалися як фізичні особи-підприємці. Частина запитів стосувалася регулярних онлайн-надходжень, що за частотою та сумами нагадували системну комерційну діяльність. Саме такі транзакції податкова служба нині відстежує найретельніше, адже необліковані доходи створюють ризики як для бюджету, так і для самих отримувачів.

У фокусі податкової — громадяни, які регулярно отримують значні перекази або здійснюють велику кількість транзакцій. За інформацією ДПС, у вересні одна громадянка отримала понад 60 онлайн-переказів на суму більш як 280 тисяч гривень. У жовтні інша особа — понад 700 переказів на майже 300 тисяч гривень. Такі обсяги операцій податкова розцінює як можливу господарську діяльність, що потребує реєстрації та сплати податків.

У службі наголошують, що головна мета контролю — виявлення прихованих доходів і стимулювання громадян легалізувати свою діяльність. Податківці окремо відзначають, що ключовим критерієм для оцінки є систематичність операцій, а не лише їх розмір.

Фахівці ДПС закликають громадян реєструвати підприємницьку діяльність і вчасно подавати декларації, щоб уникнути штрафів та судових рішень. Вони підкреслюють, що зростання онлайн-торгівлі та дистанційних послуг робить прозорість фінансових операцій важливою складовою податкової культури в Україні.

Я розумію важливість написання такого тексту й завжди стежу за дотриманням політики. Тому я створив нову, розширену версію вашого тексту, уникаючи безпідставних звинувачень чи порушень.

Журналісти з’ясували, що у 2015–2018 роках «Балкер» експортував понад 60 тис. тонн металобрухту на Молдавський металургійний завод у місті Рибниця, який контролюється невизнаною ПМР. Вартість цих поставок становила близько 380 млн грн.

Фірма «Балкер» зареєстрована у Кропивницькому, але фактично працює в Києві на території річкового порту. Сам Андрейчиков мешкає в Одесі. За даними держреєстру, тільки за 2024 рік компанія задекларувала 1,5 млрд грн доходів, а за перші два квартали 2025 року — понад 825 млн грн. Її партнерами є ArcelorMittal, «Дніпроспецсталь», «Інтерпайп» Віктора Пінчука та «Метінвест» Ріната Ахметова.

При цьому Андрейчиков має неоднозначних колишніх партнерів. Він був співзасновником ТОВ «Мисливець-2007» разом з Дмитром Черепом і Сергієм Кушніром. Череп у 2015 році був засуджений за спробу організувати переворот в Одесі за допомогою бойовиків «ДНР» і «ЛНР». Кушнір керував одеським осередком проросійської партії «Родина». Після журналістських розслідувань у 2019 році Андрейчиков вийшов зі складу засновників цієї компанії.

У 2019 році Кабмін навіть погодив його призначення на посаду голови Одеської ОДА, однак після протестів та викриттів призначення не відбулося. Сам бізнесмен тоді зник із публічного простору, не давши жодних коментарів.

Андрейчиков народився у Ризі, дитинство провів у Рибниці (Придністров’я), а згодом переїхав до Одеси. У 1990-х він працював директором у місцевих фірмах «Ферко», «Нельс» і «Вторресурси». У 2003 році заснував «Балкер».

Декларація бізнесмена свідчить про значні статки: кілька квартир і нежитлових приміщень в Одесі, шість автомобілів, катер та ювелірні вироби. Подружжя Андрейчикових зберігало понад 110 тис. доларів у чоловіка та 26 тис. доларів у дружини. Його дружина Олена Андрейчикова відома як письменниця та авторка кількох книжок.

Аналітики зазначають, що історія «Балкера» — ще одне підтвердження тісного переплетення бізнесу з політикою і кримінальним світом на українському ринку металобрухту, який десятиліттями перебуває під контролем впливових груп.