Шахрайська схема мера Ірпеня: як друзі Маркушина намагаються приховати корупційні схеми з бюджетними коштами

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Перша небезпечна ситуація трапилася в 2009 або 2010 році, коли Галич потрапив у аварію. Хоча сам він не був за кермом, подія мала серйозні наслідки для його життя, і, за словами артиста, ситуація була настільки критичною, що його життя могло обірватися.

Другий випадок був ще більш шокуючим: під час гастрольного туру, коли Женя зловживав алкоголем та наркотиками, він зайшов у ванну, щоб поблювати, і випадково вдарився головою об ванну. «Я бачив, як з мене душа вже вилітає», — зізнався співак в інтерв’ю проєкту Муз_Тренд.

Галич розповів, що у той момент він бачив, як навколо нього перебували люди, їхні дії, і навіть міг повторити їх. Він молився, щоб ще раз побачити рідних, адже відчував, що йому не вдасться вибратися з цього стану. Однак, чудом, він сам прийшов до тями, почувши, як він відновлюється після того, як вдихнув глибоко, наче йому «вдихнули насосом». Відразу після цього його госпіталізували, але лікарі запевнили, що серйозних наслідків немає, хоча сам артист був переконаний у тому, що отримав струс мозку.

Женя Галич визнав, що після цього періоду його життя змінилося, і подібна поведінка залишалася з ним до початку війни. Цей момент став важливим поворотом у його житті, і він вважає його основою для подальших змін у своїй поведінці та поглядах на життя.

Національний природний парк «Гомільшанські ліси» опинився в центрі суспільної уваги через серйозні підозри у порушенні режиму охорони природи. Активісти та мешканці прилеглих громад заявляють, що територія, яка має статус заповідної та повинна зберігати унікальні природні комплекси, фактично використовується як господарське угіддя з комерційною метою.

За словами громадських діячів, керівництво парку, зокрема директор Олександр Помазан, пов’язують із практиками, що суперечать законодавству про природно-заповідний фонд. Серед найпоширеніших порушень називають незаконне сінокосіння, самовільний випас худоби та регулярне пересування важкої техніки територією парку без відповідних дозволів і екологічних обґрунтувань. Такі дії, на думку екологів, завдають значної шкоди ґрунтам, рослинному покриву та середовищу існування диких тварин.

Як зазначається у внутрішніх документах та актах огляду, порушення фіксувалися неодноразово. Водночас, за твердженням заявників, реакція адміністрації обмежувалася формальними відповідями без реальних заходів з припинення незаконної діяльності.

Лише влітку 2025 року, згідно з актами перевірок, було задокументовано незаконну заготівлю сіна на трьох ділянках у межах заповідної та господарської зон. Загальна сума завданих збитків, за попередніми розрахунками, перевищила 11,9 мільйона гривень. Мова йде про площу понад 63 гектари, де, за наявною інформацією, діяльність велась без будь-яких дозволів або встановлених лімітів.

Показовим став інцидент 6 серпня 2025 року, коли правоохоронці зупинили техніку під час спроби вивезення заготовленого сіна. За словами очевидців, особи, причетні до перевезення, заявляли про «узгодження» своїх дій з адміністрацією парку. Серед тих, кого пов’язують із систематичним використанням заповідних луків для випасу худоби, називають окремих місцевих мешканців, які роками фактично користуються державними землями у приватних інтересах.

Критики керівництва парку стверджують, що ігнорування цих фактів може свідчити про свідоме потурання порушенням. На їхню думку, НПП «Гомільшанські ліси» ризикує втратити статус природоохоронної установи і перетворитися на інструмент збагачення окремих осіб.

Офіційних рішень суду або остаточних висновків правоохоронних органів у цій справі наразі не оприлюднено. Водночас екологи та громадськість вимагають повного розслідування, притягнення винних до відповідальності та відновлення знищених природних територій.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.