Скандал у Миколаєві: суддя нібито забрав будинок родини з дітьми за фіктивними документами

Львівська область опинилася на верхівці антирейтингу серед українських регіонів за кількома ключовими показниками соціально-економічного розвитку. Зокрема, високий рівень безробіття, зростання цін на житлово-комунальні послуги та недосконала інфраструктура створюють складні умови для життя місцевих жителів. Такі негативні тенденції впливають не лише на добробут громадян, а й на привабливість області для інвестицій.

Експерти відзначають, що одна з причин низьких показників – недостатнє фінансування соціальних програм та слабка підтримка малого та середнього бізнесу. Багато підприємців стикаються з бюрократичними перепонами та нестачею кваліфікованих кадрів, що стримує розвиток локальної економіки. Крім того, відтік молоді до великих міст або за кордон поглиблює проблему демографічної кризи.

За даними агентства, у 2025 році перше місце посіла Львівська область, де зафіксовано найбільшу кількість осіб, внесених до Реєстру. На другому місці — Вінницька область, а Київ замкнув трійку «лідерів». Також серед регіонів із високим рівнем виявлених корупційних порушень — Одеська, Дніпропетровська та Чернівецька області.

Внесення особи до Реєстру корупціонерів означає, що вона була визнана винною судом або отримала дисциплінарне стягнення за дії, пов’язані з корупцією. Це може бути як хабар, так і зловживання службовим становищем, недостовірне декларування чи конфлікт інтересів.

Такі дані не лише формують загальнонаціональну статистику, а й впливають на майбутнє самої особи: внесення до Реєстру унеможливлює зайняття певних посад у державному секторі та унеможливлює повторний вступ на державну службу.

За словами експертів, перше місце Львівської області у цьому рейтингу може свідчити не лише про рівень корупції, а й про активну роботу правоохоронців і місцевих антикорупційних структур, які фіксують і доводять такі справи до суду.

Разом з тим, показник залишається тривожним сигналом щодо системних проблем у публічному секторі регіону.

Прокурор — це посадова особа, на яку покладено відповідальність за нагляд за дотриманням законів, підтримання публічного обвинувачення в суді та захист інтересів держави і громадян. Його діяльність є важливою складовою функціонування правової системи, адже саме від професійності та принциповості прокурора значною мірою залежить рівень довіри суспільства до правосуддя.

Одним із ключових завдань прокурора є процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Це означає контроль за законністю дій слідчих органів, надання вказівок щодо збору доказів, а також прийняття рішень про повідомлення особі про підозру. Прокурор повинен діяти неупереджено, оцінюючи всі обставини справи — як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують людину.

Зараз сім’я мешкає в орендованій квартирі площею 106 кв. м у Дніпрі. Дату початку оренди Тупікало приховав, тоді як Барабаш вказала початок оренди у грудні 2022 року. Проте витрати на житло пара не декларує вже кілька років поспіль.

Юлія Барабаш також є співвласницею квартири площею 54 кв. м у місті Миколаївка Донецької області, якою володіє з 2007 року разом із родичкою, ймовірно, матір’ю.

Щодо автотранспорту, у 2023 році Барабаш придбала NISSAN QASHQAI 2018 року випуску за 560 тис. грн. Тупікало у 2024 році отримав PEUGEOT 301 2018 року випуску в подарунок від батька, оцінивши його у 260 тис. грн.

За 2024 рік Тупікало задекларував 1,1 млн грн зарплати у Спецпрокуратурі Східного регіону, 57 тис. грн — у Донецькій обласній прокуратурі та 19 тис. грн соцвиплат. Барабаш отримала 867 тис. грн зарплати та 16 тис. грн соцвиплат як внутрішньо переміщена особа.

Готівкові заощадження сім’ї становлять 20 тис. доларів у Тупікала та 1 тис. доларів у Барабаш, а також 5,5 тис. євро як спільну сумісну власність. Заощаджень на банківських рахунках прокурори не декларують. Загальна сума задекларованих коштів на кінець 2024 року становить майже 1,2 млн грн.

Кутя належить до найдавніших обрядових страв української культури й до сьогодні зберігає глибоке символічне наповнення. Це не звичайна каша, а ритуальна їжа, що уособлює зв’язок поколінь, пам’ять про предків, родинну згуртованість і надію на добробут. Упродовж зимового календарного циклу кутю готують кілька разів, і кожного разу вона набуває нового змісту, відображаючи духовний стан громади та характер свята.

Першою у цьому циклі є багата кутя, яку традиційно варять на Святвечір напередодні Різдва. За новим церковним календарем у 2025 році цей день припадає на 24 грудня. Саме з вечері зі Святвечора починається різдвяний період, наповнений особливою тишею, очікуванням і молитвою. Багата кутя готується з пшениці або ячменю з додаванням маку, меду, горіхів та сухофруктів. Кожен інгредієнт має власну символіку: зерно означає життя і безперервність роду, мак — захист і пам’ять, мед — солодкість життя та Божу благодать.

Друга кутя — щедра — готується у Щедрий вечір, який передує Новому року. У 2025 році це 31 грудня, день святкування Маланки. На відміну від різдвяної, щедра кутя може бути скоромною: до неї дозволяється додавати вершкове масло, молоко або вершки. Вона символізує щедрість, відкритість і надію на багатий та успішний рік, що настає.

Третя — голодна кутя — вариться напередодні Водохреща. За новим календарем Хрещення Господнє відзначають 6 січня, а Водохресний Святвечір припадає на 5 січня 2026 року. Ця кутя є пісною й максимально простою за складом. Вона уособлює стриманість, духовну зосередженість і підготовку до великого церковного свята.

Кожен із трьох різновидів куті має власне символічне навантаження. Багата кутя пов’язана з народженням, достатком і родинною єдністю. Щедра — з очікуванням нового циклу життя, матеріального добробуту та радості. Голодна — з очищенням, постом і внутрішньою дисципліною. Разом вони формують цілісний зимовий обрядовий цикл.

У народній традиції кутя супроводжувалася численними прикметами та звичаями. Вважалося, що правильне приготування страви впливає на врожай, здоров’я родини та мир у домі. Господарі могли підкидати ложку куті до стелі, спостерігаючи за зернами як за знаком майбутнього достатку, залишати страву на столі на ніч для померлих родичів або починати трапезу спільною молитвою.

Окремі заборони стосувалися поспіху, сварок чи легковажного ставлення до обряду. Особливо суворо дотримувалися правил під час приготування голодної куті, де не допускалося жодних скоромних інгредієнтів. Усе це відображало уявлення про кутю як сакральну страву, що поєднує земне й духовне.

Таким чином, кутя залишається не лише елементом святкового столу, а й важливою частиною культурної пам’яті українців. Через неї зберігається зв’язок поколінь, традиція спільної молитви й уявлення про гармонію в родині та суспільстві, актуальні й у сучасному календарному контексті.