На майже 190 мільйонів: прокуратура відсудила землю у підприємців, що користувалися ділянкою ДСНС

Всі наші інформаційні джерела надають важливі дані щодо наступного кроку в урядовій політиці щодо тарифів. Згідно з нашими джерелами, уряд вже працює над новими планами щодо підвищення тарифів, і ці плани знаходяться на розгляді в Кабінеті Міністрів. План передбачає підвищення тарифів на газ, опалення та водопостачання. Однак, для того щоб план набрав чинності, він повинен пройти процедуру затвердження у кулуарах Офісу Президента. Це робить питання про те, наскільки значно підвищаться ці тарифи, особливо актуальним.

За нашими даними мінімум на 50%, а в середньому на 80-150%, а максимум піднімуть до ринкових – це десь підвищення на 300-350% до кінця року.

Незважаючи на діючий мораторій на підвищення тарифів на тепло, гарячу воду та розподіл газу до 1 квітня 2024 року, уряд України та Нафтогаз нібито розглядають можливість підвищення цін.

Про це повідомив експерт у галузі ЖКГ Олег Попенко в ефірі Юрія Романенка. “Буквально годину чи дві тому мені повідомили, що Кабмін та Нафтогаз планують підняти вартість газу та тепла. Це абсолютна новина особисто для мене”, – заявив Попенко. За його словами, обговорюється підвищення вартості тепла та гарячої води в середньому на 20%, а ціни на газ можуть зрости на 20-25%. Якщо зараз споживачі платять близько 7,96 гривень за кубометр газу, то після підвищення ціна становитиме близько 9,5 гривень.

Попенко зазначив, що поки не ясно, чи торкнеться підвищення тарифів лише юридичних осіб, таких як водоканали та теплокомуненерго, чи зачепить також населення. Розглядаються різні варіанти, включаючи затвердження нових тарифів для теплокомуненерго чи підвищення для них вартості газу з дозволом місцевій владі піднімати тарифи.

Експерт наголосив, що підвищення тарифів давно обговорювалося Світовим банком та іншими організаціями з метою покриття видатків та збільшення надходжень до бюджету. Попенко висловив побоювання, що зростання цін призведе до збільшення заборгованості населення за комунальні послуги та може поставити під загрозу право власності на житло відповідно до “закону Третьякової” щодо домогосподарств.

Президент України Володимир Зеленський розкрив важливі перспективи стосовно надання далекобійної зброї українській армії, наголошуючи на тому, що це може суттєво змінити хід війни з російськими окупаційними військами. В інтерв'ю для італійського телеканалу Rai 1, Зеленський пояснив, що Україна не має наміру використовувати далекобійну зброю на будь-якій території, крім тимчасово окупованих частин країни. Він підкреслив, що головна мета полягає у деокупації своїх земель та завершенні війни. Водночас, Зеленський зазначив, що наявність сильної зброї іноді може зупиняти ворога без її використання, оскільки ворожі війська страхуються від потенційного використання цієї зброї. Президент дав приклад успішного використання тактики у Чорному морі, де російські кораблі зазнали значних втрат і відступили, уникнувши протистояння з українськими силами. Зеленський наголосив, що наявність далекобійної зброї може значно змінити хід війни і допомогти Україні просуватися вперед у конфлікті з Росією.

У висновку до цієї статті можна зазначити, що висловлені президентом України Володимиром Зеленським думки щодо важливості надання далекобійної зброї українській армії є вкрай актуальними та стратегічно важливими в контексті ведення війни з російськими окупаційними військами. Президент підкреслив, що наявність такої зброї може значно змінити хід конфлікту та сприяти деокупації тимчасово окупованих територій. Крім того, він підкреслив важливість стримування ворога без активного застосування зброї та вказав на приклади успішного використання тактики у Чорному морі. В цілому, стаття підкреслює необхідність міжнародної підтримки України у забезпеченні її обороноздатності та реалізації стратегічних заходів для врегулювання конфлікту на сході країни.

Останні голосування у Верховній Раді дедалі виразніше свідчать про внутрішню нестабільність у парламенті. Народні депутати підтримують звільнення окремих міністрів, але водночас не знаходять голосів для їхніх наступників, провалюють урядові фіскальні ініціативи та демонструють непередбачувану поведінку під час ухвалення стратегічно важливих рішень. Така ситуація загострює дискусію про реальний стан монобільшості та рівень керованості законодавчого органу.

Політолог Володимир Фесенко звертає увагу на те, що формально парламентська більшість у Верховній Раді все ще існує. Однак на практиці вона дедалі частіше не працює як єдиний політичний механізм. Усередині фракції спостерігаються розбіжності щодо ключових питань, а частина депутатів голосує ситуативно або займає відверто опозиційну позицію щодо урядових ініціатив.

За його словами, ядро фракції «Слуга народу» у голосуваннях становить приблизно 170–190 депутатів. До них додаються близько 80 голосів з різних депутатських груп — частково «Батьківщина», частково колишні депутати ОПЗЖ після початку повномасштабної війни. Саме ця конфігурація дозволяє ухвалювати рішення, хоча й не з усіх питань.

Проблеми починаються тоді, коли ядро фракції скорочується до 160 або навіть 150 голосів. Саме це, за словами Фесенка, проявилося під час кадрових голосувань у січні. Він також звертає увагу, що окремі політичні гравці намагалися зруйнувати не монобільшість як таку, а саме неофіційну коаліцію, спровокувавши урядову й парламентську кризу.

Народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський переконаний, що відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента жодним чином не вплинула на роботу парламенту. За його словами, Єрмак ніколи напряму не втручався у процес голосування депутатів.

Бужанський зазначає, що має один із найнижчих показників голосування разом із фракцією, регулярно не підтримує або відкрито критикує законопроєкти, і при цьому жодного разу не отримував сигналів чи вказівок від Єрмака. Вплив керівника ОП, за його словами, відчувався лише на рівні формування порядку денного або рішень президента щодо підписання чи вето законів.

Фесенко також наголошує, що проблеми у фракції «Слуга народу» почалися задовго до відставки Єрмака. Йдеться про депресивні настрої, втому, бажання частини депутатів скласти мандат і втрату внутрішньої мотивації.

Ситуацію у фракції різко загострили події літа 2025 року, коли депутатів змусили підтримати закони, що обмежували повноваження НАБУ і САП, а згодом — під тиском протестів — скасувати власне рішення. За оцінкою експертів, парламентарів фактично зробили «крайніми», що викликало сильне роздратування навіть серед лояльних до президента депутатів.

Додатковим ударом став так званий «Міндічгейт», який також спричинив хвилю негативу всередині фракції. На цьому тлі лунали заклики до створення «коаліції національної стійкості» та навіть «уряду національної стійкості», однак ці ініціативи не мали продовження.

Окремою проблемою стала кадрова криза. Кількість депутатів від «Слуги народу» поступово зменшується, а замінювати вибулих майже ніким. Народні депутати йдуть з життя, переходять на роботу в органи виконавчої влади або інші структури, а список партії фактично вичерпаний.

Народний депутат Роман Каптєлов зазначає, що в партійному списку майже не залишилося людей, готових зайти до парламенту. Частина потенційних кандидатів відмовляється від мандату, розуміючи, що статус народного депутата означає пожиттєву публічність і постійний контроль. За його словами, близько 50 чинних депутатів хотіли б скласти мандат, але їм цього не дозволяють.

Через дефіцит кадрів виникають проблеми навіть із призначенням депутатів на міністерські посади, адже немає ким їх замінити у сесійній залі.

Якщо фракцію «Слуга народу» покинуть ще кілька депутатів, монобільшість зникне не лише фактично, а й формально. Цей ризик посилюється тим, що десятки парламентарів фігурують у кримінальних провадженнях. В умовах відсутності депутатської недоторканності це створює додаткові важелі тиску.

Максим Бужанський звертає увагу, що з наближенням виборів і потенційного завершення війни парламент дедалі важче ухвалює непопулярні рішення. Активний політичний процес ведуть опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність», яка використовує парламент як трибуну для політичної боротьби.

За його словами, навіть технічні законопроєкти нині обростають сотнями правок, що штучно блокує роботу Ради і перетворює кожне голосування на багатоденну баталію.

Роман Каптєлов вважає, що фактично від Верховної Ради зараз очікують лише ухвалення законів про вибори і референдум. Бюджет на 2026 рік уже прийнято, а ключові політичні рішення, за цією логікою, мають ухвалюватися безпосередньо народом.

За його словами, результати майбутніх референдумів будуть обов’язковими, а не рекомендаційними, і не потребуватимуть ратифікації парламентом. Після цього Верховна Рада ризикує остаточно перетворитися на майданчик для передвиборчої риторики.

Володимир Фесенко підсумовує, що попри кризові тенденції, повного розвалу монобільшості поки немає. Однак результативні голосування можливі лише за умов ручної мобілізації депутатів, яка працює епізодично.

Він переконаний, що для критично важливих рішень — співпраці з МВФ або євроінтеграції — голоси знайдуться. Керівництво парламенту і фракції зможе мобілізувати необхідну кількість депутатів, апелюючи до державних інтересів.

Максим Бужанський погоджується: всі справді важливі для країни законопроєкти будуть ухвалені. А от другорядні ініціативи можуть чекати місяцями або взагалі не бути проголосованими — і це, за його словами, не матиме критичних наслідків для країни.