Скандал в Мін’юсті: Максим Кисельов та його Мільйон від ФСБ

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

Яворівський районний суд Львівської області ухвалив рішення, яке викликало жваве обговорення серед правників та громадськості: державного інспектора митниці Степана Білаша визнано винним у службовій недбалості, однак покарання до нього не застосовано через сплив строків давності. Судове провадження стосувалося інциденту, що стався ще у березні 2019 року, коли через пункт пропуску на українсько-польському кордоні було пропущено мікроавтобус Mercedes-Benz Sprinter без належного контролю. Як з’ясувалося, транспортний засіб перевозив значний обсяг незадекларованого товару.

З матеріалів справи випливає, що вказаний бус мав у вантажному відсіку понад 1,3 тонни різноманітної продукції: автозапчастини, одяг та інші товари, що підлягали декларуванню та ретельному огляду. Проте інспектор, відповідальний за проведення митних процедур, не вжив необхідних заходів контролю. Саме ця недбалість дала можливість перевізнику уникнути сплати відповідних митних платежів і створила ризики для державного бюджету.

Суддя Наталія Швед призначила митнику рік обмеження волі та позбавлення права обіймати державні посади, однак від покарання його звільнили через закінчення строку давності.

Цікаво, що Степан Білаш уже звільнявся з митниці у серпні 2021 року, але поновився через суди. Львівський окружний адміністративний суд скасував наказ про звільнення і повернув його на посаду, а також відшкодував майже 300 тис. грн зарплати за час вимушеного прогулу. Рішення підтвердили Восьмий апеляційний адміністративний суд та Верховний Суд.

Ця справа викликала широкий резонанс через поєднання контрабанди, недбалості державного службовця та тривалого судового процесу щодо поновлення на посаді.

Економічна нестабільність в Україні: Бізнес висловлює невдоволення діями влади та податковою системою

Український бізнес продовжує стикатися з труднощами через невизначені дії влади та систематичний тиск з боку силових структур. Підприємці вважають, що невдалі рішення та відсутність підтримки від держави призводять до закриття бізнесів. Навіть заяви уряду про покращення економічної ситуації не відповідають реальності, за словами представників бізнес-середовища.

Результати досліджень Інституту економічних досліджень і політичних консультацій свідчать про погіршення очікувань бізнесу на майбутнє. Зменшується кількість компаній, які мають намір розширювати свою діяльність, а зростає кількість тих, хто планує скорочення. Багато підприємств розглядають державу не як партнера, а як регулятора чи навіть перешкоду для свого розвитку.

Податковий індекс Європейської бізнес асоціації відображає недовіру українських компаній до податкової системи. Чотиридесят відсотків підприємств вважають систему оподаткування серйозним обмеженням для розвитку бізнесу. Фіскальний тиск оцінюється високо, і лише обмежена кількість підприємців не відчуває його впливу.

Економічний аналітик Анатолій Амелін з "Українського інституту майбутнього" вказує на відсутність стійкої економічної бази та росту, який є результатом інфляції. Він також зазначає відтік бізнесменів за кордон через загрози та спроби неправомірного вилучення коштів в Україні.

Сучасна економічна ситуація в Україні викликає серйозне занепокоєння серед підприємців та бізнес-спільноти. Бізнес висловлює невдоволення не тільки економічними труднощами, але й діями влади та невизначеністю податкової системи. Підприємці переконані, що певні кроки уряду та тиск з боку силових структур призводять до закриття підприємств.

Результати досліджень підтверджують загострення ситуації, оскільки зменшується кількість підприємств, які планують розширення, та зростає частка тих, хто очікує скорочення. Бізнес виявляє низьку довіру до держави, розглядаючи її не як партнера, а як перешкоду або регулятора.

Податковий індекс свідчить про те, що податкова система викликає значні сумніви серед українських компаній, вбачаючи в ній обмеження для свого розвитку. Фіскальний тиск і відтік бізнесу за кордон є показниками відсутності стійкої економічної бази та негативного впливу на інвестиційний клімат.

Урядові слід уважно реагувати на висловлювання та думки бізнес-спільноти, а також активно шукати ефективні шляхи вирішення економічних проблем, щоб стимулювати розвиток бізнесу та покращити інвестиційний клімат в країні.

Україна суттєво посилила свої позиції у міжнародному криптофінансовому середовищі, опинившись серед країн із найбільшими державними запасами біткоїна. Згідно з оновленим глобальним рейтингом BiTBO, на рахунках держави акумульовано 46,3 тисячі BTC, ринкова вартість яких нині оцінюється приблизно у 4,6 мільярда доларів. Такий показник забезпечив Україні четвертий рядок рейтингу, підтвердивши її роль як одного з найактивніших та найдинамічніших гравців на крипторинку.

Світові лідери у зберіганні цифрових активів продовжують демонструвати значний розрив у масштабах резервів. Перше місце впевнено утримують Сполучені Штати, які контролюють 326,5 тисячі BTC — суму, що за нинішньої вартості дорівнює близько 28 мільярдам доларів. Китай, попри суперечливу політику щодо майнінгу та криптовалютного обігу, зберігає 190 тисяч BTC і посідає другу позицію. Велика Британія із запасом понад 61 тисячу BTC (близько 5,4 мільярда доларів) замикає першу трійку.

На п’ятому місці у рейтингу — Бутан з понад 11,2 тисячі BTC, шосте — Сальвадор із 7,4 тисячі монет, а сьоме — Об’єднані Арабські Емірати, що володіють 8,4 тисячі BTC.

Україна продовжує нарощувати свої криптоактиви, що дозволяє їй залишатися серед світових лідерів, а біткоїн використовувати як інструмент фінансової стабільності, накопичення та мобілізації коштів.

Наразі ринок біткоїна зазнав зниження — його ціна впала нижче $86 000 вперше з квітня, проте Україна зберігає значний резерв, що зміцнює її позиції у світовій криптоекономіці.