Смертельні обстріли на Херсонщині: дві жертви, вісім поранених

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.

Національний природний парк «Гомільшанські ліси» опинився в центрі суспільної уваги через серйозні підозри у порушенні режиму охорони природи. Активісти та мешканці прилеглих громад заявляють, що територія, яка має статус заповідної та повинна зберігати унікальні природні комплекси, фактично використовується як господарське угіддя з комерційною метою.

За словами громадських діячів, керівництво парку, зокрема директор Олександр Помазан, пов’язують із практиками, що суперечать законодавству про природно-заповідний фонд. Серед найпоширеніших порушень називають незаконне сінокосіння, самовільний випас худоби та регулярне пересування важкої техніки територією парку без відповідних дозволів і екологічних обґрунтувань. Такі дії, на думку екологів, завдають значної шкоди ґрунтам, рослинному покриву та середовищу існування диких тварин.

Як зазначається у внутрішніх документах та актах огляду, порушення фіксувалися неодноразово. Водночас, за твердженням заявників, реакція адміністрації обмежувалася формальними відповідями без реальних заходів з припинення незаконної діяльності.

Лише влітку 2025 року, згідно з актами перевірок, було задокументовано незаконну заготівлю сіна на трьох ділянках у межах заповідної та господарської зон. Загальна сума завданих збитків, за попередніми розрахунками, перевищила 11,9 мільйона гривень. Мова йде про площу понад 63 гектари, де, за наявною інформацією, діяльність велась без будь-яких дозволів або встановлених лімітів.

Показовим став інцидент 6 серпня 2025 року, коли правоохоронці зупинили техніку під час спроби вивезення заготовленого сіна. За словами очевидців, особи, причетні до перевезення, заявляли про «узгодження» своїх дій з адміністрацією парку. Серед тих, кого пов’язують із систематичним використанням заповідних луків для випасу худоби, називають окремих місцевих мешканців, які роками фактично користуються державними землями у приватних інтересах.

Критики керівництва парку стверджують, що ігнорування цих фактів може свідчити про свідоме потурання порушенням. На їхню думку, НПП «Гомільшанські ліси» ризикує втратити статус природоохоронної установи і перетворитися на інструмент збагачення окремих осіб.

Офіційних рішень суду або остаточних висновків правоохоронних органів у цій справі наразі не оприлюднено. Водночас екологи та громадськість вимагають повного розслідування, притягнення винних до відповідальності та відновлення знищених природних територій.

Тема можливого розміщення британських військових підрозділів на території України знову активно обговорюється у західних політичних колах на тлі розмов про майбутню мирну угоду та механізми гарантування безпеки. Лондон у координації з Парижем і Вашингтоном аналізує різні формати міжнародної присутності, які могли б сприяти дотриманню потенційного перемир’я, водночас не перетворюючи ситуацію на пряме військове протистояння з Російською Федерацією.

Ключовим елементом цих дискусій є пошук балансу між стримуванням і обережністю. Західні союзники прагнуть створити систему безпеки, яка б унеможливила відновлення активних бойових дій, але не спровокувала неконтрольовану ескалацію. Саме тому розглядаються варіанти обмеженої військової присутності, консультативних місій або багатонаціональних контингентів із чітко визначеним мандатом.

Втім, нинішній контекст значно складніший. Україна не є нейтральною територією, а Росія вже веде проти неї повномасштабну війну, що радикально змінює логіку будь-якої міжнародної військової присутності.

За оцінками західних експертів, мова не йде про класичну модель миротворчих місій під егідою ООН. Розглядається концепція так званих «сил стримування» — європейських підрозділів, чия присутність автоматично означатиме, що будь-яка атака Росії створює ризик прямого конфлікту із Заходом. Ключовий сигнал у такій моделі — готовність до реального бою, а не символічна присутність.

Однією з головних дилем залишається питання правил застосування сили. Колишні командири миротворчих місій наголошують: нечіткий мандат може бути смертельно небезпечним для військових. Досвід Руанді та Сребрениці показав, що розмиті повноваження й відсутність політичної рішучості призводять до катастроф. У випадку України принципове питання звучить так: чи матимуть західні солдати право вступати в бій у разі порушення угоди Росією, навіть якщо атака не буде спрямована безпосередньо проти них.

Окрема проблема — нестача ресурсів. Для постійної присутності приблизно 15 тисяч військових на місці з урахуванням ротацій потрібно щонайменше утричі більше особового складу. Європейські армії, зокрема британська й французька, не мають достатніх резервів, щоб самостійно забезпечити таку місію. Саме тому попередні спроби створити повноцінну франко-британську коаліцію цього року фактично зайшли в глухий кут.

Без участі США система стримування виглядає неповною. Одним із компромісних варіантів, які обговорюються, є розміщення американських авіаційних і ракетних сил у країнах, що межують з Україною. Така модель передбачає обмежену присутність європейських сухопутних військ безпосередньо в Україні, але потужну повітряну й морську підтримку з боку США поблизу зони конфлікту.

Колишні міжнародні спостерігачі застерігають: головний урок Мінських угод полягає в тому, що сам факт моніторингу без механізму покарання за порушення не працює. Документування інцидентів без подальших дій лише створює ілюзію миру, яка зрештою руйнується.

Фактично Захід розглядає модель, яку військові описують як «розтяжку»: невеликий контингент робить будь-яку атаку надто ризикованою для противника, адже вона неминуче тягне за собою ескалацію. Водночас така стратегія робить самих військових заручниками політичних рішень і вимагає максимальної ясності щодо цілей, повноважень і меж застосування сили.

На нещодавній конференції "Український експорт. Вікно відкривається?", що відбулася в Києві, було порушено критично важливе питання для вітчизняної металургійної галузі. Олександр Каленков, який очолює об'єднання підприємств "Укрметалургпром", наголосив на нагальній потребі проведення переговорів з Європейським Союзом щодо можливого відтермінування впровадження механізму транскордонного вуглецевого регулювання (CBAM) для України.

З 1 січня 2026 року в Європейському Союзі розпочне діяти механізм CBAM, відповідно до якого імпортні товари з високими викидами вуглецю підлягатимуть додатковим тарифам. Це правило має на меті захистити європейських виробників, які вже сплачують внески в межах системи торгівлі квотами на викиди вуглецю. CBAM буде застосовуватися до продукції з різних галузей, включаючи цемент, залізо, сталь, алюміній, добрива та електроенергію.

Каленков наголосив, що з 1 січня 2026 року Україна буде зобов’язана сплачувати кошти в рамках CBAM. З огляду на те, що війна завдала значної шкоди економіці, він закликав європейських партнерів розглянути можливість відтермінування впровадження CBAM для українських товарів. В умовах, коли Україна експортує більшість своєї продукції до Європи, введення цього механізму стане серйозним ударом для економіки, охоплюючи не лише металургію, а й інші галузі, пов’язані з електроспоживанням.

У рамках перехідного періоду, що розпочнеться з 1 серпня 2024 року, компанії, які постачають товари до ЄС, зобов’язані будуть подавати дані про викиди, які включають не лише власні викиди, а й викиди, пов’язані з виробництвом сировини. З 2026 року ці дані потрібно буде підтверджувати незалежними верифікаторами, а в разі перевищення норм, купувати сертифікати на викиди.

Видання Politico раніше повідомило, що через введення CBAM Україна може щорічно втрачати близько 1,4 млрд євро. Однак ці втрати можна уникнути, якщо розпочати переговори з ЄС про надання пільг, оскільки механізм CBAM передбачає можливість відстрочки сплати податків у разі форс-мажорних обставин, таких як війна.

Голова Комітету промислової екології та сталого розвитку ЕВА Станіслав Зінченко також зазначив, що введення CBAM призведе до зміни торговельних потоків та збільшення фінансового навантаження на імпорт, що для України наразі означає тільки втрати.