Сьогодні Введення в храм Пресвятої Богородиці: Історія, традиції та заборони

Міністр оборони Рустем Умєров удосконалює військову стратегію та структуру Збройних сил України, визначаючи Вадима Сухаревського на посаді командувача Сил безпілотних систем. Цей крок підкреслює не лише важливість розвитку та впровадження новітніх технологій у військовій сфері, а й зазначає наростаючу роль безпілотних систем у сучасних військових операціях.

Вадим Сухаревський, зі своїм великим досвідом та експертизою в області безпілотних технологій, очолює цей стратегічно важливий напрямок, спрямовуючи зусилля на розвиток, вдосконалення та ефективне використання безпілотних систем для забезпечення безпеки та обороноздатності країни.

Призначення Вадима Сухаревського є важливим кроком вперед у забезпеченні військової готовності та захисту національних інтересів України в умовах сучасних геополітичних викликів та загроз. Його лідерські якості та здібності дозволять ефективно використовувати потенціал безпілотних систем для реалізації оборонних стратегій та завдань, що стоять перед країною.

Про це повідомили в Генеральному штабі ЗСУ.

10 лютого Сухаревського було призначено одним із заступників новопризначеного головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. Він мав відповідати за напрямок безпілотних систем і розвиток застосування дронів.

6 лютого президент Володимир Зеленський доручив опрацювати питання створення у структурі ЗСУ окремого роду сил — Сил безпілотних систем. Їх мета — нарощування спроможностей ЗСУ у використанні безпілотних та роботизованих повітряних, морських і наземних систем, а також забезпечення готовності до їх застосування за призначенням.

Сухаревський зазначив, що формування Сил безпілотних систем дозволить поліпшити підготовку пілотів дронів та їх ротацію на фронті.

Вадим Сухаревський (позивний «Борсук») родом із Закарпаття. Він служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді (нині десантно-штурмовій), а також був командиром 503-го ОБМП, дислокованого в Маріуполі.

Згодом Сухаревський став начальником штабу 35-ї окремої бригади морської піхоти та командиром 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка після початку широкомасштабного вторгнення виконувала бойові завдання на Миколаївщині та Херсонщині.

У 2004 році Сухаревський став наймолодшим українським миротворцем у складі Миротворчої місії в Іраку. Там він взяв участь у битві за місто Ель-Кут.

Його також називають офіцером, який у 2014 році здійснив перший постріл по російських загарбниках на неоголошеній війні. 13 квітня 2014 року біля села Семенівка, неподалік тоді окупованого Слов’янська, він взяв участь у першому бою з окупантами, порушивши наказ про невідкриття вогню.

Після цього він долучався до оборони Луганського аеропорту, визволення Слов’янська і Георгіївки, та рейду українських військових для розмежування підконтрольної Україні території та захоплених окупантами земель.

Після російської військової атаки на місто Авдіївку, ситуація в регіоні стала дуже напруженою. Російські війська просуваються все ближче до міста, зазнаючи значного опору від українських сил. Звіти різних джерел свідчать про загострення бойових дій як на півдні, так і на півночі міста. Військові експерти зауважують недоліки у підготовці оборонних структур, що підкреслює необхідність вжиття негайних заходів для зміцнення оборони. Ситуація в Авдіївці визначається як критична, з чим погоджується й місцева військова адміністрація. Через інтенсивні обстріли та авіаудари, місто опиняється під значним загрозою, і необхідно прийняти невідкладні заходи для захисту цивільного населення та збереження територіальної цілісності.

Протягом останніх днів російські війська інтенсифікували свої штурмові дії проти українських сил в Авдіївці. Зростає кількість зіткнень, авіаударів і використання FPV-дронів. Незважаючи на це, наші захисники і захисниці міцно тримають оборону, завдаючи ворогу значних втрат. Логістичне постачання українського гарнізону в Авдіївці зберігається стабільним, а ЗСУ вживають заходів для посилення оборони, установлюючи додаткові вогневі позиції та спостережні пункти. Хоча ситуація складна, вона залишається під контролем українських сил.

Плани російського командування стають все більш очевидними. Хоча вони не змогли здійснити "широкий обхват" Авдіївки, їм вдалося проникнути до деяких територій міста, зокрема, до району ресторану "Царське полювання" та дачного масиву "Івушка". Російські війська намагаються відсікти головні логістичні шляхи ЗСУ, але українські сили стійко протистоять їхнім атакам.

Незважаючи на спроби російських військ прорватися на північ і південь міста, українські сили підтримують свою позицію і активно відбивають напади ворога. Важливою задачею залишається збереження стратегічних точок і контроль над головними комунікаційними маршрутами.

Спостереження за ситуацією в Авдіївці вказують на те, що російські війська намагаються поділити гарнізон у місті на дві частини або змусити українські війська на південному та південному сході міста – в районі 9-го кварталу та позицій "Зеніт" – відступити. Це має на меті перерізати шляхи постачання українських сил в Авдіївці і створити складні умови для оборони.

Українські війська тримають оборону, проте складна ситуація вимагає посилення заходів для збереження контролю над ключовими територіями міста. Російські війська намагаються обхідити місто з двох боків, а невелика кількість успіхів у контролі над головними трасами може призвести до важких наслідків для української оборони.

Прогрес російських військ в Авдіївці може стати стратегічною перевагою для них, оскільки контроль над районами з високими будинками, такими як "9 район", дозволить їм маневрувати і встановити артилерійські позиції. Це ускладнить оборону міста та може призвести до стратегічних втрат.

Українські війська повинні розглянути варіанти посилення гарнізону в місті або поступового виведення своїх сил з Авдіївки. Однак наразі не спостерігається жодних ознак зміцнення оборони чи контрударів. Це вимагає уважного аналізу та швидких дій для збереження контролю над містом.

За висловами аналітика, Збройні Сили України мають резерви, які можна перерозподілити з інших, менш напружених напрямків. Російська Федерація вже використовує цю тактику, активно перекидаючи резерви під Авдіївку з інших фронтів. У випадку, якщо обидві сторони вирішать розпочати вуличні бої у місті, це стане викликом для особового складу.

"Для проведення вуличних боїв потрібні мотивовані та добре підготовлені піхотинці, просто мобілізовані військові не зможуть впоратися з цим. Це специфічний вид бойових дій", – зауважує аналітик.

Якщо українська влада вирішить вивести гарнізон із напівоточеного міста, то є час для цього, але він обмальний, переконаний Жирохов. "Ми ще не досягли точки неповернення. Є можливість поступово вивести українське угруповання по рубежах. Але час стискається. І це відбувається дуже швидко", – підкреслює він.

Військове командування утримується від коментарів з цього питання, але зазначає, що безпека українських військових є пріоритетом. "Як повторено керівниками української держави та Збройних Сил, в найважчі моменти на полі бою найважливіше – це збереження життів наших військових, захисників України", – заявив речник ОСУВ "Таврія" Дмитро Лиховій.

У військових діях під Авдіївкою вирішальним фактором стає ефективне управління резервами та гнучкість у відповіді на ворожі дії. Російська сторона активно перебрасує свої сили, намагаючись вибити український гарнізон з рівноваги, а також створює загрозу вуличних боїв, які вимагають високого рівня підготовки військових. Українська влада має стратегічний вибір щодо виведення військових із міста, однак час для цього обмальний. Головним пріоритетом залишається безпека українських військових та збереження їхніх життів на полі бою.

В Одесі правоохоронці припинили діяльність групи, яка займалася незаконним виготовленням медичних довідок для чоловіків, що намагалися уникнути військового обліку та виїхати за кордон. За даними слідства, до цієї протиправної схеми були залучені двоє медичних працівників. Йдеться про посадовця приватного медичного центру в Київському районі міста та керівницю іншої приватної медичної установи.

За попередньою інформацією, зловмисники оформлювали документи, які нібито підтверджували наявність серйозних захворювань, що робили чоловіків непридатними для служби. Використання таких фальшивих довідок дозволяло ухилянтам легально перетинати кордон, приховуючи реальний стан здоров’я. Слідчі встановили, що клієнтами схеми ставали сотні осіб, які готові були платити за «сприяння» в ухиленні від мобілізації.

Медики видавали довідки з вигаданими діагнозами, які дозволяли чоловікам уникнути мобілізації та перетнути державний кордон. Окрім підготовки фіктивної медичної документації, вони також обіцяли впливати на рішення уповноважених осіб.

За свої «послуги» з оформлення документів для двох військовозобов’язаних фігуранти вимагали та отримали 21 тисячу доларів США.

Наразі правоохоронці встановлюють повне коло осіб, які могли скористатися цією схемою, а також перевіряють причетність інших медичних закладів до незаконної діяльності.

Між 2013 та 2016 роками через ПриватБанк було виведено близько двох мільярдів доларів США. Основним механізмом цього стало масове кредитування компаній, які мали прямий зв’язок із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Ці транзакції не були звичайними комерційними операціями, а фактично призводили до виведення значних коштів із фінансової системи країни.

Результатом таких дій стало серйозне погіршення ліквідності ПриватБанку та зростання ризиків для його клієнтів і вкладників. Незабаром це стало однією з головних причин, через які держава була змушена ініціювати націоналізацію банку, щоб запобігти його банкрутству та забезпечити фінансову стабільність. Націоналізація вимагала значних бюджетних витрат, що становило багатомільярдне навантаження на державні ресурси.

Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.