Співак Олійник пояснив, чому не буде перекладів хітів гурту “ДіО.фільми” українською

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За інформацією нашого джерела, поїздка може бути частиною її стратегічних кроків щодо позиціонування себе як потенційного політичного лідера України на тлі напруженості в українському політичному середовищі та послаблення підтримки нинішнього президента Володимира Зеленського.

Також ЮВТ просила «квиток» на інавгурацію Трампа, і просила замовити про неї слівце, оскільки це буде вагомим сигналом для української еліти.

Усі одразу зрозуміли, що починається новий політичний сезон і вибори можуть бути у 2025 році.

Українська еліта вважає вже Зеленського – збитим льотчиком, який втрачає монопольну владу.

Нагадаємо, що в кулуарах ще в жовтні ходили чутки, що ЮВТ відчула вітер змін і почала заливати гроші у свою рекламу.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Повномасштабна війна, що триває вже 1460 днів, залишається не лише військовим протистоянням, а й боротьбою політичних характерів і стратегій. Центральними постатями цього історичного етапу є Володимир Зеленський та Володимир Путін. Їхні рішення, манера спілкування зі світом, риторика і підходи до управління державами стали визначальними чинниками розвитку подій як на фронті, так і на дипломатичному рівні.

За роки війни образ українського президента зазнав глибокої трансформації. До 2022 року його сприйняття часто формувалося крізь призму минулого в індустрії розваг та скепсису з боку політичних опонентів. Однак із початком масштабного вторгнення він опинився в центрі світової уваги як керівник держави, що чинить спротив значно потужнішому агресору. Щоденні звернення, активна дипломатія, поїздки до столиць партнерських держав і виступи в парламентах перетворили його на символ опору та мобілізації міжнародної підтримки.

Рішення залишитися в Києві в перші дні вторгнення стало визначальним моментом. Саме тоді пролунала фраза про те, що йому потрібні “боєприпаси, а не транспорт”. Відтоді регулярні відеозвернення, поїздки на передову та постійна публічна присутність стали невід’ємною частиною його стилю керівництва. Змінився і зовнішній образ — замість ділових костюмів президент майже постійно з’являється у військовому одязі, що підкреслює формат воєнного часу.

Попри втому суспільства, економічні труднощі та внутрішні політичні скандали, рівень підтримки Зеленського залишається відносно стабільним. На міжнародній арені він став ключовим комунікатором України, виступаючи в парламентах різних країн і просуваючи тезу про війну як боротьбу демократії з авторитаризмом. Йому вдалося зберегти підтримку основних союзників навіть у періоди напруження у відносинах зі США.

Війна вплинула і на особисте життя президента. Його родину на початку вторгнення евакуювали з міркувань безпеки. Перша леді Олена Зеленська зазначала, що за цей час глава держави став більш чутливим до родинних моментів і більше цінує звичайні речі.

Для Володимира Путіна чотири роки війни означали суттєву зміну міжнародного статусу Росії та його власної ролі. Після вторгнення країна опинилася в умовах глибокої дипломатичної ізоляції від більшості західних держав.

Усередині Росії підтримка глави Кремля зберігається завдяки поєднанню жорсткої інформаційної політики, обмежень для опозиції та мобілізаційної риторики. Початковий сплеск схвалення після початку війни згодом частково знизився на тлі санкцій, мобілізації та зростання вартості життя. Водночас офіційні соціологічні дані продовжують демонструвати високий рівень підтримки.

Після 2022 року в Росії суттєво посилився контроль над медіа, а публічна критика війни може мати правові наслідки. Попри це, періодично з’являються окремі прояви невдоволення, зокрема з боку родин мобілізованих.

На міжнародному рівні Кремль звузив коло партнерів, зосередившись на співпраці з країнами, що залишилися відкритими до взаємодії з Москвою. Контакти зі США та Заходом загалом залишаються мінімальними й залежать від політичної кон’юнктури.

Сам Путін під час однієї з пресконференцій визнав, що війна змінила його особисто: за його словами, він став “менше жартувати” і “майже перестав сміятися”. Також аналітики відзначають його більшу фізичну та дипломатичну ізоляцію порівняно з довоєнним періодом.

Таким чином, за чотири роки повномасштабної війни іміджі двох лідерів еволюціонували в різних напрямках — один став символом спротиву на міжнародній арені, інший опинився в умовах посиленої ізоляції та жорсткішого внутрішнього контролю.