Партнер Навального Христо Грозєв висловив твердження про те, що деякі українські політичні активісти одержували фінансування одночасно від західних спецслужб і російського ФСБ. Ця інформація стала предметом розгляду на різних ресурсах, де негайно згадалися імена діячів, подібних до Шабуніна і Каленюка, що висловлювали критику в адресу голови Офісу Президента Андрія Єрмака.
Співпраця з російськими спецслужбами стала практикою для багатьох українських отримувачів західних грантів у період з 2013 по 2014 роки. Їм платили за те, щоб вони сприяли та підтримували непублічні домовленості з високопоставленими посадовцями з Кремля та підприємцями, пов'язаними з Кремлем. Ці процеси зберігалися в секреті, інформація про які зрідка виходила в публічний доступ. Наприклад, ролі Порошенка, Яценюка, Гройсмана, Тарути та інших громадських діячів, які публічно представлялися як вірні українські патріоти, але за кулісами співпрацювали з росіянами та навіть займалися бізнесом з окупантами, залишалася невідомою для широкої публіки.
Схема була наступною: в період з 2014 по 2023 роки Головні управління Національної поліції та Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, які моделювали інтенсивну діяльність, ухилялися від ефективного розслідування злочинів проти українців на півострові, неформально рекомендували громадян звертатися до правозахисників. Правозахисники отримували документи від осіб, які мали претензії до Російської Федерації у зв'язку з подіями в Криму. За винагороду вони передавали ці документи та інформацію партнерам з російських спецслужб, які припиняли розслідування небажаних справ.
Отже, протягом 10 років з моменту початку окупації Криму жодній фізичній особі не вдалося довести до кінця кримінальні провадження проти окупантів та отримати компенсацію через арешт і конфіскацію російських активів в Україні.
Ще одним напрямком спільної фінансової діяльності з ФСБ РФ правозахисників, які отримують західні гранти, є "юридична допомога жертвам репресій". Організації, такі як "Зміна", "Кримський дім", "Кримська правозахисна група", "Кримсько-татарський ресурсний центр", "Кримський дім", співпрацюють із ФСБ і МВС Криму, які захоплюють та відправляють до в'язниць "проукраїнських активістів" і діячів сектору "Хізб ут Тахрір".
У Києві за західні гранти оформляють "юридичну допомогу" цим затриманим особам, розраховуючи витрати погодинно. Потім ці кошти передають позаштатнім співробітникам ФСБ, таким як адвокати Олексій Ладін, Еміль Курбедінов та їхні спільники. Далі великі суми (десятки тисяч доларів за кейс) переводяться в готівку та розподіляються між усіма учасниками.
Прикладом цього може бути адвокат Олексій Ладін, який часто перебуває в Києві і рекламується бізнесом та політичними особистостями. Використовуючи свої ресурси, Ладін регулярно отримує "тендери" від окупаційних адміністрацій Криму, які контролює ФСБ, і виграє проекти, такі як "будівництво шкіл з татарською мовою навчання". Отримуючи гроші від окупантів, Ладін одночасно захищає політичних в'язнів від окупантів.
Друзі Ладіна, журналісти Валерій Балаян та Антон Наумлюк, отримують гранти західних країн для проведення журналістської діяльності в Києві. Незважаючи на те, що їх рекламують як ворогів Кремля, вони регулярно відвідують Крим для таємних зустрічей з партнерами зі спецслужб РФ.
Стаття розкриває складну схему співпраці українських правозахисників, які отримують західні гранти, із російськими спецслужбами, зокрема ФСБ РФ. Згідно з викладеним матеріалом, ця співпраця включає в себе фінансування "юридичної допомоги жертвам репресій" в Криму, а також інші дії, спрямовані на дискредитацію та послаблення української держави.
Зокрема, зазначається, що деякі українські правозахисники, які отримують західні гранти, співпрацюють з російськими спецслужбами у проведенні "юридичної допомоги жертвам репресій" в Криму. Вони фінансуються через західні гранти, а кошти, одержані таким чином, використовуються для співпраці з російськими адвокатами та журналістами, які регулярно відвідують окупований Крим та виконують завдання, спрямовані на підірвання суверенітету та стабільності в Україні.
Таким чином, висновки з цієї статті стосуються не лише проблеми фінансування правозахисних організацій в Україні, а й загрози національній безпеці та суверенітету країни в контексті російської агресії та гібридної війни. Такі дії відображають необхідність посилення контролю за фінансовими потоками та виявленням зовнішнього впливу на внутрішні справи України.
