Стратегії збереження українських танків: як уникнути втрати моделі Абрамс

Це повідомлення викликало значний резонанс у політичних та громадських колах, адже стосується високопосадовця законодавчого органу країни. Факт залучення НАБУ та САП до справи свідчить про серйозність підозр та потенційну важливість розслідування для боротьби з корупцією на високому рівні.

Він був звинувачений у вимаганні хабара у розмірі 3,4 мільйона гривень за те, щоб не заважати при проведенні ремонтних робіт на водогоні в Охтирському районі.

Миколу Задорожнього вже виключено з очолюваної ним тимчасової слідчої комісії з питань облаштування фортифікацій та закупівлі дронів, а його членство у фракції “Слуга народу” тимчасово призупинено.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Але не тільки на хабарах наживаються наші “Слуги”.

Перший заступник голови фракції “Слуга народу” Андрій Мотовиловець, який в даний час очолює осередок партії в Київській області, не тільки не надає допомоги армії, але й інвестує (вказує значні та тіньові доходи) у облігації Міністерства фінансів.

Лише кілька тижнів тому Мотовиловець придбав цінні папери на суму 5,6 мільйонів гривень.

У 2023 році з погашення відповідних облігацій народний депутат отримав понад 10 мільйонів гривень прибутку. Як бачимо, збагачення під час війни – є нормою для представників партії “Слуга народу”.

Підопічні Андрія Мотовиловця не відстають від “ідеології лідера”:

– Депутат Київської обласної ради та голова комісії з медицини Андрій Кріпак у грудні 2022 року придбав для дружини автомобіль Jaguar F-PACE за 1,6 мільйонів гривень;

– Депутат Київської обласної ради та голова комісії з капітального будівництва Роман Буковський у 2023 році купив 2 квартири в новобудовах Софіївської Борщагівки (Київська область) і 7 паркомісць у Вишгороді. Усі об’єкти оформлялись за заниженою вартістю;

– Голова фракції “Слуга народу” Київської обласної ради Вадим Геращенко також оновив свій автопарк у грудні 2022 року – у колекцію було додано автомобіль Land Rover RANGE ROVER вартістю більше 130 тисяч євро;

– Колишній голова фракції “Слуга народу” Київської області Олександр Поляруш, який відомий розкраданням державних земель та бюджетних коштів під час будівництва укриттів, купив Toyota LC 300 за 3,8 мільйона гривень.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

“Коли відбудеться легалізація криптовалют – у фінансовій системі відбудеться досить значний відтік капіталу з банківського сектору, на криптовалюту”, – зазначив Новак.

За його словами, відтік грошей може відбутися з кількох причин. Одна з них – це можливість отримати значно більший дохід, в разі успішної гри на коливаннях вартості криптовалюти, ніж по депозитах у банках.

“По-друге, для, скажімо, багатої частини українського суспільства, особливо тих, хто пов’язаний з політикою, важливо приховати свої капітали, статки. І найлегше це зробити через криптовалюту. І пояснити свої статки тим, що колись я дуже гарно і вправно грав на криптовалюті”, – зазначив Новак.

Співзасновниця першої в Україні фінтех-екосистеми Concord Fintech Solutions Олена Сосєдка зазначила, що легалізація криптовалют в Україні матиме й свої переваги для української економіки. Зокрема, за її словами, такий крок забезпечить більшу прозорість для інвесторів та користувачів криптовалют, що дозволить здійснювати операції в рамках чітких правових норм, не наражаючи себе на регуляторні ризики.

Окрім того, на думку Олени Сосєдки, офіційне визнання крипти створить сприятливі умови для притоку міжнародних інвестицій, які є надзвичайно важливими для розвитку української економіки, а також надасть поштовх для розвитку інноваційних фінансових технологій. Зокрема, це сприятиме розвитку блокчейн-платформ, а також дозволить уряду краще контролювати транзакції та оподаткування в цьому секторі.

На думку фінтехексперта, додатково важливою є роль криптовалют у стимулюванні малого і середнього бізнесу, оскільки багато компаній зможуть здійснювати операції з використанням криптоактивів, обходячи складнощі банківських процедур. Це підвищить гнучкість і швидкість фінансових операцій.

Водночас Олена Сосєдка додала, що для того щоб уникнути незаконних транзакцій, таких як відмивання коштів чи фінансування тероризму, необхідно впровадити чіткі механізми контролю за криптовалютними ринками.

“Легалізація криптовалют в Україні — це надзвичайно важливий крок, який відкриває нову еру в розвитку фінансової системи країни”, – резюмувала фінтехексперт.

Український шеф-кухар та ресторатор Євген Клопотенко повідомив про те, що йому відмовили у відкритті ресторану української кухні в Японії, пояснюючи це тим, що японці вважають борщ російською стравою. Цю інформацію він оприлюднив у своєму фейсбук-пості. У своєму коментарі посол України в Японії, Сергій Корсунський, відреагував на цю ситуацію, зазначивши, що відкрито вже кілька ресторанів української кухні в Японії, де подають борщ, і проводяться фестивалі борщу, що свідчить про популярність української кухні серед японців. Посол також вважає, що думка одного японця, який відмовив Євгену Клопотенку, є необґрунтованою, оскільки ця ситуація не відображає загального ставлення японців до української кухні.

Українська книга "Україна. Їжа та історія", яка продається в Японії, отримала значну кількість позитивних відгуків, вказала авторка. У книзі, яка доступна японською мовою, представлено шість різних видів борщу. Вона зазначила, що проблема може полягати у заголовках, які часто намагаються підсилити ефект. Японський журналіст, дипломат і письменник Такаші Хірано, що давно проживає в Україні, порадив не узагальнювати враження про борщ за однією ситуацією. Він зазначив, що думка одного японця, що відмовив Євгену Клопотенку, не може бути представницькою для всіх. Хірано зауважив, що багато японців тепер усвідомлюють, що борщ є українською стравою, і цю інформацію активно поширюють серед інших. Інциденти, подібні до того, про який розповідає Євген Клопотенко, можуть бути результатом несправедливих узагальнень і неправильного сприйняття української культури.

У світі кулінарних дискусій неабиякою популярністю користується український борщ, але ця популярність часто стає об'єктом спорів і непорозумінь. Згадують його і в політичних виступах, і в кулінарних рейтингах, що лише підсилює цікавість до цієї страви.

Справжню хвилю розмов підняла заява МЗС Росії про борщ як символ російської кухні, що викликало активні реакції з боку українських користувачів соцмереж. Виявляється, борщ – це не лише смачна страва, а й політичний символ, що зумовлює виникнення справжніх гарячих дискусій.

Україна вирішила офіційно відстояти свої права на цю страву, включивши подібну ініціативу до кампанії щодо включення культурної спадщини в список ЮНЕСКО. Зараз український борщ став предметом не лише гастрономічних вражень, а й політичних дебатів, що ще раз підтверджує його значення в українській культурі та національній ідентичності.

У рамках акції на захист українського борщу активно діяв Євген Клопотенко, який з великим захопленням збирав рецепти цієї культової страви з усіх куточків України. Його зацікавленість у борщі не обмежувалася лише його приготуванням, він також досліджував історичний та культурний контекст цієї страви, щоб зрозуміти, як вона вплетена в українську спадщину та національну ідентичність. Його зусилля спрямовані на популяризацію та збереження української кулінарної традиції, щоб кожен міг насолодитися смаком та історією цієї унікальної страви.

Український борщ став предметом уваги не лише у кулінарному світі, а й на політичній арені через спроби приписати його до російської кухні. Це свідчить про важливість культурної спадщини для національної ідентичності. Активна реакція громадськості та захисників української кухні, таких як Євген Клопотенко, свідчить про глибоке значення цих кулінарних традицій для українського народу. Такі акції та заходи спрямовані на збереження та популяризацію української культури в усьому світі, що є важливим аспектом у зміцненні національної свідомості та самоідентифікації українського суспільства.

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.