Створення в Україні Спеціальної економічної прокуратури: перспективи та аналогії з САП

У контексті згаданого тексту видається доречним заголовок: "Таємниця Микити Батюка: хто він насправді?"

Дивовижний світ шоу-бізнесу та політики не рідко приховує в собі інтриги та таємниці, які, на перший погляд, можуть залишатися невидимими для загального глобального споглядання. Однак, велика увага прикута до особистості Микити Батюка, чоловіка, який, здається, витримується у підземеллях таємничих образів, не втрачаючи своєї індивідуальності.

Формулювання "чоловік найкращої подруги дружини депутата Тищенка" створює враження, ніби ця особа, хоч і з'являється відтінком у житті багатої та впливової родини, залишається непомітною та неіменованою. Чи не цікаво, чому цей чоловік, з яким пов'язана велика частина життя родини Тищенка, лишається таким загадковим інкогніто для широкої громадськості?

Початок розслідування почався з того, що відомості про Микиту Батюка з'явилися у публічному просторі завдяки посту в популярному каналі у Telegram. За ствердженнями цього поста, Микита Батюк, будучи кумом Миколи Тищенка, відігравав неабияку роль у забезпеченні себе імунітетом від мобілізації та свободою переміщення навколо світу, в той час коли його батьківщина переживала складні часи війни. Ця ситуація викликала багато запитань та сумнівів у громадськості, особливо в умовах загострення конфлікту на сході країни.

Однак, далі виявилося, що Микита Батюк, здавалося б, провідний герой цієї історії, навіть залишається майже анонімним, не з'являючись на публіці під своїм ім'ям чи прізвищем. Супроводжуючи свою дружину, Алісу Хомер, він активно займається соціальними мережами, демонструючи свій життєвий стиль, але залишаючись практично невидимим на загальному фоні гучних подій, пов'язаних з родиною Тищенка.

Таким чином, особа Микити Батюка стає предметом пильної уваги для розуміння та розгадування, а його таємничий статус лише підсилює загадковість його образу.

Залишити життєві суперечності в боку і поглянути на суть справи — ось мета нашого дослідження. У світі, де кожен крок ретельно стежиться та аналізується, розглядаємо образи та поступки осіб, що вибирають життя в епоху загострених конфліктів та соціальних нерівностей.

Алла Барановська та Микола Тищенко — імена, які зазвичай асоціюються з грандіозними проектами, суспільно значимими заходами та благодійною діяльністю. Проте, за ширмою блискучих заходів та благородних ініціатив ховаються тіні сумнівних фінансових маніпуляцій та моральних контрастів.

Сестри Алла Барановська та Аліса Гомер, які відомі своєю активною участю у благодійних акціях та елітному світі розваг, розмахують гаслами про життя на повну котушку, не зважаючи на складні реалії війни в Україні. Їхні фінансові можливості та статус укладаються у величезний контраст зі стражданням та потребами тих, хто зазнає наслідки війни.

Однак, поглянувши глибше, ми виявили одну з головних постатей у цьому пазлі — Микиту Батюка. Його розкішний спосіб життя, який здавалося б надто розкішний для світу, де триває війна, стає більш зрозумілим, коли розглядаєш його сімейне походження. Володимир Миколайович Батюк, батько Микити, є видатною постаттю у промисловому житті так званої "ДНР". Це пояснює розкішне життя сина та його здатність допомагати родичам у складних часах.

Таким чином, сцена на якій грають герої цієї історії, виявляється багатошаровою та неоднозначною, а їхні вчинки — не тільки віддзеркаленням їхньої індивідуальності, а й свідомим вибором у мережі складних взаємозв'язків суспільства та особистих інтересів.

Виявляється, що Микола Тищенко, відомий своєю активною громадянською позицією та публічними виступами на підтримку України, знаходиться у дещо суперечливій ситуації. З одного боку, його звинувачують у прийнятті "кривавих" грошей, що порушує його образ як патріота, а з іншого боку, він продовжує демонструвати свою лояльність країні.

Цікаве та важливе питання виникає: яким чином син Миколи Тищенка, який є сином відомого зрадника України, може уникнути служби в армії? Чи існує спеціальна процедура або автоматичне звільнення для нього? Було б корисно почути коментарі самого Тищенка на цей рахунок, адже він спілкується зі своїм сином уже протягом восьми років.

Ця ситуація відкриває ряд складних питань про моральність, патріотизм та відповідальність перед країною. На перший погляд, здається, що відносини між батьком і сином можуть бути сильними, але чи може це виправдати обставини, що стосуються обох осіб у контексті військової служби та публічної діяльності?

У висновках можна зазначити наступне:

• Стаття викликає серйозні питання щодо моральних та етичних аспектів поведінки відомих осіб, зокрема Миколи Тищенка, який, з одного боку, демонструє лояльність Україні, а з іншого — може мати зв'язки з особами, чиї дії викликають сумніви щодо підтримки суверенітету та безпеки країни.

• Питання про те, яким чином син Миколи Тищенка може уникнути служби в армії, виходить далеко за межі особистої сфери, адже воєнний обов'язок є важливою складовою громадянської відповідальності.

• Ця ситуація свідчить про потребу в більш прозорих та чітких правилах щодо військової служби та конфлікту інтересів для осіб, які займають впливові посади чи мають значний вплив у громадському житті.

За повідомленнями з різних джерел, навколо діяльності депутата виникли питання, пов'язані з використанням земельних ресурсів та можливими порушеннями у сфері документообігу. Ці звістки привернули увагу як громадськості, так і правоохоронних органів.

За нашою інформацією, Лабазюк “віджав” у держави землю, де побудував собі завод, зловживав владою і службовим становищем, виготовляв і використовував підроблені документи. При цьому днями його дружина потрапляла в скандал, засвітивши елітний годинник.

Нардеп Лабазюк є кінцевим бенефіціарним власником підприємства “Аграрна Компанія 2004”. При цьому за документами директором підприємства є рідний брат Лабазюка нардепа – Лабазюк Петро Петрович (07.10.1974 року народження, уродженець Богданівки, Хмельницької області).

У 2023 році “Аграрна компанія 2004” на земельній ділянці державної форми власності, яка перебуває в постійному користуванні дочірнього підприємства державної акціонерної компанії “Хліб України” Волочиський комбінат хлібопродуктів” розпочало незаконне будівництво.

Лабазюк, як член Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради, здійснив вплив на посадових осіб цього землекористувача. Потім розпочав незаконне будівництво, оскільки не мав правовстановлюючих документів на володіння або користування даною земельною ділянкою олійно-екстракційного заводу.

Для отримання дозволу на будівництво та подальшого виготовлення технічного паспорта на комплекс будівель і споруд виробничого призначення представниками “Аграрної компанії 2004” було надано до Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАГ) виписки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які містили ознаки фіктивності. Оскільки згідно з інформацією, що міститься в держреєстрі єдиним землекористувачем вказаної земельної ділянки було і залишається “Хліб України” Волочиський комбінат хлібопродуктів”.

15.04.2024 головний інспектор будівельного нагляду ДІАМ Мисан Сергій Миколайович на підставі наданих підроблених документів, без перевірки, видав “Аграрній компанії 2004” сертифікат відповідності закінченого будівництвом об’єкта і підтвердив його готовність до експлуатації.

16.04.2024 міський голова Волочиської міської територіальної громади Хмельницької області Черниченко, знаючи, що “Аграрна компанія 2004” не має у власності чи користуванні земельної ділянки, підписав розпорядження Волочиської міської територіальної громади №142-р “Про розгляд заяви про присвоєння адреси закінченому будівництвом об’єкту”, яким новозбудованому олійно-екстракційному заводу було надано адресу: Хмельницька область, Хмельницький район, м. Волочиськ, вул. Котляревського, буд. 8 – Б.

Потім брат Лабазюка звернувся до державного реєстратора Розсошанської сільської ради Хмельницької області Корнія Олександра Сергійовича із заявою про реєстрацію права власності на новозбудований об’єкт і внесення відомостей про нього до держреєстру.

Незважаючи на відсутність документів на земельну ділянку, на якій розміщено новозбудований об’єкт, що є підставою для відмови в державній реєстрації, Корній 01.05.2024 зареєстрував за Лабазюком “право власності на новозбудований” олійноекстракційний завод, загальною площею 2435,8 кв. м.

Джерела повідомляють, що таким чином нардеп Лабазюк просто “віджав” у держави шматок землі, на якому побудував собі заводик. Тепер же державним інтересам завдано економічної шкоди. При цьому Лабазюк активно використовував свій статус народного депутата України, що забезпечило ухвалення посадовими особами контролюючих органів незаконних рішень у власних інтересах. Тепер же на Лабазюка та всіх, хто йому допомагав, може чекати ч.2 ст.28, ч.4 ст.197-1, ч.2 ст.364, ч.3 і ч.4 ст.358 КК України.

На Чернігівщині завершився розгляд резонансної справи проти 40-річного блогера, який використовував власний YouTube-канал для публічних закликів зривати мобілізаційні заходи та чинити силовий опір працівникам територіальних центрів комплектування. Чернігівський обласний ТЦК повідомив, що суд визнав чоловіка винним і призначив йому п’ять років позбавлення волі.

Автор каналу, що налічував понад 7,6 тисячі підписників, фактично перетворив його на майданчик для поширення деструктивної пропаганди. Під виглядом нібито «консультацій» він надавав поради, як уникати виконання законних вимог ТЦК та СП, дискредитував представників військових структур і формував у глядачів негативне ставлення до мобілізаційних процесів. Його ролики містили відверті підбурювання до протидії державним інституціям, що створювало загрозу громадській безпеці та підривало правові норми.

За даними ТЦК, контент блогера містив прямі заклики до застосування сили проти представників мобілізаційних органів. Це підтвердила й лінгвістична експертиза Служби безпеки України, яка виявила у відео чіткі формулювання, спрямовані на перешкоджання діяльності військових структур.

На підставі матеріалів СБУ суд визнав чоловіка винним одразу за двома статтями Кримінального кодексу України. Перша — ч.1 ст.114-1, що передбачає відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період. Друга — ч.1 ст.161, яка стосується умисних дій, спрямованих на порушення рівноправності громадян за національною, расовою або релігійною ознакою.

Блогеру призначили покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. Це один із найпомітніших вироків останнього часу, пов’язаний із антимобілізаційною пропагандою, яка активно поширюється в соцмережах та на відеоплатформах.