Суддю-хабарника засудили до в’язниці: ВАКС підтвердив вирок ексголові районного суду Київщини

Російський лідер Володимир Путін упродовж багатьох років демонструє модель жорсткої автократії, поєднаної з умінням використовувати міжнародні суперечності у власних інтересах. Його політичний стиль базується на тиску, шантажі та грі на слабкостях опонентів. Водночас навіть у такій системі існують чинники, здатні впливати на ухвалення стратегічних рішень, зокрема щодо продовження або корекції війни проти України.

Як зазначають західні аналітики, нинішню міжнародну ситуацію в Кремлі сприймають як відносно сприятливу. У Москві переконані, що глобальний порядок перебуває у фазі турбулентності, а єдність Заходу не є сталою. Особливі очікування пов’язуються зі змінами у політичному ландшафті США: перемога Дональда Трампа на президентських виборах розглядається Путіним як сигнал можливого перегляду американської позиції щодо війни та підтримки України.

Один з можливих сценаріїв, на який звертає увагу BBC, полягає в тому, що Трамп може спробувати змусити Україну погодитися на перемир’я на невигідних умовах. Йдеться про потенційні територіальні поступки та відсутність гарантій безпеки. У разі відмови він натякав, що може скоротити підтримку Києва, зокрема й доступ до критично важливої американської розвідки, яка допомагає виявляти російські безпілотники та планувати удари по військових об’єктах РФ.

Паралельно Європа шукає власні варіанти впливу на ситуацію. Під егідою так званої «коаліції охочих» там обговорюють ідею створення міжнародних військових сил для стримування можливих нових наступів Росії, а також ширші фінансові зобов’язання щодо відновлення України. Ряд західних експертів вважає, що Європа могла б активніше долучатися до захисту українського повітряного простору, зокрема через розширення «Європейського повітряного щита», щоб захистити західні регіони країни.

Деякі пропозиції — наприклад, розміщення європейських військових підрозділів на заході України для зняття навантаження з української армії — поки що не знаходять підтримки урядів ЄС. Причина традиційна: побоювання прямого зіткнення з Росією або ескалації конфлікту. Попри це, як наголошує старший науковий співробітник Chatham House Кейр Джайлз, Захід має перестати керуватися логікою страху:

«Єдине, що напевно зупинить російську агресію, — це присутність достатньо сильних західних сил там, де Росія планує наступ».

Не менш помітним фактором залишаються санкції. Російська економіка працює під значним тиском: інфляція сягає 8%, ключова ставка тримається на рівні 16%, реальні доходи падають. Аналітики зазначають: ресурсів для тривалої війни у Кремля менше, ніж у 2022 році. Однак саме санкційні обмеження РФ вдається частково компенсувати — зокрема, за допомогою «тіньового» експорту нафти через незареєстровані танкери.

Важливим інструментом стало б рішення Європейського Союзу використати заморожені російські активи. Йдеться приблизно про 200 мільярдів євро, які можуть стати підґрунтям «репараційного кредиту» Україні. Єврокомісія вже пропонувала план залучення 90 мільярдів протягом двох років, однак остаточного рішення немає — ЄС усе ще вагатиметься.

Що стосується самої України, то, за даними BBC, країна могла б реалізувати більший мобілізаційний потенціал. Українська армія залишається однією з найсильніших і найтехнологічніших у Європі, але майже чотири роки війни призвели до виснаження особового складу та збільшення випадків самовільного залишення частин. Додатковим фактором стримування Росії стало б нарощування виробництва або імпорт ракет великої дальності — тим більше, що Україна вже помітно активізувала удари по цілях у глибокому тилу РФ.

Втім, як наголошує аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень Мік Райан, навіть це не є вирішальним:

«Глибокі удари надзвичайно важливі, але самі по собі вони не змусять Путіна сісти за стіл переговорів».

Окремою змінною лишається Китай. Кремль суттєво залежить від постачання китайських товарів подвійного призначення, а Сі Цзіньпін — один із небагатьох світових лідерів, думку яких Путін реально враховує. Якщо Пекін вирішить, що війна більше не відповідає його стратегічним інтересам, це може стати одним із найпотужніших впливів на поведінку Кремля.

Таким чином, BBC підсумовує: рішення Путіна продовжувати війну формуються під впливом багатьох чинників — від позиції США й європейської рішучості до економічного тиску та ролі Китаю. Але жоден з цих елементів поки не став критичним для змін у Кремлі, що й дозволяє Росії вести війну далі.

Від початку доби 3 жовтня на фронті зафіксовано 92 бойових зіткнення. Найбільша інтенсивність бойових дій зосереджена на трьох ключових напрямках. За інформацією Генерального штабу Збройних сил України, українські підрозділи успішно відбивають атаки ворога, значно зменшуючи темпи просування противника.

Особливо напружена ситуація на Покровському напрямку, де українські військові відбили 26 із 31 штурму, що здійснювались російськими силами. Атаки ворога зосереджено на таких населених пунктах, як Володимирівка, Разіне, Никанорівка, Родинське, Новоекономічне, Миролюбівка, Покровськ, Звірове, Котлине, Удачне та Новосергіївка.

На Новопавлівському напрямку зафіксовано 19 атак ворога в районах населених пунктів Зелений Гай, Соснівка, Вороне, Січневе, Новоіванівка та у бік Новомиколаївки. Одне бойове зіткнення там досі триває.

На Лиманському напрямку армія РФ здійснила дев’ять штурмів поблизу Греківки, Карпівки, Середнього, Шандриголового, Колодязів і Торського. Три бої ще тривають.

Також ворог активізувався на інших ділянках фронту. На Північно-Слобожанському і Курському напрямках відбито три атаки, ще дві тривають. На Південно-Слобожанському напрямку зупинено шість штурмів у районах Вовчанська, Вовчанських Хуторів, Кам’янки та Красного Першого. На Сіверському напрямку українські воїни відбили три атаки поблизу Серебрянки, Виїмки та Ямполя. На Торецькому напрямку наші захисники стримали дев’ять атак у районах Щербинівки, Плещіївки, Русиного Яру та Полтавки. На Гуляйпільському напрямку відбито чотири ворожі атаки біля Полтавки. На Придніпровському напрямку противник здійснив одну безуспішну спробу наступу.

Найбільше навантаження нині припадає на Покровський, Новопавлівський та Лиманський напрямки, де зосереджено понад половину всіх бойових дій цієї доби.

Згідно з нашими джерелами, у депутатів від "Слуги народу" все частіше виникає бажання достроково скласти мандат. Попередньо було відомо, що близько 20 людей вже висловили таку інтенцію та подали офіційні заяви про це. Проте зараз кількість охочих значно зросла, але їм просто не дозволяють це зробити. Блокування відбувається на рівні керівництва фракції. Якби зараз депутати могли спокійно залишити Раду без наслідків, тоді виникло б питання — хто залишиться від фракції та в парламенті загалом. Внутрішня ситуація зараз ще гірша, ніж у січні 2022 року. Відносно фракції, ситуація є хаотичною, кожен робить те, що йому заманеться, а керівництво взагалі не звертає уваги на думку інших. Їх не залучають до планування, інформація надходить перед засіданнями у стилі "натисни зелену за все". Депутати не відчувають підтримки та розуміння від керівництва, але постійно отримують загрози відповідальністю перед громадськістю. Напівзагибельні надії на швидку перемогу у війні також негативно впливають на багатьох депутатів. Вони не розуміють, куди все це рухається, оскільки ніхто не розкриває глобальних планів. Остання зустріч президента з монобільшістю також вплинула на бажання багатьох депутатів скласти мандат. Зараз внутрішні настрої в фракції характеризуються смутком і безвихіддям. Багатьом вже давно "чемоданний настрій", однак їм не дозволяють піти.

З висновками зазначеної статті можна зробити декілька важливих висновків. По-перше, внутрішня ситуація в фракції "Слуга народу" у Верховній Раді є хаотичною, і дедалі більше депутатів виявляють бажання достроково скласти свої мандати через невдоволеність керівництвом і загальною невизначеністю щодо майбутньої політичної перспективи. По-друге, існує невизначеність щодо шляху конфлікту на Сході України, що також впливає на рішення депутатів щодо подальшого залишення в парламенті. І, нарешті, важливим фактором є втрата відчуття підтримки та спільної мети серед членів фракції, що призводить до демотивації та прагнення змінити політичну сферу.