Українська блогерка Катерина Остапчук, дружина телеведучого та шоумена Володимира Остапчука, через п’ять місяців після народження первістка вперше відверто розповіла про свій досвід пологів. У телеграм-каналі вона зізналась, що мала запланований кесарів розтин через рідкісну вроджену патологію — дворогу матку. За словами Катерини, операція почалась без ускладнень: хлопчика на ім’я Тимофій дістали з утроби доволі швидко. […]
У результаті рішення президента Володимира Зеленського, 58-річний генерал-полковник Олександр Сирський став новим головнокомандувачем Збройних Сил України, замінюючи на посаді 50-річного Валерія Залужного, який був звільнений. Ця кадрова зміна відбулася після тривалих політичних скандалів, що тривали протягом трьох місяців. Призначення Сирського на цю посаду викликало загальний інтерес у громадськості, оскільки воно стало результатом напруження між Офісом президента та колишнім головнокомандувачем Залужним, яке перетворилося на публічну дискусію. Напруження між сторонами почалося у листопаді 2023 року, коли Залужний опублікував статтю у виданні The Economist, що викликало критику з боку Офісу президента. Цей конфлікт наростав, і в кінці січня президент Зеленський звільнив Залужного. Це рішення підтверджувалося звістками про зустріч Зеленського з Залужним та міністром оборони, під час якої було оголошено про звільнення.
Після поширення цієї інформації в ЗМІ, прес-секретар Офісу Президента Сергій Нікіфоров був змушений публічно відзвітувати, що “президент не звільняв Залужного”. Тим не менш, досі залишається невідомим, чому Володимир Зеленський відклав підписання та оприлюднення указу про звільнення головнокомандувача ЗСУ. Одна з версій вказує на протистояння західних партнерів проти цього кадрового рішення, в той час як інші джерела стверджують, що обидва претенденти на посаду головнокомандувача – Олександр Сирський і Кирило Буданов – відмовились від прийняття посади. Незважаючи на ці труднощі, указ про звільнення Залужного все ж був підписаний, а на його місце призначено досвідченого генерала Олександра Сирського, якого вважали фаворитом голови Офісу Президента.
Олександр Сирський є видатним військовим діячем з вражаючим досвідом служби. Він народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Владимирської області Росії. Після завершення військової академії він розпочав службу в українській Нацгвардії, пізніше перейшовши в Збройні Сили України. Сирський має вражаючий палітру досягнень: він успішно закінчив Академію Збройних сил, отримав освіту в Національному університеті оборони та очолював різні військові підрозділи. Взимку 2015 року він відіграв ключову роль у проведенні Антитерористичної операції (АТО) під час боїв за Дебальцеве, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Пізніше він очолював Об’єднаний оперативний штаб та керував Сухопутними військами. Сирський також відзначився як організатор та стратег, здатний приймати рішення на місці та впроваджувати ефективні тактичні стратегії.
Під час контрнаступу на Харківщині восени 2022 року Олександр Сирський виявився одним з керівників операції. Він володіє вражаючим військовим стратегічним мисленням, готовим до будь-яких несподіваних ситуацій, навіть тих, що вважаються малоймовірними. Тим не менш, деякі офіцери висловлювали негативні відгуки про Сирського, критикуючи його ставлення до збереження життя солдатів та втручання в керування підрозділами на рівні роти. Водночас йому приписували добрі стосунки з Офісом Президента та можливість призначення на посаду головнокомандувача Збройних Сил України ще весною 2022 року.
Повідомляється, що між Олександром Сирським і Валерієм Залужним виникали розбіжності щодо стратегії, пов’язаної з містом Бахмут. Чи раніше вийти з міста взимку 2023 року, чи наступати на місто вже влітку і восени 2023 року паралельно з контрнаступом на півдні — це були основні питання спірів. У 2023 році Сирський керував східним угрупуванням військ, яке активно брало участь у бойових діях на найнапруженіших ділянках фронту. Влітку 2023 року американські стратеги рекомендували Залужному сконцентруватися на прориві на південному напрямку, але українська армія продовжувала наступальні операції за Бахмутом, де виступав Сирський.
Оперативно-стратегічне угрупування “Хортиця”, під керівництвом Олександра Сирського, взяло на себе оборону ділянок фронту біля Куп’янська і Лиману. Російські війська проводили активні атаки, а українські сили утримували оборону. Основною метою Росії було відштовхування Збройних сил України зі східного берега річок Оскіл і Чорний Жеребець, з метою зменшення загрози наступу на окуповані міста Сватове і Кремінна на Луганщині. Крім того, армія Російської Федерації, ймовірно, намагалася захопити вже відвоювані міста Куп’янськ і Лиман, які мають важливе стратегічне значення як великі залізничні вузли і ключові точки оборони в районі.
Протягом півроку російські війська здійснили лише невелике просування на відтинку дороги Куп’янськ — Сватове на ділянці цього фронту. Проте їхні втрати в техніці та особовому складі були значними. Незважаючи на це, за словами генерала Олександра Сирського, ситуація на цьому напрямку залишається складною. Це пояснюється тим, що крім напрямку біля Куп’янська, російські війська в кінці минулого року розпочали наступ біля Сіверська і Часового Яру на Донеччині. Проте всі їхні спроби були неуспішними, як заявив новий головнокомандувач Збройних сил України.
У результаті важкої боротьби та напружених зусиль українських Збройних Сил на різних напрямках фронту, відбулися лише обмежені успіхи російської армії на ділянці дороги Куп’янськ — Сватове. Російські втрати у техніці та особовому складі значно зменшили їхню здатність до просування. Незважаючи на це, ситуація залишається складною, оскільки ворожі війська активно діють на різних напрямках фронту, намагаючись виявити слабкі місця в обороні України. Варто відзначити, що українські Збройні Сили виявилися відповідними в цій ситуації, здатними ефективно протистояти ворожим атакам та зберігати стратегічні позиції.
