Тетяна Овдієнко та її майнові активи: дивні подарунки та нерухомість, яка потребує додаткових роз’яснень

У Харківській області була сформована тимчасова спеціальна комісія, яка відповідає за оцінку якості будівництва оборонних споруд. Разом з цим, Державне бюро розслідувань також здійснює ретельний аналіз у цьому напрямку. Однак варто зауважити, що військовим заборонено розголошувати інформацію про ці дії у своїх інтерв'ю, а представників ЗМІ звинувачують у необ’єктивності та підкріпленні російських наративів під час згадування цих питань у своїх матеріалах.

Представники видання “Слідства.Інфо” взяли інтерв’ю у військовослужбовців трьох різних бригад Сил оборони, що беруть участь у стримуванні наступу ворога в області. Деяким з них були проведені “виховні бесіди” з керівництва, яке рекомендувало утриматися від обговорення з журналістами будь-яких питань, що стосуються оборонних споруд.

Один із бійців зазначив: “На нас прямо не тиснули, але всім, хто висловлює будь-яку думку з приводу фортифікації, чи то власні, чи же знають (командувачі, — прим.), то з ними провели розмови”.

Ми утримуємось від розголошення назв підрозділів, а також імен чи позивних військовослужбовців, щоб не наражати їх на тиск з боку їхнього керівництва. Наголошуємо, що цей матеріал не має на меті відтворити повну картину щодо готовності ліній оборони в області, а надати уявлення про цензуру та тиск, які відчувають військовослужбовці та журналісти у зв’язку з висвітленням даної проблеми.

Що відбувається на півночі Харківської області?

Російський наступ, який розпочався у першій половині травня, викликав перекидання сил для підсилення бригади Сил оборони на цей напрямок. Зусиллями військових вдалося стримати просування ворога, але росіяни все ж таки просунулися вперед на двох ділянках: у районі міста Вовчанськ та Липецької громади. Це спровокувало розмови про якість фортифікаційних укріплень, які в області будували з 2022 року.

13 травня голова Антикорупційного центру “Межа” у колонці для “Української правди” стверджувала, що Харківська обласна адміністрація сплачувала мільйони фіктивним фірмам за облаштування укріплень. Також, Харківський антикорупційний центр обчислив, скільки державних коштів витрачено на деревину для цих робіт, зауваживши, що у деяких випадках ціни на неї на Харківщині були вищі, ніж у сусідніх Дніпропетровській та Донецькій областях. Цікавість до можливого завищення цін на облаштування ліній оборони виявили і в СБУ.

Чому військові висловлюють занепокоєння щодо укріплень? Проблеми з якістю та готовністю фортифікаційних укріплень почали висуватися самими військовими. Уже 12 травня командир підрозділу розвідки Збройних сил України, Денис Ярославський, повідомив, що у Вовчанську тривають вуличні бої, та підкреслив, що фортифікаційні споруди та міни на кордоні області, які перейшли до російських окупантів, були відсутні. Тим часом, підрозділ Національної гвардії “Гострі Картузи” повідомив, що українські військові відступили з деяких позицій.

У зв’язку з цим, можливість для журналістів працювати з військовими на цьому напрямку тимчасово була закрита, а з деякими бійцями проведені “виховні бесіди”.

“Нам сказали не згадувати про фортифікацію, про наступ, про втрачені села. Нічого не публікувати. Не дали жодних пояснень. Тільки кажуть, що ми працюємо на руку ворога. А фортифікаційні споруди дуже погані, просто дуже. Доводиться все облаштовувати знову”, – розповів один із бійців у розмові з журналістами.

Випадки, коли доводилося самостійно дооблаштовувати позиції, не рідкі. Наприклад, у підрозділі “Слідства.Інфо” зазначили, що їм довелося розмістити свої позиції у старому російському бліндажі через недостатню готовність нових укріплень.

“Ми будували лінію укріплень з 2022 року, але вона не була завершена. Хлопців відправили в ці укріплення, знаючи, що вони мають бути, але вони не завершені. Тому хлопці зараз відтяглися назад у старий російський бліндаж і облаштовують там свої позиції, а потім перемістяться сюди. Ми не встигли, наші розрахунки не вдалися – нам доведеться самостійно добудовувати”, – зазначив військовий.

Деякі військові також висловили скарги на якість виконаних робіт.

“Десь просто стоїть якась будка з бетону посеред поля. Такі фортифікаційні споруди будують біля посадок, на висотах, щоб тебе було менше видно. У нас це зроблено тупо в ямі. Все вода підтікає, і нічого не побачиш”, – зауважив інший військовий.

Робота зі зведенням ліній оборони на Харківщині триває з 2022 року і продовжується досі. Журналісти “Слідства.Інфо” провели кілька годин на будівництві одного з взводних опорних пунктів у травні. Відбудова цих пунктів на ділянках прориву російських сил тривала до самого наступу.

Після опублікування матеріалу від CNN, в якому військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія” також стверджував, що укріплення на їхній ділянці не були готові, підрозділ виступив із публічною заявою, заперечуючи це твердження.

“Нам важливо, щоб інформація про наш підрозділ була об’єктивною, а коментарі наших бійців і командирів – зрозумілі не як окремі цитати, а мали чіткий та недвозначний контекст”, – зазначено у заяві.

Також спробували вплинути на матеріал журналістів від “Слідства.Інфо”, які висвітлювали тему фортифікаційних укріплень на Харківщині. Їх просили видалити усі згадки бійців про проблеми з відсутніми чи незавершеними укріпленнями. Протягом трьох днів представники різних рівнів намагалися “переконати” журналістів. Деякі з них аргументували, що це політично чутлива тема, а згадка про конкретні підрозділи може призвести до тиску зверху.

Загалом, складно отримати чітку картину щодо укріплень на Харківщині з кількох причин. По-перше, відповідальність розділена між різними підрозділами. Наприклад, за будівництво “першої лінії” відповідальність лежить на підрозділах Сил оборони, за “другу” – на інженерних бригадах, а за “третю” – на місцевих військово-цивільних адміністраціях. По-друге, офіційно отримати інформацію про готовність “другої лінії” оборони неможливо, оскільки у Силах підтримки стверджують, що це може бути корисно для ворога.

На разі журналісти опиняються у ситуації, коли намагаючись висвітлювати бойові дії на Харківщині — вони або повинні замовчувати питання фортифікацій (про які їм кажуть самі військові), або говорити про ці проблеми, наражаючись на заборону на роботу на цьому напрямку та створення проблем для самих військових, що стримують там російський наступ.

Програють у будь-якому випадку всі. Бо проблеми залишаються, а лінія фронту сунеться не на нашу користь.

Після призначення Івана Федорова на посаду голови Запорізької обласної військової адміністрації, його життя стало об'єктом пильного приставання з боку суспільства та ЗМІ. Звинувачення в "здачі" Мелітополя та співпраця з окупаційними військами РФ стали частиною повсякденного дискурсу. На пресконференції 8 лютого 2024 року журналісти висловили серйозні сумніви в інтегритеті Федорова, підкріплені посиланнями на активну діяльність в соціальних мережах, де його часто звинувачують у зраді та співробітництві з окупантами.

Іван Федоров неодноразово звертався до аргументів про недостатній досвід та непередбачувані обставини, які призвели до стратегічних помилок. Він визнає, що на момент подій команда була недосвідченою та недостатньо підготовленою до викликів війни. Проте, він підкреслює, що незважаючи на це, вони не залишили місто і залишилися з жителями, які довірилися їм.

У той же час, журналісти видання НЕНКА ІНФО продовжують публікувати матеріали, які ставлять під сумнів інтегритет Федорова та його команди. Вони наводять факти з біографії, які можуть вказувати на співпрацю з окупаційними силами РФ, а також наголошують на тому, що команда Федорова намагається видаляти негативні відгуки та відомості про це з соцмереж і Вікіпедії.

Це справляє враження, що влада Івана Федорова може бути не тільки обремененою стратегічними помилками, але й залученою до недоречних дій, спрямованих на маніпуляцію інформацією та переписування історії. Ці обставини створюють підвалини для серйозного сумніву в ефективності та чесності керівництва області під керівництвом Федорова.

Згідно з вищезгаданою статтею, ситуація навколо Івана Федорова, голови Запорізької обласної військової адміністрації, є предметом серйозних дискусій та звинувачень. Незважаючи на його пояснення про несподівані обставини та стратегічні помилки, звинувачення у співпраці з окупантами та намаганням маніпулювати інформацією залишаються актуальними. Відомості про спроби видалення негативних відгуків з соцмереж та Вікіпедії підкреслюють загальний контекст недостатньої прозорості та відкритості з боку керівництва.

Отже, ситуація навколо Івана Федорова вимагає додаткового дослідження та об'єктивного розгляду. Висновки статті підкреслюють потребу у відкритому обговоренні та відкритості щодо дій керівництва області, а також підтверджують важливість медіа як незалежного джерела інформації для суспільства.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Видання Коротко про проаналізувало рівень мінімальних зарплат у різних країнах. Навіщо? Та тому, що найчастіше українські біженці в Європі працюють саме за мінімалку.

Останній рік експерти ринку праці тільки й роблять, що говорять про зростання українських зарплат. Але при цьому заробітки все одно бажають кращого.

Середня зарплата в Україні, за підсумками другого кварталу 2024 року, становила 20 964 грн, або близько 455 євро. Для порівняння: у Польщі середня зарплата у серпні становила 8190 злотих брутто (1916 євро), а, наприклад, у Швейцарії – 8012 швейцарських франків (8493 євро).

Експерти не перший рік кажуть, що середня зарплата мало про що каже, що видно з нашого прикладу. Недарма її часто називають “середньою температурою по лікарні” і наводять приклад із голубцями (коли одні їдять капусту, інші – м’ясо, а в середньому всі їдять голубці).

Набагато більш інформативною є медіанна зарплата – значення, яке розподіляє статистичний ряд зарплат на дві рівні частини. Якщо ми розташуємо зарплати співробітників нашої умовної компанії в порядку зростання, отримаємо ряд 20 000, 20 000, 20 000, 20 000, 100 000. У середині цього ряду і знаходиться медіанна зарплата – 20 тис. грн.

Економісти одностайно вважають, що медіанна зарплата набагато краще відбиває реальну ситуацію в умовах значних відмінностей у заробітках. Саме тому у Європі вже давно перейшли на підрахунок медіанної зарплати. Але український Держстат, як і раніше, бере середню.

Тому доцільно порівнювати між собою все ж таки мінімальні зарплати.

З 1 квітня 2024 року мінімальна зарплата в Україні відповідно до бюджету на 2024 рік зросла до 8000 грн. Економісти сприйняли ці новини без ентузіазму, пояснюючи, що грошей у кишенях українців більше не стане. Все просто: оскільки половина зарплат перебуває в тіні, зростання мінімалки призводить лише до зростання офіційної частини та, відповідно, до збільшення податкового навантаження, але при цьому «конвертна частина» зменшується.

Відзначимо одразу, що мінімальні зарплати є не у всіх європейських країнах. Наприклад, ініціативу запровадити мінімальну зарплату у Швейцарії жителі країни категорично відкинули ще десять років тому, але при цьому середня зарплата у Швейцарії, як уже говорилося вище, є однією з найвищих у Європі.

Немає мінімальної зарплати і в Норвегії, проте місцеві роботодавці, щоб уникнути проблем, намагаються знаходити взаємовигідні компроміси з профспілками. 2024 року мінімальний розмір погодинного заробітку на некваліфікованій роботі в Норвегії становив 18 євро. Тобто при 40-годинному робочому тижні людина на такій роботі заробить 720 євро, що з розрахунку 176 робочих годин еквівалентно 3168 євро на місяць.

За даними Євростату, найвищу мінімалку в Європі встановлено в Люксембурзі – 2571 євро. На другому та третьому місці – Ірландія та Нідерланди з 2146 євро та 2070 євро відповідно.

Якщо говорити про європейські країни з найбільшою кількістю українських біженців, то у Польщі мінімальна зарплата становить 978 євро, у Німеччині – 2054 євро, у Чехії – 764 євро.

Як бачимо, найнижча європейська мінімалка вдвічі перевищує українську. І з огляду на те, що нам із такою зарплатою жити не один рік, до європейських заробітків ми навряд чи наблизимося найближчим часом.

Нагадаємо, у проєкті бюджету-2025 передбачено замороження соціальних стандартів. Мінімальна заробітна плата залишиться на рівні 8 тисяч гривень, а прожитковий мінімум становитиме 2920 гривень, що також не змінюється порівняно з 2024 роком. Для державних службовців цей показник складатиме 2102 гривні. Таким чином, соціальні виплати залишаться на нинішньому рівні, що може викликати невдоволення серед населення.