Трагедія у Святошинському районі Києва: вибух забрав життя чоловіка, поранено батька

У своєму інтерв'ю для PBS президент Володимир Зеленський відкрив небезпеку, що загрожує Україні через критичний дефіцит ракет для протиповітряної оборони, що спричинив нанесення повітряної атаки з боку Росії та призвів до зруйнування Трипільської теплової електростанції. За словами Зеленського, українські сили зуміли збити лише сім з 11 ракет, що були випущені російськими військами, проте чотири інші доклали свою частку до знищення електростанції, адже ракет вже було витрачено всі. Президент також підкреслив, що Україна стикається з обмеженнями у отриманні безпосередньої підтримки, оскільки це може викликати втручання країн НАТО у конфлікт. Він навів Ізраїль як приклад країни, яка не є членом Північноатлантичного альянсу, але отримала підтримку від союзників НАТО під час своїх конфліктів. Зеленський закликав міжнародне співтовариство враховувати цей приклад та підкреслив важливість надання допомоги Україні без втручання країн НАТО у війну.

Зеленський у своєму інтерв'ю зробив важливий акцент на критичному стані протиповітряної оборони України через нестачу ракет та наслідках цього для енергетичної безпеки країни. Він підкреслив необхідність міжнародної підтримки, виключаючи пряме втручання країн НАТО у конфлікт, та навів приклад Ізраїлю, який отримав допомогу від НАТО в подібній ситуації. Це свідчить про потребу в уважному розгляді міжнародних відносин та допомоги Україні в умовах російської агресії.

Нещодавно Міністерство охорони здоров'я України повідомило про проведення перевірок та скасування рішень про встановлення інвалідності для 74 військовозобов'язаних осіб, які проходили експертизу в Хмельницькій медико-соціальній експертній комісії (МСЕК). Ця інформація була надана у відповідь на запит Українських Новин.

22 жовтня у небі над Сумщиною ППО успішно збила 25 ворожих безпілотників. Проте ворожі війська продовжують обстрілювати Суми.

Вранці ворог завдав удару по житловому багатоквартирному будинку та об’єктам критичної інфраструктури. Наслідки ранкової атаки наразі уточнюються.

На жаль, внаслідок нічних обстрілів, які влучили у житлові будинки приватного сектора обласного центру, загинули три людини, серед яких – одна дитина.

Депресія є не лише тимчасовим зниженням настрою чи втомою, а глибоким психологічним розладом, який серйозно впливає на різні аспекти життя людини. Вона може поступово змінювати сприйняття світу, розумові процеси, взаємодії з іншими людьми та звички. Для багатьох депресія є невидимою, адже її симптоми можуть маскуватися під звичайну втому чи втрату інтересу до звичних справ. Однак є певні ознаки, на які слід звернути увагу, адже своєчасне виявлення проблеми та звернення по допомогу можуть запобігти її погіршенню.

Одним із перших і найбільш помітних симптомів є ізоляція. Людина, яка раніше активно брала участь у соціальному житті, може раптово відмовлятися від спілкування, уникати зустрічей з друзями та навіть припиняти відповідати на прості повідомлення. Це не просто бажання побути на самоті або відпочити, а швидше відчуття емоційної виснаженості та втрата сил для взаємодії з іншими людьми. Вона може почуватися такою, що не має сил і бажання досягати успіхів у соціальних або професійних справах.

Ще одна поширена ознака — зміни апетиту. Деякі починають заїдати стрес, вживаючи надмірну кількість їжі, інші — повністю втрачають апетит. Обидві крайності є характерними симптомами депресивних розладів.

Порушення сну також є тривожним сигналом. Постійне бажання спати або, навпаки, безсоння та ранні пробудження без відчуття відпочинку — ознака того, що психіка намагається втекти від внутрішнього болю через сон або його відсутність.

Перфекціонізм, який здається рисою характеру, іноді стає небезпечною пасткою. Людина з депресією може панічно боятися помилок, відчуваючи провину за найменше відхилення від ідеалу. Це породжує емоційні зриви та самокритику.

Останній і дуже помітний сигнал — втрата інтересу до догляду за собою. Людині складно змусити себе прийняти душ, переодягтися або причесатися. Це не лінь, а глибока виснаженість, коли будь-яка дія здається непосильною.

Якщо такі ознаки тривають довго, їх не можна ігнорувати. Це може бути не просто життєвий спад, а депресія, яка вимагає підтримки та втручання фахівця. Своєчасне звернення по допомогу може запобігти серйозним наслідкам та повернути людині здатність жити повним життям.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.