Трамп хоче, щоб Зеленський залишив Україну

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.

Протягом періоду з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року Моніторингова місія Організації Об'єднаних Націй з прав людини в Україні виявила тривогувальну ситуацію — страта 32 українських військовополонених, що перевищує всі попередні рекорди. Ці звістки містить офіційний звіт Місії, який було оприлюднено у вівторок, 26 березня. Згаданий документ охоплює період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року та ґрунтується на інтерв'ю з 60 звільненими з полону українськими військовими. Свідчення, викладені у звіті, відображають жорстоке та безжалісне поводження, а також невідповідні умови у полоні, включаючи обмежений доступ до зв'язку з родичами, а також проблеми з харчуванням і медичною допомогою.

Місія вказує на те, що російська армія не припиняє використовувати тортури, жорстоке поводження та інші порушення прав людини. Специфічно, звіт розкриває раніше відомі практики тортур, утримання під вартою без контакту зі світом та примусові зникнення. Крім цього, документ містить інформацію, отриману під час інтерв'ю з 44 російськими військовополоненими, які свідчили про тортури та жорстоке поводження в місцях тимчасового перебування після виходу з зони бойових дій.

Додатково, Місія підтверджує інформацію про насильство, що здійснюється російськими військовими над мешканцями окупованих територій України, у тому числі про вбивства цивільних осіб та обмеження свободи висловлення поглядів. Ці відомості підкреслюють необхідність негайних та ефективних заходів для захисту прав людини та забезпечення безпеки на окупованих територіях.

Висновки зі звіту Моніторингової місії Організації Об'єднаних Націй щодо страти 32 українських військовополонених виявили надзвичайно тривожну ситуацію. Події, зафіксовані в звіті за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, свідчать про серйозні порушення прав людини та гуманітарне право. Незадовільні умови у полоні, включаючи обмежений доступ до зв'язку з родичами, проблеми з харчуванням та медичною допомогою, підтверджують необхідність негайних заходів для захисту військовополонених та забезпечення їхнього гуманного та правовідповідного поводження.

Звіт також розкриває безжалісне ставлення російської армії, що продовжує застосовувати тортури, жорстоке поводження та інші форми фізичного та психологічного насильства. Підтвердженням цього є інтерв'ю з українськими та російськими військовополоненими, які надали свідчення про тортури та недоліки умов у полоні та після нього.

Загалом, звіт Місії ООН висвітлює тяжку ситуацію з правами людини на окупованих територіях України та необхідність негайних міжнародних дій для врегулювання конфлікту та захисту прав українських громадян.

Петиція до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери набрала 25 тисяч голосів лише за 3 дні. Це яскравий і значущий сигнал громадськості щодо необхідності та актуальності вирішення питань безпеки та ефективності роботи державних структур. Ініціатива передбачає створення можливості пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи осіб, які демобілізовані із Збройних Сил України після початку повномасштабної війни.

Це вражаюче порівняння з попереднім досвідом, коли подібна петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, набрала необхідну кількість голосів лише за 87 днів, причому з великими зусиллями та підтримкою відомих телеграм-каналів. Не менш важливою є інформація про те, що ця петиція перебуває на розгляді президента Зеленського вже протягом 4,5 місяців.

Зауважимо, що якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, відображаючи зростаючу активність та зацікавленість громадян у вирішенні важливих державних питань.

Українською мовою висновки до вищезгаданої статті можуть бути наступні:

• Петиція щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери набрала значну кількість голосів лише за три дні, що свідчить про високий рівень зацікавленості громадян у покращенні ситуації в державному управлінні та забезпеченні безпеки.

• Порівняння з попереднім досвідом показує швидкі та ефективні зміни в громадській активності та увазі до проблем державного управління.

• Потреба в мобілізації державних службовців та правоохоронців визнається як важлива та актуальна, особливо в контексті змін в суспільно-політичній ситуації країни.

• Зростаюча підтримка громадськості свідчить про перехід до більш активної форми участі громадян у вирішенні важливих державних питань.