Троє киян ошукали інвесторів на пів мільйона гривень

Вища антикорупційна судова колегія винесла вирок першому заступнику міського голови Одеси, Анатолію Орловському, який займав цю посаду у період з 2014 по 2020 рік. За звісткою, він уклав угоду зі слідством. Орловського засудили до 4 років і 6 місяців позбавлення волі, проте згодом покарання було змінено на три роки умовного ув'язнення без конфіскації майна. Чиновника засудили за статтею ч. 5. ст. 191 КК України – "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем". Ця справа стосувалася заволодіння майном КП "Міжнародний аеропорт "Одеса"" на суму 118 мільйонів гривень та доходів, отриманих протягом десятирічної діяльності в розмірі понад 2,5 мільярда гривень.

Серед інших підозрюваних у справі – бізнесмени Борис Кауфман і Олександр Борухович (Грановський), колишній мер Одеси Олексій Костусєв і екс-директор аеропорту Олексій Кочанов. Відповідно до слідства, у 2011 році Кауфман і Грановський організували схему заволодіння майном одеського аеропорту, реєструючи ТОВ, яке мало стати спільним підприємством з Одеською міською радою. Однак насправді фігуранти мали намір приватизувати майновий комплекс аеропорту. Костусєв забезпечив підтримку депутатів міськради, обіцяючи їм, що співзасновник інвестуватиме в розвиток аеропорту. Крім того, мер допустив службове підроблення, що надавало підконтрольній фірмі право утворювати спільне підприємство з міською радою без конкурсу.

У висновках можна зазначити наступне:

Постановлення Вищого антикорупційного суду щодо першого заступника міського голови Одеси, Анатолія Орловського, свідчить про серйозний підхід до боротьби з корупцією в Україні. Орловського засудили за привласнення, розтрату майна та заволодіння ним через зловживання службовим становищем, що має важливе значення для забезпечення законності та прозорості в державних структурах.

Судове рішення стосується не лише Орловського, а й інших осіб, втягнутих у схему заволодіння майном одеського аеропорту. Це важливий крок у впровадженні принципів правової держави та недопущення корупції в усіх сферах суспільного життя.

Проте, це лише один із випадків, і важливо продовжувати розслідування та приймати ефективні заходи для запобігання корупції та забезпечення відповідальності за порушення закону на всіх рівнях влади.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов

Український боксер Олександр Усик підкорив світову арену, ставши найкращим боксером планети незалежно від вагових категорій. Його триумфальний шлях до вершини боксерського Олімпу знайшов своє закінчення у визнанні відомим журналом The Ring, що залишає безсумнівність щодо його неперевершеності у світі спорту.

Перемога Усика над японським чемпіоном Наою Іноуе стала яскравим підтвердженням його майстерності та непереможності. Відважний українець підкорив серця шанувальників боксу, демонструючи вражаючу техніку та стратегічну майстерність на рингу. Його перемога над Тайсоном Ф'юрі лише підкреслила його бездоганність і засвідчила його право на звання найвеличнішого боксера нашого часу.

Протистояння Усика і Ф'юрі, що відбулося перед кількома днями, стало подією, яку очікували мільйони фанатів боксу по всьому світу. У напруженому двобої на протязі 12 раундів обидва боксери проявили величезну вольову силу та витримку. Проте, судді визнали Усика переможцем, заслужено надягнувши йому мантію неперевершеності.

Оновлений рейтинг найкращих боксерів світу від журналу The Ring довів, що Усик не просто здобув перемогу у бою, він здобув визнання як лідер боксерського світу. Піднімаючи Усика на п'єдестал, журнал підкреслив його неперевершеність та майстерність у кожному русі на рингу.

Третє серпня в Лос-Анджелесі відбудеться наступний випробувальний поєдинок для Теренса Кроуфорда. Вирушаючи у пошуках нових вершин, американський боксер зустрінеться з Ізраїлем Мадрімовим з Узбекистану у бою, що обіцяє стати спекотним епіцентром спортивних подій.

Варто відзначити, що Усик може втратити свій титул абсолютного чемпіона до 1 червня 2024 року. За інформацією від ESPN, Міжнародна боксерська федерація (IBF) розглядає можливість позбавлення українця поясу через порушення обов'язків щодо обов'язкового захисту титулу. Усику залишається лише утримувати свою позицію на вершині боксерського світу, доводячи свою неперевершеність в кожному бою.

Усик — справжній герой у світі боксу, його перемоги стали символом величі та майстерності. Визнання журналу The Ring лише підтверджує його неперевершеність. Втрата титулу абсолютного чемпіона може бути великим випробуванням, але Усик має всі здібності, щоб залишатися в лідерах. Його шлях до слави тільки розпочинається, і фанати боксу з нетерпінням чекатимуть нових вражаючих поєдинків від цього великого спортсмена.