У Кривому Розі сталася стрілянина між чоловіком і ТЦК

Повстанці продовжують виставляти мужні опори російським окупантам на теренах Донеччини. Останнім часом їхні атаки особливо активізувалися, зокрема, село Уманське, що розташоване в Покровському районі, стало новим об'єктом вторгнення. Напрямок, де розгортається ця боротьба, належить до найгарячіших на лінії фронту, і це ще раз підтверджує витривалість та героїзм українських захисників. Українські військові продовжують відстоювати свою землю, використовуючи усі доступні засоби та стратегії, щоб запобігти подальшому просуванню ворожих військ.

Про це 26 травня повідомив портал DeepState, опублікувавши оновлену карту. Згідно з їхньою інформацією, армія РФ також мала успіхи в Іванівці.

«Ворог окупував Уманське і просунувся в Іванівці», – йдеться у повідомленні. Російські війська продовжують наступ, прагнучи захопити якнайбільше територій України. З початку 2024 року Росія захопила майже на 100 кв.км більше, ніж за останні три місяці 2023 року. Причиною є брак зброї у ЗСУ.

Лише за квітень під контроль РФ перейшло близько шести сіл на донецькому напрямку. Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) заявили, що досягнення Росії в Очеретино поставили командування РФ перед вибором: продовжувати наступ на захід у напрямку Покровська або наступати на північ у напрямку Часового Яру.

Також під час наступу на Харківщині росіяни захопили понад десять сіл. Військовий оглядач німецького видання Bild Юліан Ріпке стверджує, що на початку травня ворог атакував позиції Сил оборони у двох місцях на півночі регіону.

Загалом експерти зазначають, що РФ захопила під час весняного наступу більше територій, ніж Україна звільнила під час контрнаступу 2023 року. ISW спрогнозував, як далеко просунеться наступ РФ влітку і коли слід очікувати на контрнаступ ЗСУ.

Козацьких гетьманів зазвичай уявляють як постатей із булавою, очільників переможних походів та творців державних традицій. Проте політична історія України XVII–XVIII століть значно складніша за романтизовані образи підручників і літературних переказів. Це була епоха, що більше нагадувала напружений політичний трилер, наповнений боротьбою за вплив, швидкими змінами союзів, втручанням великих держав і драматичними поворотами, які визначали долю козацької державності.

У цей період козацька старшина жила в умовах постійного протистояння між внутрішніми амбіціями та зовнішніми імперськими інтересами. Після визвольної війни Богдана Хмельницького на українські землі з різних боків впливали Річ Посполита, Московське царство, Османська імперія та Кримське ханство, кожне з яких прагнуло підкорити або принаймні контролювати територію Гетьманщини. Гетьмани, обираючи шлях між цими силами, мусили вести тонку дипломатичну гру, де кожне рішення могло зміцнити владу або ж завершитися поразкою, вигнанням чи навіть смертю.

палацових переворотів,

замовних убивств,

інформаційних кампаній,

змов старшини,

інтриг іноземних держав,

отруєнь та розстрілів,

шпигунства та таємних агентів сусідніх імперій.

Історик Кирило Галушко зазначає, що українська політична еліта того часу жила в умовах, коли “зрада була звичайною стратегією виживання”.

Одним із яскравих прикладів стала змова проти Івана Виговського після Гадяцької угоди 1658 року. Попри спроби Виговського вирвати Україну з-під московського контролю, старшина звинуватила його у “служінні полякам”. У 1664 році гетьмана заарештували та стратили пострілом за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, який пішов на васальні відносини з Москвою, загинув у 1668 році під час зустрічі з Петром Дорошенком. Замість переговорів відбулася кривава розправа, що, за однією з версій, була частиною московської політичної гри.

У 1687 році відбувся перший український “двірцевий переворот”: гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської підтримки на користь Івана Мазепи, звинувачуючи його у зраді та амбіціях, попри відсутність реальних доказів. Самойловича заслали до Сибіру.

XVIII століття стало часом отруєнь, таємних вбивств, московських спецоперацій та суперництва серед козацької старшини. Навіть Іван Мазепа став жертвою масштабної інформаційної кампанії Москви: фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини були спрямовані на дискредитацію гетьмана.

Уроки Гетьманщини важливі й сьогодні. Політична боротьба того часу демонструє, що інтриги, фейки, змови та агентурні ігри були невід’ємною частиною української політики, а зовнішній тиск і маніпуляції залишаються актуальними і для сучасної держави.