У Києві ведуться дискусії щодо мобілізації жінок до ЗСУ

Учасники 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» надали інформацію про стратегічний відхід українських військових з Кринок, розташованих на лівому березі Дніпра. Згідно з висловленням одного з бійців, підрозділи Збройних Сил України успішно встановили свої позиції на новій території, що характеризується вищим рівнем безпеки в цьому конкретному регіоні.

«Наші вийшли з Кринок, просунулися і закріпилися в іншому, безпечнішому місці на лівому березі. Відходити там нікуди, відбили собі нову територію і вийшли», — написав військовий 24 ОШБ «Айдар» у своєму повідомленні.

На цій ділянці фронту російським окупантам неабияк дісталося в результаті використання бійцями Сил оборони касетних боєприпасів, через що у росіян зафіксовано багато втрат, розповів “Осман”.

Військовий додав, що на цій ділянці фронту російським окупантам неабияк дісталося в результаті використання бійцями Сил оборони касетних боєприпасів, через що у росіян зафіксовано багато втрат.

“Сьогодні максимально багато втрат у п**арів від касет, вітаємо з Днем Морської піхоти”, — написав він.

У коментарях під своєю публікацією “Осман” пояснив: “Відходити там нема куди, відбили собі нову територію і вийшли”.

У ранковому зведенні Генштабу ЗСУ 23 травня повідомлялося, що на Придніпровському напрямку противник тричі з початку дня починав штурми, спрямовані на плацдарми Сил оборони на лівому березі річки Дніпро. Успіху не мав. Щодо виходу ЗСУ з Кринків у зведенні не повідомлялося.

Козацькі гетьмани XVII–XVIII століть залишили по собі спадщину, що виходить далеко за межі військових перемог і героїчних походів. Політичне життя тогочасної України було складною й небезпечною грою, де боротьба за владу часто набувала форм, які більше нагадують драматичний трилер, ніж спокійний перебіг історичних подій. Як зазначає історик Кирило Галушко, зрада в середовищі козацької старшини нерідко сприймалася не як моральне падіння, а як інструмент політичного виживання.

Гетьманська влада від самого початку існувала в умовах постійної нестабільності. Обрання нового очільника Війська Запорозького рідко означало завершення боротьби — швидше, воно ставало стартом нової фази протистояння. Старшина могла змінювати політичні орієнтири залежно від балансу сил, підтримуючи то одного, то іншого претендента. У результаті палацові перевороти, усунення гетьманів і спроби силового перерозподілу влади були майже нормою політичного життя.

Так, після Гадяцької угоди 1658 року Іван Виговський зіткнувся зі змовою старшини, яка звинувачувала його у служінні полякам. У 1664 році він був позбавлений булави, заарештований і страчений пострілом у Махнові за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, пішов на прямі васальні відносини з Москвою, але загинув під час зустрічі з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережжя, у 1668 році. Його вбивство мало елемент внутрішньої змови та ймовірної участі московських агентів.

У 1687 році відбувся перший український «двірцевий переворот» — гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської змови на користь Івана Мазепи. Після цього Самойловича заслали до Сибіру, а Мазепа укріпив свій політичний авторитет, демонструючи слухняність Москві.

XVIII століття принесло нові політичні інтриги: таємні отруєння, вбивства в старшинських родах, операції московських агентів, суперництво між полковниками та загадкові смерті церковних діячів, які виступали проти централізації. Російська влада застосовувала масштабні інформаційно-психологічні кампанії проти гетьмана Мазепи, використовуючи фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини.

Історія Гетьманщини демонструє, що сила була не завжди ключовим фактором, а інтриги, змови та зовнішній тиск відігравали вирішальну роль. Ці уроки залишаються актуальними і сьогодні, коли Україна знову стикається з тиском зовнішніх сил.

Короткі довідки про гетьманів:

Іван Виговський (1657–1659) – автор Гадяцької угоди, страчений у 1664 році.

Іван Брюховецький (1663–1668) – гетьман Лівобережної України, убитий за політичними мотивами.

Петро Дорошенко (1665–1676) – гетьман Правобережної України, прагнув об’єднати Україну.

Іван Самойлович (1672–1687) – гетьман Лівобережної України, усунутий у змові старшини.

Іван Мазепа (1687–1708) – відомий гетьман, став жертвою дискредитаційної кампанії з боку Москви.