У Києві затримано заступника директора департаменту КМДА

У Чернівецькій області вжито нові заходи для контролю над незаконним перетином державного кордону. Зафіксовані випадки спроб незаконного перетину кордону чоловіків призводять до їх негайної затримки. Особлива увага приділяється особам, які перебувають у розшуку військкоматів як ухильники. Це свідчить про серйозний підхід до забезпечення безпеки державного кордону та боротьби з порушеннями закону.

Затримані чоловіки, виявлені під час спроби незаконного перетину кордону, тепер будуть направлені безпосередньо до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Це нова ініціатива, спрямована на забезпечення ефективного контролю над такими порушеннями.

Розглянуті заходи сприятимуть не лише утриманню порушників, а й забезпечать можливість ретельного вивчення їхньої ситуації. Такий підхід дозволить виявити причини та обставини спроби незаконного перетину кордону, а також надати необхідну допомогу цим особам.

Підсилення контролю за порушеннями на кордоні та швидке реагування на них є важливим елементом забезпечення національної безпеки. Такі заходи сприяють зміцненню довіри громадян до системи правопорядку та підвищують рівень ефективності заходів з утримання та запобігання порушенням закону.

Таке рішення було оголошено помічником начальника місцевого прикордонного загону Ігорем Заруднєвим.

«Раніше на всіх порушників, які намагалися незаконно перетнути кордон, працівники складали протокол про адмінпорушення і відправляли до суду, який вирішував, яке покарання обрати. Зараз чітко прописано, якщо «за лінією ТЦК» людина перебуває в розшуку, прикордонники передають її поліції, а поліція доправляє прямо в ТЦК”, – повідомив Заруднєв.

Така норма прописана в новій постанові Кабміну. Тобто поширюватиметься вона і на інші ділянки кордону.

Зазначимо, що зараз ця практика за фактом поширюється взагалі на всіх військовозобов’язаних чоловіків, яких затримують у прикордонній зоні. Навіть якщо людина не перебуває в розшуку.

У Львові, під стінами храму, дві жінки роздумують над майбутнім Великоднем, яке прийде на цей рік. Одна з них, маючи на увазі перехід на новий календар, питає: "То цього року Великдень по-новому буде, чи ще по-старому?" Це питання, що лунає серед весняної атмосфери, піднімає важливий аспект традицій та звичаїв.

Хоча у Львові вже давно перейшли на новий календар, Великдень для багатьох залишається святом, яке слідкує за старими обрядами. Не всі є в курсі цих змін, але важливою деталлю є те, що православні та греко-католики продовжують святкувати Великдень за старими традиціями. Цього року Великдень припадає на 5 травня, але католики відзначать його навіть раніше, у кінець березня.

Ця різниця в календарях створює певні неузгодженості серед віруючих, проте це не заважає святкувати їм найголовніше християнське свято з великою урочистістю. Навіть у змішаному календарі, де деякі вже відмовились від Юліанського календаря, Великдень лишається особливим святом, яке важко змінити.

Питання Великодня не обмежується лише календарем, воно також породжує дискусії між католиками та православними через історичні та теологічні розбіжності. Цей святий день прив'язаний до весняного рівнодення та повного місяця, що робить його надзвичайно складним для уніфікації.

Можливо, майбутні роки принесуть зміни, але доти Великдень залишиться символом віри, традицій і спільної співдружності в християнському світі.

Історія визначення Великодня пов'язана з Юліанським календарем та методикою, яку затвердив Нікейський собор у 325 році. Саме тоді вирішено, що Пасха буде святкуватися в першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення. Це правило здається простим на перший погляд, але насправді воно складне, оскільки церковний календар відрізняється від астрономічного.

Впровадження календарної реформи у 16 столітті призвело до того, що весняне рівнодення на сході та заході стали розраховувати по-різному. Католики перейшли на розрахунки, які більш наближені до астрономічних, тоді як православні залишилися при старому підході. Це призвело до різниці у вирахуванні весняного рівнодення та, відповідно, у визначенні дати Великодня.

За "цивільним календарем", який практично збігається з Григоріанським, весняне рівнодення в 2024 році припадає на 20 березня (за церковним – 21 березня). В перший повний місяць – 25 березня, і, отже, Великдень припадає на першу неділю після цього повного місяця – 31 березня. Проте за Юліанським календарем, який не відповідає астрономічному, Великдень випадає навіть на 5 травня.

Ці різниці призводять до того, що Великдень святкують в різні дати. Але навіть коли дати збігаються, люди сприймають і святкують це свято як разом, так і окремо. Такий розбіжний підхід не створює серйозних проблем, адже Великдень для багатьох є символом віри та об'єднання, а не прив'язкою до конкретної дати.

Виникла цікава ситуація, коли за Юліанським календарем Великдень обов'язково святкується після єврейської Пасхи, тим часом як Григоріанський календар, через астрономічно-математичні особливості, іноді порушує це правило. Хоча наполягання на тому, що Пасху не можна святкувати одночасно або перед єврейським Песахом, з’явилося вже у 11-12 століття у Візантії. Такі аргументи, як той, що Ісус Христос жив за Юліанським календарем, та згадування про благодатний вогонь, який з'являється в Храмі Воскресіння у Єрусалимі саме перед "старим православним" Великоднем, викликають обговорення. Тут виникає питання: чи можуть Вселенський патріарх та Папа Римський спробувати домовитись про спільне святкування Великодня?

Хоча шанси на таку угоду невеликі, але можливість існує. Зокрема, у 2025 році всі християни святкуватимуть Великдень в один день, і це стане 1700-річчям Нікейського собору, який встановив правило визначення Великодня. Тим не менш, у зв'язку з сучасними геополітичними та церковними реаліями, не можна прогнозувати результати таких переговорів.

Важливо відзначити, що незважаючи на намагання знайти спільну дату для Великодня, поточна ситуація у світі, зокрема війна Росії проти України та нестабільність у православному світі, робить будь-які прогнози надзвичайно невизначеними.

У Львові, як і в багатьох інших містах, другий день після Великодня стає часом для веселощів і гулянь у Шевченківському гаю. Для місцевих мешканців це не просто святковий день, а справжній відпочинок від рутини, де можна насолодитися гарною та теплою погодою, яка часто влаштовується саме у травні.

Проте, коли йдеться про Великдень, виникають різні підходи та традиції. Деякі православні церкови, такі як Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимський патріархат, залишаються вірними Юліанському календарю і не мають наміру змінювати свої обчислення Великодня під домовленість Константинополя та Рима. Російська церква навіть розірвала спілкування з Константинополем і не планує переходити на новий календар, що створює додаткові труднощі у зусиллях щодо єдиного святкування Великодня.

Представники Православної церкви України, Української греко-католицької церкви та релігійні експерти, які спілкувалися з ВВС Україна, вважають, що змін у визначенні Великодня треба чекати не варто. Зокрема, речник ПЦУ висловив сумніви у можливості досягнення домовленості між Константинополем та Римом, а також зауважив, що може статися ще більший розкол серед православних. Навпаки, в УГКЦ, яка підпорядковується Риму, є певна надія на переговори у 2025 році.

Однак у будь-якому випадку, перехід на нове визначення Великодня має відбутися одночасно з Православною церквою України, щоб уникнути розколів серед віруючих. Таке рішення особливо важливе для сіл, де громади ПЦУ та УГКЦ використовують одні і ті ж храми, і де не бажають створювати календарних поділів, щоб усі могли святкувати Великдень разом.

Великдень є одним з найбільш унікальних свят для українців. Навіть ті, хто не є дуже релігійними, зазвичай відвідують храми у цей день. Навіть Різдво, яке зазвичай відзначається вдома, не має такого масштабу участі. Тому відмінність у календарях для визначення Великодня має величезне значення, і будь-які різкі зміни у цьому питанні викликають серйозні обурення серед віруючих.

Церковні лідери дуже обережно ставляться до будь-яких змін у цьому питанні, розуміючи, наскільки це важливо для українського народу. Вони усвідомлюють, що Великдень має глибокі культурні корені і важливе духовне значення для багатьох людей, і будь-яка недбалість у вирішенні питань календарів може порушити традиції та спричинити невдоволення серед віруючих.

Таким чином, хоча деякі можуть сподіватися на швидке вирішення цього питання, церковні лідери відмовляються від раптових рішень і прагнуть знайти компромісний шлях, який би враховував потреби і побажання всіх сторін. Для них важливо зберегти спокій і злагоду серед віруючих та українського суспільства загалом, розуміючи, що Великдень є не лише релігійним святом, але й складовою частиною культурного спадку країни.

У висновку слід підкреслити важливість розуміння і врахування церковними лідерами традицій та потреб українського суспільства у контексті різниці календарів для визначення Великодня. Надзвичайно важливо зберігати спокій і злагоду серед віруючих, уникати раптових рішень та шукати компроміси, які задовольняли б потреби всіх сторін. Церковні лідери повинні проявляти обачність та чутливість до культурного та релігійного контексту, розуміючи значення Великодня як духовного і культурного свята для українського народу. Такий підхід дозволить зберегти єдність та гармонію в церковному житті України і сприятиме подальшому розвитку діалогу між різними конфесійними спільнотами країни.