Вівторок, 3 Березня, 2026

Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Важливі новини

Повернення Єви Бушміної до Києва: новий мовний скандал та обурення серед фанів

Українська співачка Єва Бушміна, справжнє ім’я якої — Яна Швец, після повернення до Києва стала учасницею масштабного мовно-публічного скандалу. Справа розгорілася після того, як артистка опублікувала в Instagram фрагмент своєї нової пісні російською мовою під назвою «Убей мою подругу». Відео супроводжувалося підписом російською, що, без сумніву, стало каталізатором численних суперечок серед її підписників та широкої аудиторії.

Незважаючи на те, що відео швидко набрало близько тисячі лайків, численні коментарі, що з’являлися під публікацією, відображали обурення та критику з боку фанів. Чимало людей обурювалося самим вибором мови, адже в умовах нинішнього геополітичного контексту, де Україна перебуває в стані війни з Росією, подібний крок сприйняли як недоречний і навіть образливий. Користувачі соцмереж вказували на те, що такі вчинки можуть бути сприйняті як відрив від реалій і болючих переживань, з якими стикаються українці під час війни.

За повідомленнями, деякі з емоційних коментарів пізніше видалялися, але в мережі збереглися скріншоти дискусій. Певна ескалація відбулася й у діалозі самої співачки з підписниками: у відповідь на запит «На якому мовi вона співає?» артистка, за скриншотами, відповіла грубо — фраза була опублікована з орфографічними помилками і містила нецензурну лайку. Це ще більше підлило масла у вогонь дискусії.

Єва Бушміна відома українській публіці як учасниця шоу «Фабрика зірок» і як учасниця колективу «ВІА Гра». Спроби повернутися на велику сцену супроводжуються активним просуванням нової творчості — і водночас залежністю від реакції публіки. Частина фанатів захищає артистку, відзначаючи її вокальні дані й сценічний досвід; критики ж наголошують, що в нинішніх умовах художні рішення мають враховувати чутливість аудиторії.

Поки що Бушміна продовжує просувати реліз і вказує, що трек доступний на музичних платформах. Суперечка в коментарях триває: частина користувачів просить пояснень від самої артистки щодо вибору мови й назви, інші — закликають не загострювати увагу й сприймати пісню як елемент творчого експерименту.

Порожня декларація та 146 635 гривень виграшу: що відомо про фінансовий звіт посадовця з Івано-Франківщини

Фінансова звітність державних службовців традиційно перебуває під пильною увагою громадськості, адже йдеться про прозорість, підзвітність та довіру до органів влади. Цього разу інтерес викликала декларація головного спеціаліста Головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Микола Гундяк за 2024 рік. Документ виявився вкрай лаконічним: фактично заповненим залишився лише розділ із зазначенням доходів, тоді як інші пункти декларації містять позначки про відсутність відповідних даних.

У поданому звіті посадовець не вказав жодної інформації про членів сім’ї, об’єкти нерухомості, транспортні засоби, грошові активи, цінні папери чи корпоративні права. Також відсутні відомості про фінансові зобов’язання або інші суттєві активи. Така структура декларації виглядає нетиповою, адже більшість службовців зазвичай декларують хоча б мінімальні відомості про майно чи заощадження.

Згідно з поданою інформацією, за рік Микола Гундяк отримав 227 040 гривень заробітної плати та 1 000 гривень матеріальної допомоги від свого ж управління. Окремо він задекларував виграш у розмірі 146 635 гривень від ТОВ «ГЕЙМДЕВ» — компанії, що пов’язана з онлайн-казино. Саме ця сума становить значну частину його річного доходу.

У розділі «Грошові активи» зазначено відсутність коштів у декларанта та членів сім’ї. Водночас інформація про самих членів сім’ї також не подана. Місцем реєстрації та фактичного проживання вказано місто Яремче, однак жодного об’єкта нерухомості там не задекларовано — ні у власності, ні в користуванні.

Попередні декларації посадовця мають аналогічну структуру: у них відображені лише доходи, тоді як розділи про майно та активи залишаються порожніми. Це формує послідовну картину відсутності задекларованого майна протягом тривалого часу.

Особливу увагу привертає співвідношення доходів: понад половина річного фінансового надходження припадає на виграш у сфері грального бізнесу. Для державного службовця контролюючого органу такі обставини можуть створювати репутаційні та потенційні антикорупційні ризики, адже прозорість походження коштів є ключовою вимогою декларування.

Ситуація наразі оцінюється виключно на основі поданих декларацій. Питання повноти та достовірності інформації може стати предметом додаткової перевірки у разі відповідних процедур контролю.

Адвокат Роберт Амстердам представив звіт про напади на УПЦ та її представників: що говорять докази

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам стверджує, що його звіт, складений обсягом понад 250 сторінок, містить беззаперечні докази нападів на УПЦ, а також її храми та священиків. У відеозверненні він відверто закликає владу України утриматися від подальшого розгляду законопроекту 8371, що націлено на заборону УПЦ, називаючи його проявом мови ненависті.

"Цей законопроект є нічим іншим як проявом мови ненависті. Напади на вірян під час війни, вигнання їх із церков, відмова громадянам у доступі до місць, де вони можуть молитися, абсолютно неприпустимі. Я закликаю уряд зупинити розгляд цього законопроекту і припинити розділяти населення, націковувати брата проти брата", – наголосив Амстердам.

Додатково, адвокат підкреслив, що УПЦ не має жодних зв'язків з Московським патріархатом, а її позиція стосовно ідеології "русского мира" є відкрито висловленою. "Українська православна церква не підтримує і відмежовується від ідеології 'русского мира'. Ми будуємо божий мир", – зауважив він, процитувавши слова митрополита Київського Онуфрія.

Заклик до підтримки України з боку Сполучених Штатів також став однією з ініціатив Амстердама. "Підтримка України критично важлива для Америки, не тільки для України. Як можна кинути людей, підвівши їх на кожному кроці? Хто повірить США після Кабула і тепер Києва?", – написав він у соцмережі.

У висновку можна відзначити наступне:

• Звіт, складений адвокатом Української православної церкви Робертом Амстердамом, містить об'єктивні та беззаперечні докази нападів на УПЦ, а також її священиків та храми.

• Законопроект 8371, спрямований на заборону УПЦ, визначений Амстердамом як прояв мови ненависті та абсолютно неприпустимий. Він закликає уряд України припинити розділяти націю та зупинити розгляд цього законопроекту.

• Амстердам підкреслив незалежність УПЦ від Московського патріархату та її позицію стосовно ідеології "русского мира", яка відкрито висловлена керівництвом церкви.

• Заклик до підтримки України з боку США став ініціативою адвоката, який наголошує на важливості підтримки країни у світлі подій у Києві та після катастрофи в Кабулі.

Отже, згідно з висновками, Амстердам виступає за захист прав УПЦ та за збереження її незалежності від зовнішніх втручань, а також закликає до міжнародної підтримки України в складний період її історії.

29-річний чоловік одружився з колишньою тещею, щоб виїхати з України

На одному з українських прикордонних пунктів викрито чергову спробу обійти заборону на виїзд чоловіків призовного віку. Цього разу головними фігурантами стала пара з Кіровоградщини — 29-річний чоловік і 47-річна жінка, яка виявилася його… колишньою тещею. Під час перевірки документів подружжя запевняло, що їх поєднало справжнє кохання, і нібито різниця у віці не стала на заваді […]

Депутати прийняли закон щодо вивчення і володіння англійською мовою в Україні

Законопроєкт щодо впровадження англійської мови у навчальні заклади України став сьогодні предметом глибокого обговорення та ухвалення в Раді під час другого читання. Це значущий крок у розвитку освіти країни, оскільки англійська мова визнана однією з ключових мов у сучасному світі, що відкриває безліч можливостей для освіти, розвитку кар'єри та міжнародного спілкування.

Відтепер, завдяки цьому законопроєкту, українські навчальні заклади отримають можливість впроваджувати викладання англійської мови на вищому рівні, що дозволить учням та студентам здобувати більш широкий спектр знань та навичок, адаптуючись до вимог сучасного світу. Новий курс вивчення англійської мови в навчальних програмах буде спрямований на розвиток розуміння, володіння мовою та вміння ефективно спілкуватися на ній.

Такий крок має велике значення для майбутнього країни, оскільки дозволяє українській молоді мати конкурентні переваги на міжнародному ринку праці та активно взаємодіяти з іноземними партнерами та співробітниками. Крім того, це сприятиме підвищенню престижу освіти в Україні та зростанню її якості.

Ухвалення цього законопроєкту свідчить про глибоке розуміння та підтримку важливості вивчення англійської мови у сучасному світі та визначає шлях до нових можливостей для майбутнього розвитку української освіти.

Ця ініціатива передбачає обов’язкове вивчення англійської мови у старших групах дитсадків, у середній школі, професійно-технічних училищах (ПТУ) та в університетах країни.

Він також встановлює вимогу обов’язкового володіння англійською мовою для:

– осіб, які працюють на держслужбі категорії А, Б і В (конкретний перелік встановить Кабмін). За знання на рівні не нижче B2 для них будуть передбачені надбавки 10% до окладу;

– голів місцевих адміністрацій, їхніх заступників;

– військовослужбовців-контрактників офіцерського, сержантського і старшинського складу;

– поліцейських середнього та вищого складу Нацполіції, прокурорів, співробітників митних і податкових органів (перелік встановить Кабмін). Але на час воєнного стану вимоги для військовослужбовців і поліції не встановлюються;

– керівників, членів наглядових рад держпідприємств, керівників державних наукових установ, керівників вишів.

Кабмін напрацює вимоги з урахуванням шкали рекомендацій Ради Європи CEFR. Вимоги для військовослужбовців мають враховувати стандарти НАТО.

Складати тест можна буде необмежену кількість разів, але не частіше, ніж раз на 4 місяці. Безкоштовним буде складання тесту лише 1 раз на рік.

Офіційні інтернет-представництва органів влади матимуть англомовну версію. На вимогу громадян органи влади можуть відповідати на запити англійською.

У нещодавньому інтерв’ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

Останні новини