Україна у зустрічі з відомчим викликом: Зеленський розповів про готовність до літнього наступу Росії

В Обухові, що на Київщині, місцева влада вже майже рік не може підключити дві газопоршневі міні-ТЕЦ, які були передані місту урядом США в рамках програми USAID. Обидві установки мають потужність по 2 МВт кожна і здатні забезпечити майже половину енергетичних потреб громади. Особливо це важливо в умовах постійних відключень електроенергії та енергетичної нестабільності, які стали звичним явищем для багатьох українських міст під час війни.

Депутат Обухівської міської ради Богдан Яцун зазначив, що незважаючи на великий потенціал цих міні-ТЕЦ для поліпшення енергозабезпечення громади, процес їхнього підключення до мережі досі залишається заблокованим через бюрократичні перепони. З моменту передачі обладнання у січні 2025 року, жодного прогресу в цьому напрямку не спостерігається. Це свідчить про проблеми на рівні місцевої адміністрації та, можливо, відсутність чіткої координації між органами влади.

Депутат зазначив, що проектно-кошторисна документація наразі перебуває на погодженні в ДТЕК, що спричинило затримку робіт з підключення обладнання. Хоча законодавством України передбачено спрощений порядок підключення енергетичних установок під час воєнного стану, у міській раді Обухова, судячи з усього, не планують використовувати цю процедуру.

Експерт з енергетики Віктор Куртев додає, що подібні проблеми є і в Києві. На сьогодні було запущено лише одну установку, інші міні-ТЕЦ, передані ООН, перебувають у процесі пуско-наладочних робіт. За його словами, причиною затримки є бюрократичні перепони та організаційні проблеми.

Затримка підключення міні-ТЕЦ демонструє, що навіть безкоштовно отримані енергетичні ресурси часто залишаються недоступними громадам через бюрократію та затягування процедур.

Максим Микитась протягом років вибудовував складні багаторівневі сценарії рейдерського захоплення як державних, так і приватних активів. Основою цих схем був прямий тиск на власників майна, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами створював можливість для перерозподілу майна на користь вузького кола осіб. З часом окремі епізоди перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор і стратегічну інфраструктуру країни.

У цій конструкції державні кошти фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні процедури лише маскували незаконні маніпуляції. Систематичне використання контрольованих судів і реєстраторів дозволяло обходити законодавчі обмеження та формально легалізовувати захоплення активів, що створювало відчуття безкарності серед учасників схем.

Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.

Сучасні технології відіграють ключову роль у трансформації освіти та науки. Вони не тільки змінюють методи викладання та навчання, а й відкривають нові можливості для досліджень, розширюючи доступ до інформації та знань. У наш час цифрові технології стали невід’ємною частиною навчального процесу, даючи змогу студентам та вченим працювати з величезними обсягами даних, розв’язувати складні завдання та навіть співпрацювати з колегами по всьому світу.

Одним із найбільш яскравих прикладів технологічних інновацій є використання штучного інтелекту в освіті. ІІ здатний персоналізувати навчання, допомагати в аналізі студентських робіт і навіть створювати нові методи викладання, орієнтуючись на індивідуальні потреби кожного учня. Також вражаючим є потенціал віртуальної та доповненої реальності, які дозволяють занурити студентів у реалістичні навчальні середовища, що раніше були неможливі.

Начальник інспекції Олександр Євтухов, головний бухгалтер і керівник одного з відділів системно вносили до табелів обліку робочого часу, наказів про премії та надбавки, розрахунково-платіжних відомостей відверто неправдиві дані, які мали створити ілюзію роботи цього “віддаленого” співробітника. Частину виплачених бюджетних грошей цей працівник повертав керівництву у вигляді “відкатів”, стверджує ДБР. За даними бюро, таким чином було розтрачено щонайменше 1,6 млн грн бюджетних коштів.

ДБР завершило досудове розслідування й передало обвинувальний акт до суду. У справі фігурують кваліфікації за низкою статей Кримінального кодексу, зокрема за ч. 5 ст. 191 (розтрата майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем), вчинена організованою групою і в умовах воєнного стану, а також за ст. 366 (службове підроблення). Ці статті передбачають до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. Судовий розгляд призначено в Шевченківському райсуді Києва на початок грудня 2025 року.

Окремий вимір цієї історії — тишина в реєстрі. Попри офіційні заяви правоохоронців, у відкритих матеріалах судового реєстру поки немає детальних ухвал, які б дозволили побачити прізвища співфігурантів, зміст підозр і точні дати платежів. Іншими словами, суспільство поки що чує про схему “зарплата людині, яка виїхала до РФ”, але не бачить її документальної архітектури.

8 мільйонів “з повітря”: САП вимагає забрати майноПаралельно з кримінальною справою про розтрату ДБР, САП іде по іншій лінії — незаконне збагачення. На початку вересня прокурори САП спільно з ДБР подали до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) позов до Олександра Євтухова. Вимога проста: визнати частину його активів необґрунтованими та конфіскувати їх у дохід держави. Сума, яку антикорупційні органи називають “майном поза доходами”, — 8,046 млн грн.

У центрі цієї лінії — родина. Формально більшість найбільш вартісних активів записано не на самого керівника екоінспекції, а на його дружину Інну Євтухову або близьких родичів. Під конфіскацію, за даними САП, можуть потрапити елітні авто, зокрема Audi A8, Audi Q8 (2021 р. в.), BMW X5 (2022 р. в.), два Volkswagen Tiguan (2019 і 2024 років випуску), Toyota Land Cruiser Prado 150, Toyota Avensis (2013 р. в.) та Ford Mondeo (2020 р. в.). Усі ці автомобілі були придбані у 2019–2024 роках, тобто вже в період, коли Євтухов працював у системі держекоконтролю — спочатку в Херсонській області, пізніше в Донецькій, а з 2021 року очолює інспекцію Донеччини.

САП звертає увагу на дві характерні ознаки: по-перше, частина автівок реєструвалася на особу без водійських прав; по-друге, угоди оформлювалися за явно заниженими цінами, які не відповідають ринковій вартості. Слідчі вважають, що це робилося для того, щоб приховати реальну ціну покупок і легалізувати походження коштів, які не підтверджені офіційними доходами родини.

Окремо прокурори вказують на роль дружини. Інна Євтухова офіційно зареєструвалася як фізична особа-підприємець лише восени 2023 року — зі сферою діяльності “надання послуг перукарням та салонам краси”. До цього жодних значних задекларованих доходів не було. Попри це, саме на неї оформлені, зокрема, новий Volkswagen Tiguan (2024 р. в.) та Ford Mondeo (2020 р. в.), а також елітний BMW X5 2022 року випуску, вартість якого, за декларацією, сягала близько 3,4 млн грн. Пояснити придбання таких авто прибутками від салонного сервісу — м’яко кажучи, складно. Цей дисбаланс і став ключовим аргументом САП у позові до ВАКС.

У справі про необґрунтовані активи відповідачами виступають не лише сам Олександр Євтухов, а й його дружина. Суд уже закрив підготовче провадження і призначив слухання по суті у відкритому режимі на листопад. Це означає, що вперше публічно пролунає питання про те, як родина чиновника рівня обласної екоінспекції накопичила автопарк вартістю у мільйони.

Що кажуть деклараціїПублічні декларації Євтухова за останні роки лише підсилюють сумніви антикорупційних органів. Згідно з поданими документами, сім’я послідовно нарощувала вартісні активи — квартири, машиномісця, автомобілі — значно швидше, ніж офіційно зростали їхні доходи. У деклараціях фігурують “подарунки” у сотні тисяч і навіть мільйони гривень від близьких осіб, багаторазові перепродажі рухомого майна, угоди між родичами за дивно низькими цінами. Така поведінка — класичний маркер спроби легалізувати статки, які службова особа не може пояснити зарплатою. Ці ж ознаки НАЗК позначило як ризикові під час перевірки і передало інформацію прокурорам САП.

Чому ця історія важлива не тільки для ДонеччиниДержавна екологічна інспекція — це орган, який у регіонах має майже безконтрольний вплив на бізнес і ресурси. Інспектори можуть зупиняти підприємства, фіксувати збитки довкіллю, блокувати будівництво або, навпаки, “давати зелене світло”. У прифронтовій Донецькій області цей контроль ще чутливіший: мова і про промислові ризики, і про використання природних ресурсів, і про документування шкоди від бойових дій.

Коли людина, яка очолює такий інструмент тиску, одночасно підозрюється у схемі з фіктивною зарплатою і демонструє спосіб життя, що не сходиться з офіційними доходами, це перестає бути суто “чужою корупційною справою”. Це вже історія про те, чи може держава довіряти екологічний контроль тим, кого сама ж підозрює у привласненні бюджету.

На сьогодні маємо два паралельні вектори. Перший — кримінальна справа ДБР про розтрату 1,6 млн грн із зарплатного фонду, де Євтухов і бухгалтерія інспекції постануть перед судом за організацію схеми “мертвої душі”, що формально працювала з-за меж України, з території РФ. Другий — позов САП до Вищого антикорупційного суду про конфіскацію активів на понад 8 млн грн, які, за версією слідства, були набуті без підтверджених доходів і оформлені на дружину та близьких.

Ці два епізоди збираються в одну картину: людина, яка роками керувала екологічною інспекцією Донеччини, фактично контролювала не тільки перевірки бізнесу, але й грошові потоки всередині самої інспекції — від зарплат до матеріальних активів сім’ї. І тепер ідеться не просто про кримінальну відповідальність конкретного посадовця, а про публічний тест для всієї антикорупційної інфраструктури держави.