Україна відправила свої «найкращі танки» в Курську область

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Веніславський не підтвердив і не спростував інформацію про те, що президента обурила кількість заброньованих в Україні. “У мене такої інформації немає, я не спілкувався з президентом, тому я не можу підтвердити чи спростувати ці відомості,” – зазначив він.

Під час засідання Кабміну обговорювали проблеми, пов’язані з бронюванням військовозобов’язаних для підприємств критичної інфраструктури. За словами нардепа, існують зловживання в процесі бронювання підприємствами, що потребує уваги.

Веніславський підкреслив, що не зовсім коректно проводити лінійну залежність між збільшенням кількості заброньованих та механізмами, запровадженими урядом. Зміни в законодавстві про мобілізацію, які передбачали механізми бронювання, призвели до переведення значної кількості громадян України, які мали право на відстрочку, в статус заброньованих.

Серед тих, хто отримав “бронь”, – поліцейські, які раніше мали право на відстрочку, але тепер всі вони підпадають під нові механізми бронювання. Веніславський висловив припущення, що президенту надана загальна чисельність тих, хто заброньований на сьогоднішній день.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Як пише видання, в останні дні Джо Байден намагається посилити позицію України проти росії до повернення Дональда Трампа в Білий дім, адже новообраний президент пообіцяв негайно припинити війну, розпочату володимиром путіним майже три роки тому. Ймовірно, це означає врегулювання шляхом переговорів, і Байден намагається зміцнити допомогу Україні.

Видання зазначає, що нещодавно адміністрація Байдена надала дозвіл Україні бити по території рф, що москва та табір Трампа оцінили як ескалацію.

Крім того, цього тижня Білий дім схвалив передачу Україні протипіхотних мін, пробачив майже 5 млрд доларів боргу та наклав санкції на великий російський банк, який здійснює платежі за продаж природного газу.

Ці кроки, серед інших, які ще розглядаються, є частиною плану Байдена зробити якомога більше, щоб зміцнити Україну до того, як Трамп вступить на посаду. Стратегія має на меті допомогти Зеленському, показавши, що Україна має потенціал помститися росії, якщо вона продовжить бойові дії

Зазначається, що це не означає, що останні кроки Байдена будуть абсолютно небажаними для Трампа, який міг би використати сильнішу Україну як розмінну монету для врегулювання, що він міг би оформити як перемогу.

“Деякі рішення, які Байден приймає зараз, можуть допомогти Трампу, імовірно, поставивши Трампа в сильнішу позицію для припинення війни, з Україною в більш сильній позиції для будь-яких переговорів”, – сказав заступник директора Євразійського центру Atlantic Council Шелбі Мегід.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За версією слідства, керівництво підприємства кілька років приховувало факти критичного стану цієї ділянки метрополітену і не проводило ремонт.

Унаслідок корозії арматури та поступового руйнування елементів утворилися тріщини в каркасі основної конструкції. У ці щілини потрапляли ґрунтові води, порушилася цілісність гідроізоляції тунелю і колії метро в районі «Деміївської» почало затоплювати.

Імовірно, підозру у службовій недбалості отримав екс-глава метрополітену Віктор Брагінський, який влітку пішов у відставку після журналістського розслідування про його можливу корупцію, і склав мандат депутата Київради.

Раніше підозри у справі про затоплення метро отримали начальник служби шляхів, тунельних споруд і головний інженер КП.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.