Україна відправила свої «найкращі танки» в Курську область

Національний банк України у своєму останньому макроекономічному та монетарному огляді звернув увагу на важливу тенденцію на ринку праці. Згідно з дослідженням, українські підприємства продовжують зіштовхуватися з проблемою нестачі кваліфікованої робочої сили, що призводить до помітного зростання заробітних плат у приватному секторі.

За даними огляду, разом із збільшенням соціальних виплат і мінімальним рівнем інфляції, цей тренд сприяє подальшому зростанню реальних доходів населення. У червні кількість нових вакансій на сайтах з пошуку роботи практично залишилася незмінною, не дивлячись на зазвичай сезонне зростання, пов’язаного з початком жнив.

Українські підприємства продовжують стикатися з недостатнім обсягом робочої сили, що призводить до зростання заробітних плат у приватному секторі. Це відзначено в останньому макроекономічному та монетарному огляді Національного банку.

Опитування серед бізнес-спільноти відобразило зниження економічної активності, що спричинило зменшення кількості робочих місць порівняно з травнем. Проте деякі професії, зокрема у сферах охорони, будівництва та робітників спеціальностей, продемонстрували стійке збільшення числа вакансій.

Кількість шукачів роботи, вимірювана кількістю резюме, незначно зросла, що переважно відображало вплив сезонності.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Захід пообіцяв Україні близько 80 літаків F-16 – проте багато хто забуває, що поставки будуть розтягнуті на кілька років, а на сьогоднішній день Київ отримав лише 10 винищувачів. “Треба бути реалістами. З огляду на кількість обіцяних літаків і терміни їх поставок, ці дії ніяк не змінять баланс сил, який так і залишиться на користь Росії”, – таку думку висловив французький генерал Жером Пеллістранді в інтерв’ю La Dépêche.

Так, за його словами, коли Бельгія закінчить постачати Києву свою частину винищувачів – а це, згідно з договором, буде 2028 року – “уже може бути занадто пізно”. Зброя і техніка необхідні українцям просто зараз, а не тоді, коли США і Європа повністю проведуть заміну своїх F-16 на F-35 і зможуть віддати Україні свої старі літаки.

Відповідаючи на запитання про те, чи стане поєднання F-16 і обіцяних французьких Mirage-2000 для України поворотним моментом, генерал заявив, що “говорити про таке поки що дуже рано”. На постачання і навчання пілотів знадобиться занадто багато часу, якого в українських солдатів, ймовірно, не так багато, зазначає Пеллістранді.

Прокуратура, відповідно до клопотання Державного бюро розслідувань, звернулася до суду з метою застосування запобіжного заходу у формі тримання під вартою та встановлення застави у розмірі 142 мільйонів гривень для колишнього військового комісара Одеської області, Євгена Борисова. Ця справа має велике значення для забезпечення правопорядку та боротьби з корупцією в Україні. За даними розслідування, Борисов, перебуваючи на посаді, зловживав своїм службовим становищем, допускаючи численні випадки корупційних дій та недобросовісного ведення справ у військовому відомстві. Його дії спричинили значну шкоду державним інтересам та фінансовим ресурсам. Тому вирішальне значення має забезпечення його відповідальності перед законом, а також захист суспільства від подібних порушень у майбутньому.

Цю інформацію надали у ДБР.

“Арешт та застава в розмірі 142 млн гривень,” — повідомили у відомстві.

Клопотання ДБР було направлено до Печерського районного суду Києва. Засідання суду відбудеться сьогодні, 30 травня.

Державне бюро розслідувань затримало колишнього керівника Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Євгена Борисова. Затримання сталося під час виходу з СІЗО, де Борисов перебував після внесення за нього застави.

Раніше Борисову було повідомлено про підозру у скоєнні злочинів за статтями Кримінального кодексу України: у придбанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, активів, вартість яких перевищує законні доходи (ст. 368-5); у неявці на службу без поважних причин у воєнний час (ст. 407, ч. 5); в ухиленні від несення обов’язків військової служби (ст. 409, ч. 4).

20 липня 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) встановило факти незаконного збагачення колишнього одеського воєнкома Євгена Борисова на суму 188 млн гривень.