Українці змушені платити за доставку газу, навіть якщо не споживають його

Українська блогерка Даріана Корецька, відома в Instagram під ніком officialdori_ і з аудиторією понад 370 тисяч підписників, потрапила у центр гучного скандалу. Державне агентство з питань регулювання азартних ігор та лотерей виявило у її контенті систематичне порушення законодавства, пов’язане з незаконною рекламою онлайн-казино. За результатами перевірки Корецькій призначено штраф у розмірі 4,8 мільйона гривень.

Сторінка блогерки активно використовувалася для просування азартних ігор, які в Україні підлягають суворому контролю. У своїх Stories Корецька демонструвала глядачам буцімто виграні $200, описувала ігри як спосіб підняти настрій через «гормони щастя», а також залишала прямі посилання на реєстрацію в онлайн-казино. Втім, перевірка агентства довела, що облікового запису для таких виграшів у реальності не існувало, що свідчить про введення аудиторії в оману.

Виявити системні порушення вдалося завдяки моніторингу командою PlayCity та скаргам користувачів, а особу встановили завдяки оперативній роботі Територіального управління Бюро економічної безпеки у Києві.

Це не поодинокий випадок: у серпні в Україні заблокували 7 Instagram-акаунтів за систематичну рекламу онлайн-казино, серед них — сторінка блогерки Сімбочки. У країні наголошують, що співпраця з Meta триває, а боротьба з нелегальним азартом лише посилюватиметься.

В Україні діють жорсткі правила щодо реклами азартних ігор. Вона дозволена лише у визначених місцях, таких як нічний ефір телебачення, спеціалізовані видання для дорослих та офіційні сайти ліцензованих операторів. Усі рекламні матеріали повинні містити позначку 21+, рекламуються можуть лише легальні бренди, заборонено використання неповнолітніх, військових, медиків та волонтерів, а також відомих осіб (крім спортсменів). Крім того, оголошення не повинні обіцяти легкі гроші чи бонуси, а щонайменше 15% площі має містити попередження про ризик ігрової залежності.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

На перший погляд, інвестиції у військові облігації в складні для країни часи є зваженим рішенням, враховуючи той факт, що до цього закликають Міністерство фінансів та Міністерство цифрової трансформації. Та за даними політолога Валентина Гладких, Порошенко вкладає у цінні папери не власні кошти, а гроші своїх благодійних організацій, куди українці донатять на військову допомогу.

Благодійні організації не можуть заробляти гроші на добровільних внесках, а купівля ОВДП за народні пожертви і отримання за це відсотку – це і є – заробляння грошей, що напряму суперечить статутним вимогам фондів.

Водночас, виявляється, що не один, а відразу 3 благодійних фонди збирають народні гроші: це ГО “Солідарна справа громад”, Всеукраїнська благодійна організація “Благодійний фонд Порошенка” та Благодійна організація “Благодійний фонд “РОШЕН””.

Згідно з податковою звітністю ГО “Солідарна справа громад” у 2022 році отримало 152,2 млн грн, а у 23-му – 203,7 млн грн прибутку. “Фонд Порошенка” 203,9 та 357,6 млн грн відповідно. А “Фонд “РОШЕН” – 366, 7 та 516,43 млн грн.

Як писали у грудні 2023 року ЗМІ, Фонд Порошенка та ГО “Солідарна справа громад” впродовж двох років спрямували на потреби військових понад 4 млрд грн. Однак, навіть якщо просумувати загальну суму прибутку усіх трьох фондів впродовж двох років, то вона складатиме близько 1,8 млрд грн.

Першим на операції із ОВДП звернув увагу ще майже рік тому експерт Валентин Гладких. Згідно з підрахунками, майже 156 млн грн у цінних паперах дозволять політику за майже два роки (22 місяці) отримати 32% прибутку, що становить близько 50 млн грн. Щобільше — цей прибуток також не обкладатиметься податком.

“У платіжці зазначено, що купує облігації “Благодійний фонд Порошенка”. Це фонд, куди українці донатять Порошенку на ЗСУ. Це в тому числі гроші українців на мавіки, рації та інші речі для фронту, а не на заробіток Петру Олексійовичу. Але він їх вирішив прокрутити з користю для гаманця”, — писав Гладких у своєму Telegram-каналі.

Згідно зі Статутом “Благодійний фонд Порошенка” має право організовувати збори благодійних пожертв, допомоги, внесків та іншого майна для виконання статутних завдань, а також здійснювати господарську діяльність без мети отримання прибутку.

Водночас п. 6.5. Статуту передбачено, що фонд повинен використовувати благодійні внески юридичних і фізичних осіб тільки згідно з призначенням, обумовленим особою, яка зробила цей внесок. Піарники Порошенка на початку року активно повідомляли, що він не просто “проінвестував 156 млн грн у військові облігації”, а “підставив плече” державі у складні часи.

Усі платежі й придбання цінних паперів фонди Порошенка здійснюють через “Міжнародний інвестиційний банк”. Лише за розрахунково-касове обслуговування зазначеної операції у банку він отримав близько 1,5 млн грн доходу у вигляді комісії. Тобто фактично політик отримує подвійний заробіток завдяки такій схемі.

“Благодійність”, яку Петро Порошенко намагається представити українцям як допомогу державі та Збройним силам, виявляється способом заробітку. Адже благодійні фонди є неприбутковими організаціями, а тому не можуть заробляти кошти, водночас через них Порошенко купує ОВДП, що є інвестицією, отримуючи значний прибуток навіть під час здійснення платежів.

А це вже питання кримінальної відповідальності: згідно з ч.3 ст. 201-2 Кримінального кодексу України, використання благодійних пожертв з метою отримання прибутку під час воєнного стану караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з конфіскацією майна.

Ірпінський міський суд Київської області дедалі частіше згадується в професійному середовищі не як незалежний орган правосуддя, а як структура, де, за твердженнями співрозмовників серед юристів, сформувався комерціалізований підхід до ухвалення рішень. У неофіційних обговореннях цей суд описують як майданчик для «вирішення питань», де результат нібито може бути визначений наперед.

За словами представників юридичної спільноти, мова йде про вибудувану модель роботи з мінімальною публічністю та прогнозованими строками розгляду справ. Такий формат, як стверджують джерела, приваблює клієнтів, які очікують не змагального процесу, а конкретного підсумку. У професійних колах це характеризують як «сервісний» підхід, що суперечить самій ідеї судочинства.

За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.