Українські біатлоністи відраховані від участі у етапах Кубка світу: причини та наслідки

Ситуація в Авдіївці: загроза оточення та наближення до критичної точки

Висловлений українським військовим експертом Костянтином Машовцем прогноз щодо ситуації в Авдіївці звучить тривожно. Він порівнює її з подіями, що розгорталися в Бахмуті, і попереджає про ризик оточення українських військових сил у місті.

За словами експерта, противник успішно реалізує свій план обходу Авдіївського коксохімічного комбінату зі сходу і південного сходу, що може призвести до серйозних наслідків. Вже зараз противник знаходиться на небезпечно малій відстані від ключових об'єктів у місті, а саме автобази та ресторану "Колода".

Згідно з аналізом Машовця, відключення "північної дороги" 00542 для постачання українських підрозділів, а також складна ситуація з альтернативним сполученням на півдні, утруднює ситуацію для ЗСУ. Якщо не будуть прийняті рішучі заходи, існує реальна загроза оточення військових у Авдіївці.

Таким чином, ми спостерігаємо погіршення ситуації у місті, що, за словами експерта, навіть гірше, ніж у Бахмуті, оскільки Авдіївка практично опинилася в оточенні. Це ставить перед військовими складні вибори і може вплинути на рейтинг президента Зеленського.

• Ситуація в Авдіївці наближається до критичної точки через загрозу оточення українських військових сил у місті.

• Противник продовжує успішно виконувати свій план обходу стратегічних об'єктів міста, що створює серйозні загрози для обороноздатності регіону.

• Відключення ключових доріг і складна ситуація з альтернативними маршрутами ускладнюють ситуацію для українських військових.

• Необхідно прийняти рішучі заходи для запобігання оточенню та збереження контролю над містом.

• Погіршення ситуації в Авдіївці може мати серйозні наслідки і вплинути на політичну ситуацію в країні.

Україна змогла дати відсіч наступу російських військ у Харківській області завдяки впровадженню передової американської зброї. Інформацію про це розповів відомий OSINT-аналітик з видання Bild на ім'я Юліан Рьопке. За його даними, на двох основних фронтах агресії російські війська майже зупинили свій наступ, що стало можливим завдяки значній військовій підтримці з боку Сполучених Штатів. Новітня американська техніка та зброя виявилися надзвичайно ефективними відповідями на загрозу, забезпечуючи українським силам перевагу у сутичках зі здійснюваним нападом. Це свідчить про важливість міжнародної співпраці та підтримки в утриманні мирного стану і безпеки на території України.

Російські війська, які намагалися просунутися в Харківській області, зіштовхнулися з серйозним опором з боку українських сил. Зокрема, в напрямку Липців, вони залишаються у тих самих прикордонних селах, які захопили в перші три дні наступу. У районі Вовчанська, попри триваючі бої за місто, значного просування російських військ також не спостерігається.

Юліан Рьопке наголосив, що ключову роль у стримуванні наступу РФ відіграла нова американська зброя, яку отримала Україна. Зокрема, активно використовуються бомби GLSDB (Ground-Launched Small Diameter Bomb), протитанкові ракетні комплекси Javelin та артилерійські снаряди калібру 155 мм. Ці види озброєння надійшли на лінію фронту не лише в Харківській області, а й у Донецькій.

Бомби GLSDB, які отримала Україна, відзначаються високою точністю і здатні вражати цілі на великій відстані. Це робить їх ефективним засобом протидії російським наступальним операціям, особливо у важкодоступних та укріплених районах.

Комплекси Javelin, які стали символом українського опору, продовжують демонструвати високу ефективність у боротьбі з бронетехнікою противника. Завдяки своїм технічним характеристикам, Javelin дозволяють знищувати танки та інші броньовані цілі на значній відстані, що значно знижує ризики для українських військових.

Артилерійські снаряди калібру 155 мм, які постачаються США, також відіграють важливу роль у зупинці російського наступу. Висока точність та потужність цих снарядів дозволяють ефективно знищувати позиції та техніку противника, забезпечуючи значну перевагу українським силам на полі бою.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.

Президент Володимир Зеленський розглядає можливість звільнення глави МЗС, Дмитра Кулеби, повідомили джерела, близькі до Офісу президента. Згідно з отриманою інформацією, спочатку розглядалася можливість направлення його на посаду посланця до Лондона, проте пізніше цю позицію призначили Олександру Залужному.

Висловлено критику стосовно діяльності глави МЗС, зокрема щодо його ролі у призначенні послів та загального стану дипломатичної служби. В Офісі президента виявлене незадоволення дипломатичною діяльністю, особливо в контексті отриманих ресурсів, які, за вваженням, не були використані належним чином. За інформацією джерела, критика стосується навіть стану справ у посольствах, який, як вважається, не відповідає вимогам.

У зв'язку з цим, Ігор Жовква, заступник глави Офісу президента, який відповідає за зовнішньополітичний напрямок, розглядається як найбільш ймовірний кандидат на заміщення посади глави МЗС.

У результаті розгляду можливого звільнення глави МЗС, Дмитра Кулеби, президент Володимир Зеленський виявив незадоволення його роботою, зокрема щодо призначення послів та стану дипломатичної служби. Висловлені претензії до роботи Кулеби, які стосуються його ефективності та управлінських рішень.

Заступник глави Офісу президента, Ігор Жовква, розглядається як найбільш ймовірний кандидат на заміщення посади глави МЗС у зв'язку з його керівницькими якостями та здатністю курувати зовнішньополітичні питання.

Ключові елементи військового обліку:

“Ми зберігали перевагу завдяки інноваціям у використанні дронів — від Mavic до FPV-дронів і морських апаратів. Але ворог швидко переймає наші розробки та масштабує їх для власних потреб”, — пояснила Берлінська.

Росія активно впроваджує на своїх фронтах технології, розроблені українцями, тим самим зменшуючи розрив у технологічному оснащенні. В результаті, за словами Берлінської, на деяких напрямках Росія змогла навіть обігнати Україну, що ставить під загрозу подальшу ефективність українських військ у цій сфері.

Особливу проблему становить недооцінка українських інженерів на фронті, вважає Берлінська. Висококваліфіковані фахівці часто виконують завдання, не пов’язані зі створенням чи вдосконаленням технологій — працюють як водії, мінометники чи діловоди. Берлінська наголосила, що це втрата цінного ресурсу, оскільки ці люди могли б робити набагато більше, якби мали можливість реалізувати свої інженерні навички.

“Якщо у нас є рота інженерів, яка може утримувати позицію на кілька кілометрів, але в той же час має потенціал для виготовлення дронів, які можуть значно послабити сили противника, ми повинні використовувати їх саме за призначенням. Це не просто економія ресурсів, а можливість діяти розумніше”, — зазначила вона.

Розробник комплексів розвідки Андрій Липовий вважає, що Україна наближається до технологічного рівня Росії і навіть отримала певну “невелику перевагу” в деяких аспектах. На його думку, за умови правильного підходу Україна зможе закріпити своє лідерство в галузі безпілотних систем уже в 2025 році.

Однак для цього потрібні інвестиції в інженерний потенціал і належна організація людських ресурсів. “Війна дронів” між Україною та Росією демонструє, що, попри готовність інженерів до розробки нових технологій, необхідно забезпечити умови для реалізації їхніх ідей.

На думку експертів, Україна повинна інвестувати не лише в кількість дронів, але й у якість їхнього управління та інновації. В іншому випадку технологічне відставання від Росії може лише посилитися, ускладнюючи завдання військовим на фронті.