Українські чиновники закликають готувати дітей до війни, але відправляють власних за кордон

У нашому житті суперкомунікація відіграє важливу роль, проте насичені та глибокі розмови стають рідкістю. Ми часто помічаємо, що в розмовах з партнерами, сім'єю або колегами ми ненавмисно потрапляємо у безглузді суперечки, не розуміючи один одного. Як уникнути цих пасток?

Щоб зрозуміти та опанувати техніки суперкомунікації, науковий письменник Девід Робсон спілкувався з письменником Чарльзом Дахіггом, автором книги "Суперкомунікатори: як розблокувати секретну мову зв'язку". Суперкомунікатори – це не обов'язково харизматичні екстраверти, а скоріше люди, які опанували навички ефективного спілкування. Вони вміють слухати, ставити влучні запитання та проявляти емпатію до співрозмовників.

Нейронаука підтверджує, що під час спілкування наші тіла та мозки синхронізуються, що сприяє зрозумінню та взаємному сприйняттю. Суперкомунікатори здатні змінювати динаміку у групі, об'єднуючи людей та підвищуючи ефективність комунікації.

Отже, навички суперкомунікації є ключем до успішного спілкування та взаєморозуміння як у особистому, так і в професійному житті.

У кожній з цих груп, які вивчав дослідник, була принаймні одна особа, яка відзначалася особливими навичками комунікації. Ці суперкомунікатори виділялися з толпи, оскільки ставили у 10-20 разів більше запитань, ніж звичайні учасники. Запитання цих осіб були різноманітні: деякі спрямовували діалог, запрошуючи інших до активної участі, а інші дозволяли співрозмовникам розкрити щось значуще про себе. Крім того, суперкомунікатори чудово розуміли настрій і почуття інших людей.

Найважливішим виявилось те, що вони розуміли: кожна розмова складається з різних типів спілкування. Практичні розмови, де обговорюються плани та проблеми; емоційні розмови, де виражаються власні почуття та співпереживають іншим; та соціальні розмови, які відображають соціальні взаємини та ідентичність.

Суперкомунікатори виявилися настільки ефективними через уміння уважно враховувати контекст розмови та пристосовувати її до потреб усіх учасників. Це нагадує результати досліджень психологів, які показують, що успішність команди вирішується рівнем соціальної чутливості її членів.

Глибокі запитання, які ставлять суперкомунікатори, відкривають людям можливість розповісти про свої цінності, переконання та досвід, що дозволяє краще зрозуміти один одного. І хоч ці запитання можуть здатися простими, вони відкривають глибини істинних почуттів та переживань.

Отже, написання книги про суперкомунікаторів для мене стало наслідком особистого досвіду як менеджера, коли я зрозумів, наскільки важливим є володіння навичками ефективної комунікації.

Прийшовши додому після довгого робочого дня, я починав скаржитися на свого боса та колег перед дружиною. Вона розумно пропонувала рішення, запрошуючи мене на обід з босом, але я замість цього лише засмучувався ще більше. Це призводило до непорозумінь, бо я розпочинав емоційну розмову, а вона намагалася знайти практичне рішення. Цей дисонанс у наших розмовах перешкоджав нашому зв'язку.

Дослідники наголошують, що ведення однакового типу розмови є ключовим для успішного спілкування, що відомо як принцип узгодження. Важливо усвідомити, що невербальні сигнали грають не меншу роль у спілкуванні, ніж самі слова. Понад половина інформації, яку ми сприймаємо під час розмови, передається через тон голосу, мову тіла та вираз обличчя. Іноді нам важко звертати на це увагу, але саме це допомагає зрозуміти почуття та настрій співрозмовника.

У книзі "Суперкомунікатори" цей принцип ілюструється на прикладі серіалу "Теорія великого вибуху", де герої, фізики, показують свої емоції не словами, а через свою енергію та настрій. Це дозволило глядачам краще зрозуміти почуття персонажів і зробило серіал популярним.

Отже, успішне спілкування вимагає врахування не лише слів, але й невербальних сигналів, які ми передаємо один одному під час розмови.

Кожен "привіт" — це не лише слово, це цілий світ почуттів і емоцій. Коли герої з серіалу "Теорія великого вибуху" кажуть "привіт", кожен раз вони надають цьому слову нове звучання, новий відтінок настрою. Вони змінюють свою енергію, що дозволяє нам, глядачам, точно вловити, які почуття переживають герої. Спочатку це може бути схвильованість, потім — збентеження, а можливо, потреба у відпочинку. І хоча слово "привіт" залишається тим самим, але його відчуття змінюється залежно від контексту та емоційного стану героїв.

Це саме стосується і реального життя. Кожна розмова — це не лише обмін словами, а цілий комплекс емоцій, настроїв та почуттів. Після написання книги про суперкомунікацію моє життя зазнало змін. Тепер, перед тим як розпочати розмову, ми з дружиною обговорюємо, який саме тип розмови ми хочемо мати: це може бути практична дискусія, потреба у висловленні почуттів чи просто бажання підтримати один одного. Ми показуємо, що справді слухаємо одне одного, ставлячи додаткові запитання та підтримуючи співрозмовника. Головне — це бажання створити між нами зв'язок, бо коли ми відчуваємо, що інший хоче цього, ми відповідаємо на цю потребу взаємністю.

У висновку можна зазначити, що успішне спілкування вимагає уваги до багатьох аспектів, включаючи не лише зміст словесного висловлення, а й невербальні сигнали, настрій та енергію співрозмовників. Суперкомунікатори відзначаються вмінням вести різноманітні типи розмов і виявляти емпатію до почуттів інших. Важливо також усвідомити, що успішне спілкування — це взаємний процес, який ґрунтується на бажанні створити зв'язок та взаєморозуміння між співрозмовниками.

Антимонопольний комітет України поінформував про завершення розгляду виконання зобов’язань комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» у справі щодо завищення вартості послуг на паркувальних майданчиках Києва. За підсумками перевірки встановлено, що підприємство виконало всі вимоги, визначені рішенням регулятора, та усунуло виявлені раніше порушення.

Раніше АМКУ дійшов висновку, що «Київтранспарксервіс», перебуваючи у монопольному становищі на відповідному ринку, застосовував економічно необґрунтовану модель ціноутворення. До вартості експлуатації та утримання спеціально обладнаних паркувальних місць було включено додатковий обов’язковий платіж, який не мав належного обґрунтування. Такі дії, за оцінкою комітету, суперечили вимогам законодавства про захист економічної конкуренції та створювали нерівні умови для споживачів.

У межах виконання зобов’язань КП «Київтранспарксервіс»:

скасувало наказ про введення вартості послуг;

сплатило штраф у розмірі 3,3 млн грн;

повідомило, що новий наказ щодо вартості послуг не видавався;

припинило укладення нових договорів на експлуатацію паркувальних майданчиків;

скасувало наказ про зміни до Положення щодо реалізації прав на паркування;

направило 56 суб’єктам господарювання додаткові угоди до 124 чинних договорів для зменшення вартості послуг.

За результатами цієї роботи з 6 суб’єктами укладено 10 додаткових угод, що зменшило вартість експлуатації машино-місць на 124 410 грн на місяць або 1 492 920 грн на рік. Три суб’єкти відмовилися змінювати вартість за 8 договорами, а від решти контрагентів відповіді не надійшли. Тимчасова адміністративна колегія АМКУ визнала виконання зобов’язань повним.

Серце раптово починає пришвидшено битися, дихання стає поверхневим і уривчастим, у голові виникає запаморочення, а руки тремтять так, ніби тіло втратило контроль над собою. Багатьом знайоме відчуття, що в ці миті ніби насувається щось неминуче й страшне. Так виглядає панічна атака — інтенсивний епізод тривоги, який часто сприймається як загроза життю. Попри виражені тілесні прояви, такі стани самі по собі не становлять смертельної небезпеки, про що наголошують фахівці, включно з експертами видання Medical News Today.

Панічна атака — це раптове увімкнення в організмі реакції «борись або тікай», яка у природних умовах запускається під час реальної загрози. Мозок отримує сигнал небезпеки, навіть якщо об’єктивних причин немає, і запускає каскад фізіологічних процесів: вироблення адреналіну, прискорення пульсу, підвищення артеріального тиску, напруження м’язів. Усе це створює відчуття неконтрольованого страху, яке може тривати від кількох хвилин до пів години.

серце починає битися частіше

дихання стає поверхневим і швидким

кров приливає до м’язів, готуючи тіло до втечі чи захисту

Деякі люди на тлі паніки починають гіпервентилювати — дихати занадто швидко і глибоко. Рівень вуглекислого газу в крові падає, через що з’являються запаморочення, “мушки” перед очима, відчуття нереальності, іноді навіть короткочасна втрата свідомості. Ці прояви дуже неприємні, але не смертельні.

Відчуття “я зараз помру” — типова особливість панічної атаки. Це не ознака реальної загрози, а результат поєднання фізичних симптомів і страху, який їх підсилює.

Для людей із коронарною хворобою серця повторювані панічні атаки можуть тимчасово погіршувати кровопостачання серцевого м’яза. На цьому тлі біль у грудях може лякати ще більше. Втім, дослідження показують: сама по собі панічна атака не є прямою причиною інфаркту.

Небезпечним може бути інше — довготривала тривога і хронічний стрес. Вони здатні:

підвищувати артеріальний тиск

збільшувати ризик серцево-судинних захворювань

посилювати запальні процеси в організмі

До цього часто додається поведінка “самодопомоги”, яка лише шкодить: переїдання, алкоголь, куріння, відмова від фізичної активності. Усе це додатково б’є по серцю та судинах.

Є кілька стратегій, які можуть допомогти полегшити напад:

Прийміть факт, що вам страшно. Не намагайтеся “заборонити” собі страх чи втекти від нього. Визнання: “Так, зараз у мене панічна атака, це тимчасово і не смертельно” — уже знижує напругу.

Заземліться в моменті. Спробуйте сфокусувати увагу на тому, що навколо: порахувати кілька предметів, які бачите, відзначити запахи, звуки, відчуття від дотику. Це допомагає повернутися з “катастрофічних думок” до реальності.

Сповільніть дихання. Глибоке, повільне дихання з паузами на видиху допомагає нормалізувати рівень вуглекислого газу, зменшити запаморочення та відчуття нестачі повітря.

Продовжуйте дію, якщо це безпечно. Якщо ви можете залишатися в ситуації (на роботі, в транспорті, вдома) без ризику — не тікайте. Так працює експозиційна терапія: мозок поступово вчиться, що паніка не дорівнює катастрофі, і з часом напади слабшають.

Фахівця варто залучити, якщо:

панічні атаки стають частішими або сильнішими

симптоми не минають попри кілька тижнів регулярної терапії

з’являються ознаки можливих проблем із серцем: біль у грудях, задишка, нерегулярне серцебиття, набряки

Якщо ж виникають типові симптоми можливого серцевого нападу — інтенсивний біль у грудях, що віддає в руку, плече або щелепу, сильна задуха, різка слабкість, холодний піт, виражене запаморочення — потрібно негайно викликати швидку допомогу. Панічні атаки не виключають ризику реальних кардіологічних проблем, особливо у людей із супутніми захворюваннями.

Панічні розлади піддаються лікуванню, і з ними можна жити повноцінно. Зазвичай використовують поєднання кількох підходів:

Когнітивно-поведінкова терапія. Вона допомагає розпізнавати і змінювати думки, які розкручують паніку, а також поступово привчає організм не “лякатися” власних симптомів (експозиційна терапія).

Медикаментозне лікування. У деяких випадках лікар може призначити протитривожні препарати чи антидепресанти. Важливо, що підбір і контроль таких ліків проводить саме лікар, а не “самолікування за порадами з інтернету”.

Зміни способу життя. Регулярна фізична активність, техніки усвідомленого дихання, медитація, нормалізація сну та зменшення вживання алкоголю і кофеїну роблять нервову систему менш вразливою до стресу.

Мета терапії — не повністю “вимкнути” страх, а навчитися жити з ним так, щоб він не керував вашим життям. Коли людина перестає боятися самих панічних атак, вони зазвичай стають рідшими та слабшими.

Панічна атака може здаватися чимось смертельним, але сама по собі вона не вбиває. Це дуже неприємний, але контрольований стан. Чим краще ви розумієте, що відбувається з організмом, тим менше місця залишається для страху.

Якщо напади повторюються, заважають працювати, спілкуватися, виходити з дому — це не “слабкість”, а привід звернутися до фахівця. Своєчасна терапія допомагає повернути контроль над життям і забрати в паніки її головну зброю — відчуття безвиході.