Український гімнаст Назар Чепурний здобув “золото” та “бронзу” на офіційному світі в Баку

Підготовка до законопроєкту про мобілізацію важливий крок у забезпеченні національної безпеки та обороноздатності. Зокрема, у новій редакції законопроєкту передбачено, що повістка вважатиметься врученою навіть у випадку, коли особисто не можливо її вручити, із моменту проставлення штампа про неможливість вручення. Це означає, що день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення вимоги Територіальними Центрами Колектування за адресою місцезнаходження, місця проживання або перебування особи, зареєстрованої у встановленому законом порядку, вважатиметься днем вручення повістки.

Звернення до таких норм має на меті забезпечити оперативність та ефективність проведення мобілізаційних заходів. Однак важливою частиною законопроєкту є і встановлення терміну для реагування на повістку. Після закінчення 10-денного терміну з моменту проставлення штампа особа вважатиметься ухильником. У такому випадку розпочнеться процедура обмеження її у праві керування автомобілем, а також буде подано звернення до поліції для силового доставлення до Територіального Центру Колектування.

Окрім цього, в рамках іншого законопроєкту пропонується встановити штрафи для ухильників у розмірах від 17 до 25 тисяч гривень. Це додатковий захід, спрямований на підвищення дисципліни та відповідальності перед виконанням мобілізаційних обов'язків.

У висновку можна зазначити наступне:

Законопроєкт про мобілізацію має стратегічне значення для національної безпеки та обороноздатності України.Нова норма, що стосується вручення повісток, спрямована на підвищення оперативності та ефективності мобілізаційних заходів.Встановлення терміну для реагування на повістку та введення штрафів для ухильників сприятиме підвищенню дисципліни та відповідальності перед виконанням мобілізаційних обов'язків.Прийняття цих законопроєктів допоможе забезпечити ефективну мобілізаційну діяльність та підвищити готовність країни до можливих загроз з боку.

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Як повідомили в Італійській федерації футболу, Андрій Шевченко був номінований у категорії “Іноземні футболісти” та отримав свою нагороду на урочистій церемонії в Коверчано.

Також до Зали слави увійшли із італійський футболіст, колишній тренер “Роми” Даніеле Де Россі, тренер збірної Італії Лучано Спаллетті, Ар’єдо Брайдом, Роберто Бонінсеньєм, Валентиною Джачінті, Агостіно Ді Бартоломеєм, Вінченцо Д’Аміко та Манліо Скопіньо. На церемонії Шевченко зачитав свого листа, якого адресував Італії та “Мілану”. “Це лист від української дитини, яка мріяла потрапити до тебе.

Наша перша зустріч відбулася по телевізору, і я відразу ж закохався в тебе. Я побачив Мальдіні, Барезі, Марадону, Платіні, Ван Бастена, Баджо, Віаллі та завмер, як завмирають перед найбільшими творами мистецтва. Я бачив пристрасть людей, майже релігію. Я бачив повні стадіони з історією. Моя перша поїздка за кордон у дитинстві була в Італію, спершу до Риму, а потім до Агрополі на турнір. Мене відразу вразило все в людях, особливо щедрість. Мені було добре тут і я подумав:

Я маю повернутися сюди будь-що-будь”. Так і сталося. Дорогий “Мілан”, спасибі тобі за те, що повірив у мене. Ти одразу ж, з першого дня, дав мені відчути себе членом своєї сім’ї. Ми багато виграли разом, і я познайомився з незвичайними людьми, особливо з сім’єю Берлусконі, Адріано Галліані, Арієдо Брайдою, сім’єю Мальдіні. Міланістами стають з першого дня і назавжди

Шевченко зазначив, що “увійти до Зали слави італійського футболу — величезний привілей, і за це я дякую всім моїм партнерам по “Мілану”, керівникам клубу і його вболівальникам”.

Коверчано, де я перебуваю сьогодні, — це не тільки батьківщина Італії, воно відоме всюди. Звідси вийшли всі найвидатніші тренери, і я хотів би сказати вам, хлопцям зі збірної Італії, одну річ: італійський футбол люблять у всьому світі. Захищайте його і шануйте. Нарешті, я хотів би сказати спасибі всій Італії за те, що вона підтримала Україну в найскладніший момент нашої історії. Те, що для інших є нормою, для нас — надія. Надія на те, що ми все ще тут, кожен день і назавжди. Італія, я люблю тебе

Андрій Шевченко розпочинав футбольну кар’єру у київському “Динамо”, за яке дебютував 8 листопада 1994 року, вийшовши на заміну в матчі проти донецького “Шахтаря”. З “Динамо” Шевченко 5 разів ставав чемпіоном України та тричі вигравав Кубок України.

Влітку 1999 року італійський “Мілан” заплатив за Андрія 25 млн доларів. 29 серпня 1999 дебютував у Серії “А” в матчі проти “Лечче”, а у першому ж сезоні став найкращим бомбардиром Серії “А”, забивши 24 м’ячі в 32 іграх чемпіонату. Загалом Шевченко виступав за “Мілан” з 1999 по 2006 рік, де завоював медалі чемпіонату Італії, Кубка Італії, а також переміг у Лізі Чемпіонів. У 2004 році Шевченко отримав Золотий м’яч.

У 2006 році Шевченко перебрався до англійського “Челсі” за 30,8 млн англійських фунтів. Цей трансфер англійські вболівальники називали одним із провальніших. Не зумівши закріпитися у складі “пенсіонерів”, Шевченко на рік повернуся до “Мілану” в оренду. 32-річний гравець не зміг вибороти місця у стартовому складі і більшість ігрового часу проводив у матчах Кубка УЄФА, Кубка Італії, або після виходів на заміну у поєдинках Серії “А”.

Загалом у 322 матчах за “Мілан” Шевченко забив 175 голів та віддав 45 результативних передач. У серпні 2009 року стало відомо, що Шевченко повертається до київського “Динамо”, де провів три роки, і в 2012 році після домашнього Євро-2012 завершив кар’єру футболіста.

З 2016 по 2021 рік Шевченко очолював збірну України, з якою пробився до 1/4 Євро-2020. Після завершення кар’єри у збірній, Шевченко очолив італійський “Дженоа”, де пропрацював лише рік, і був звільнений через погані результати. У січні 2024 року Андрія Шевченка обрали новим президентом Української асоціації футболу. За відповідне рішення проголосували делегати на позачерговому Конгресі УАФ.

Українська "принцеса": як депутат із Закарпаття став "королем" тендерів

У 2015 році, коли Микола Греченюк обіймав посаду депутата сільської ради від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали щонайменше чотири земельні ділянки в Підвиноградові. Цим вони скористалися, реалізуючи своє право на безкоштовне отримання землі, яке гарантується кожному українцю Конституцією. За рішенням сільської ради земельні ділянки отримали Беатриса Миколаївна Греченюк (дочка), Михайло Васильович Греченюк (брат), Михайло Михайлович Крайнер (за даними ЗМІ, водій Греченюка), та Маріанна Олександрівна Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси з приводу виділення цих земельних ділянок тривали до 2021 року, але зазначені особи відстояли своє право на землю. Сам Микола Греченюк володіє у Підвиноградові чотирма земельними ділянками та будинком. Його дочка, Беатриса, має загалом три ділянки та власний маєток. Крім того, крім того, що Микола Греченюк є власником ФОПу, він є засновником ТОВ "Лігаспецбуд", якому також пощастило із тендерами. За даними "Прозоро", ця фірма приймала участь щонайменше в 124 конкурсах і загалом виграла підрядів на суму близько 370 мільйонів гривень. Хоча ці суми не є надто великими порівняно з іншими учасниками тендерних закупівель, це не заважає Беатрисі Греченюк жити розкішним життям зараз. Вона активно демонструє свою розкіш на своїй сторінці в Instagram, не відстаючи від своїх подруг, серед яких сестра опального розкрадача армії Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від "Слуги народу" Миколи Тищенка Алла Барановська. Чоловіком Беатриси є також відома особистість. Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги. Навіть з відомою ненавистю між родинами Петьовки і Балоги, обидві родини продовжують активно управляти своїм рідним краєм. У 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття "Паланок". Ймовірно, що Беатриса Греченюк також має у ньому свої власні приміщення, як "справжня принцеса". На своїй сторінці в Instagram донька Греченюка також заявляє, що вона дизайнер інтер'єрів. Вона навіть демонструє свій дім підписникам, де каже, що сама зробила дизайн. Ще одним бізнесом Беатриси є ресторан "Darlin’ restobar" в Мукачевому, де в меню представлені розкішні страви, такі як філе міньйон з фуа-гра та дорогі вина.

У 2015 році чоловік Беатриси, Андрій Петьовка, відомий своїм автобізнесом та нещодавньою невдалою спробою політичного руху від партії "Рідне Закарпаття", знову опинився у центрі уваги. У червні 2022 року, у період загострення війни Росії проти України, батько Беатриси, нардеп Василь Петьовка, намагався отримати перепустку на виїзд за кордон для свого сина протягом трьох місяців. Прохання було підкріплене заявою, що Андрій є волонтером від Благодійного фонду "Наша паляниця". До списку осіб, для яких нардеп просив дозвіл, входив і Микола Греченюк, ймовірно, сват Василя Петьовки. Національне агентство з питань запобігання корупції розробило адмінпротокол у зв'язку з цим, але після того, як було запевнено, що син та сват повернулися в Україну після волонтерської діяльності, претензій до них більше не висувалося.

У липні 2022 року, коли діяли вищезгадані перепустки, Беатриса Греченюк народила дочку, що може призвести до припущень, що запит на виїзд за кордон не був пов'язаний з волонтерством, а скоріше із покупкою подарунків на родинне свято. Але, за даними з Instagram, в вересні 2023 року Беатриса разом з дочкою, можливо, і з чоловіком, відпочивала в Італії. Їхній відпочинок не був просто у готелі, а в справжньому палаці. Вихідці з Закарпаття завжди мали слабкість до розкошів, позолоти та інших подібних розшуканих речей. Але те, що можна побачити на сторінках соціальних мереж дочки колишнього сільського депутата та дружини сина нардепа, може вразити навіть найбільш відомих світських левиць світу. Це викликає питання, чи не є ці розкішні екстравагантності наслідком контрабанди, яка через Закарпатську область завозиться тоннами, адже саме Закарпаття лідирує серед областей України за поставками недекларованих товарів.

Згідно з викладеним у статті, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, розкрито низку складних зв'язків між впливовими особами на Закарпатті та їхнім впливом на рішення місцевих органів влади. Наприклад, виявлено, що нардеп Василь Петьовка мав змогу отримати дозвіл на виїзд за кордон для свого сина завдяки впливу на керівництво Закарпатської обласної військової адміністрації.

По-друге, стаття викликає питання щодо походження розкішних речей та подорожей, які демонструє дочка колишнього сільського депутата та дружина сина нардепа в соціальних мережах. Це може вказувати на можливу причетність до контрабанди, особливо враховуючи статус Закарпатської області як лідера з поставок незадекларованих товарів.

Крім того, стаття свідчить про те, що впливові особи на Закарпатті часто використовують свій статус та зв'язки для досягнення своїх особистих цілей, включаючи отримання вигідних державних контрактів та інших переваг.

У цілому, стаття розкриває складну мережу впливу та корупції на місцевому рівні на Закарпатті, що потребує уваги та подальшого розслідування з боку відповідних органів влади.