Український ведучий Олексій Суханов зізнався, що живе з цукровим діабетом уже п’ять років

Схеми використання запрошень від міжнародних організацій на відпочинок за кордоном народними депутатами є неприпустимою практикою, яка потребує негайного уваги та запобігання. Серед останніх випадків подібних від'їздів — відвідування Ігорем Молотком Іспанської Андалусії на початку березня цього року, у компанії невизначеної жіночої особи. Разом з Молотком туди вирушив також Іван Крулько, народний обранець з фракції "Батьківщина", який, за попередніми відомостями, привідмовлявся відкривати свої майнові декларації у реєстрі. Обох депутатів помітили на пункті пропуску Чоп. Бажаємо гідного відпочинку та продуктивних канікул цим "тяжковтомленим" народним представникам. Однак, нагадуємо, що війна вимагає постійної уваги та відданості. Іван Крулько, який є депутатом з 2014 року та є членом фракції "Батьківщина", у минулому відмовився від голосування за відкриття реєстру електронних майнових декларацій, пояснивши це міркуваннями безпеки під час воєнних дій. Ігор Молоток, депутат VII—IX скликання, також відомий як член депутатської групи "За майбутнє" та член Комітету з питань бюджету.

У висновках до цієї статті слід підкреслити наступне:

• Необхідно негайно припинити практику використання запрошень від міжнародних організацій для відпочинку за кордоном народними депутатами.

• Потрібно вжити заходів для забезпечення прозорості та відкритості у діяльності народних обранців, зокрема, щодо їхніх майнових декларацій.

• Важливо зазначити, що в умовах війни, як українська, народні депутати повинні демонструвати відданість і відповідальність у виконанні своїх обов'язків.

• Публічність подібних випадків може сприяти залученню уваги до проблем корупції та недбалості серед політичних еліт.

• Зміцнення довіри до парламенту та його членів вимагає системних змін у законодавстві та практиці діяльності, спрямованих на підвищення відкритості та відповідальності перед громадянами України.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Найбільші банки України, належать до категорії системних, можуть до кінця року почати жорсткіше відслідковувати і перевіряти одноразові операції людей обсягом від 50 тисяч гривень і вище, якщо вони проводяться з внесенням готівки на рахунок фізособи.

Про це повідомили джерела у фінансових колах із посиланням на відповідні обговорення на закритих нарадах у НБУ, які регулятор проводить регулярно щоп’ятниці із залученням голів правлінь 15-ти банків.

Там ішлося про добровільне зниження банками планки з фінансового моніторингу з їхніх поточних значень до 50 тис. грн після внесення готівки на цю суму. За поточним офіційним курсом НБУ (41,24 грн/$), 50 тис. грн це $1,2 тис.

Нагадаємо, що згідно з чинним законодавством обов’язковий фінансовий моніторинг в Україні починається з 400 тис. грн. Інформацію про них автоматично надають до Держфінмоніторингу, а банки посилено перевіряють такі проводки, з’ясовуючи їхнє призначення та джерела походження коштів клієнтів. Одночасно банки, згідно з постановою НБУ №65, зобов’язані перевіряти й інші підозрілі/сумнівні операції клієнтів за великою кількістю різноманітних ознак. Їхній повний перелік тримається в таємниці, але за публічними скаргами клієнтів зрозуміло, що зараз банки пильно вдивляються в операції з ознаками купівлі криптовалюти або незаконної підприємницької діяльності (наприклад, коли платять за товари і послуги на картку фізособи, а не ФОПа), а також перевіряють ще раз ініціаторів транзакцій на предмет діяльності дропів – коли рахунком користується не його власник, а третя особа.

Банки звертають увагу на особливо активних клієнтів, які проводять велику кількість дрібних транзакцій з переказу коштів або їх зарахування (по 10-15 за день). А також за своїм власним грошовим порогом фінмоніторингу для кожного банку. Цей поріг у законодавстві не закріплений, а фінустановам дозволено його встановлювати на власний розсуд. В одних банків це зараз 150-200 тис. грн, а в інших – 80-100 тис. грн. З цих сум банк не дозволяє клієнтам вільно без пояснень відправляти/отримувати кошти на рахунок, починає ставити клієнтам додаткові запитання про походження коштів і природу операцій.

Тепер же банки збираються опустити планку за таким фінмоніторингом до єдиного рівня в 50 тисяч гривень, якщо перед грошовими перерахуваннями на цю суму, кошти вносилися готівкою. Неважливо як саме – через касу банку або через платіжний термінал.

Фінансисти розповіли, що пропозиція/рекомендація щодо 50 тис. грн надійшла від Нацбанку й обговорювалася на внутрішніх нарадах у НБУ. Поки її сприймають як негласну пораду від регулятора, і ще не впровадили. Але не виключено, що 15-ка найбільших банків у підсумку навіть підпише меморандум про співпрацю, в якому пропише 50-тисячну планку для посиленого фінмоніторингу. Тобто вимога подаватиметься як ініціатива знизу, а не наказ НБУ, хоча остаточного рішення щодо цього ще немає.

Якщо ж воно буде прийнято, то банки почнуть повсюдне впровадження нового критерію. Для чого будуть перебудовуватися їхні внутрішні системи, які автоматично блокують підозрілі операції фізосіб.

Єдина порада, яку можна дати українцям у такій ситуації – це не передавати картки третім особам. Якщо часто вносите готівку на картки і робите грошові перекази, то варто мати рахунки в кількох банках, щоб кожен із них не фіксував проводок понад 25-30 тис. грн. Тоді не будете звертати увагу на себе з боку відділу фінансового моніторингу, який є в кожному банку.

На поточний момент до списку системних банків входять:

1. Приватбанк; 2. Ощадбанк; 3. Сенс Банк; 4. Укргазбанк; 5. Укрексімбанк; 6. Універсал Банк (monobank); 7. ПУМБ; 8. Абанк; 9. Райффайзен Банк; 10. Креді Агріколь Банк; 11. Укрсиббанк; 12. Кредобанк; 13. ОТП Банк; 14. Банк Південний; 15. ТАСкомбанк.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій