В Одесі зафіксовано дві атаки дронів за ніч: постраждали люди та зруйновані будівлі

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Указ президента України № 64/2022 свідчить, що під час дії воєнного стану військовозобов’язані чоловіки від 18 до 60 років не можуть покинути територію України, оскільки триває мобілізація. УНІАН з’ясував, хто став винятком і як зараз можна перетнути кордон тим, хто не хоче, щоб їх торкнулася мобілізація.

Колишній депутат київської обласної ради, адвокат Роман Сімутін ексклюзивно в коментарі УНІАН розповів про тонкощі процедури.

Щоб безпечно і законно перетнути кордон України, важливо знати не тільки про те, зі скількох років можна виїхати за кордон, а й про те, якими шляхами це можна зробити. Вік тут не такий важливий – під час мобілізаційних заходів чоловіки до 18 років і після 60 років спокійно можуть переміщатися світом. За словами експерта, для виїзду за кордон, насамперед, у людини має бути довідка від ТЦК про надану відстрочку від мобілізації.

Для всіх інших вікових категорій необхідні підстави, визначені ч. 1 ст. 23 закону про мобілізацію, зокрема, такі:

Чи може студент виїхати за кордон? Так, якщо він навчається за денною формою, є учасником програми академічної мобільності та не вважається призовником. Усім студентам, які бажають виїхати з України, необхідно мати ступінь бакалавра або магістра за будь-якою спеціальністю будь-якого фармацевтичного, медичного або ветеринарного ВНЗ країни.

Однак Сімутін акцентує увагу на тому, що студентам від 18 до 22 років дуже складно покинути країну.

Чинні законопроєкти і постанови КМУ сходяться в тому, що будь-який співробітник із бронею від підприємства може виїхати за межі країни. Причин може бути дві – службове відрядження або відпустка з поверненням назад. Заброньований співробітник не може перебувати за кордоном довше терміну, прописаного у відрядному листі.

Актуальний військово-обліковий документ зі штрих кодом у письмовій формі або електронному вигляді, наказ про відпустку або документи на відрядження, документи, що підтверджують право на бронь – ось що потрібно, щоб виїхати за кордон із таким статусом.

Мало хто з військовозобов’язаних точно знає, чи можна з відстрочкою виїхати за кордон, якщо її отримано на законних підставах. За законодавчими нормами України зрозуміло, що відстрочка від мобілізації не є причиною для виїзду з країни. Цей документ може лише перенести термін призову на пізніший. Навіть якщо відстрочка є, до неї мають додаватися й інші документи, які прикордонна служба вважатиме вагомим аргументом для того, щоб пропустити людину.

Сімутін навів два приклади чоловіків, яким в існуючих реаліях найпростіше покинути країну. За його словами, це люди з інвалідністю і ті, хто не придатний до несення служби з виключенням з військового обліку.

Якщо людина втратила громадянство України або досягла граничного віку перебування в запасі, а також не придатна до несення служби, її може бути виключено з військового обліку – чи можна виїхати за кордон у такому разі? Так, але йому обов’язково потрібно мати при собі військово-обліковий документ, що підтверджує це.

Тим, кому більше 60, не потрібен військово-обліковий документ, така особа може перетнути кордон за паспортом. Особи без громадянства України теж можуть виїхати з території країни, якщо пред’являть паспорт іншої держави.

У статті для видання The Wall Street Journal відставний бригадний генерал армії США Марк Т. Кіммітт заявив про необхідність переосмислення нинішньої стратегії оборони в Україні. Він закликав відмовитися від доктрини «активної оборони», яку вважає повторенням помилок часів холодної війни. На думку військового, такий підхід не дає змоги ефективно реагувати на динаміку сучасних бойових дій та створює ризик затягування війни.

Кіммітт нагадав, що доктрина «активної оборони» в минулому призвела до надмірної концентрації сил на утриманні позицій, замість гнучкого маневру та проактивних дій. Він підкреслив, що в умовах сучасної війни Україні потрібна стратегія, яка поєднуватиме мобільність, високотехнологічні засоби ураження та здатність завдавати несподіваних ударів по противнику.

Генерал підкреслює, що рішення про обмеження мають належати виключно українському керівництву — президенту та військовому командуванню — а не бюрократам у Брюсселі чи Вашингтоні. За його словами, кордони не повинні ставати притулком для критично важливих цілей, і якщо Захід прагне перемоги, він має дозволити Україні ізолювати російські сили на передовій і створити умови для наступальних операцій.

У матеріалі також нагадують про дискусії навколо передачі далекобійної зброї. Раніше у публічних заявах згадували про розгляд передачі ракет Tomahawk, і деякі українські військові експерти, зокрема представники резерву Сухопутних військ, вказували, що за наявності таких ракет у межах до 3 тисяч кілометрів під загрозою опинилася б ключова логістика супротивника, склади, аеродроми й польові штаби. Тема дальньої зброї та правил її застосування залишається предметом інтенсивних політичних і військових дискусій між Києвом та його партнерами.

Перший заступник директора Бюро економічної безпеки (БЕБ) Тарас Щербай, що відповідає за добір нових кадрів до відомства, опинився під увагою громадськості після розслідування антишахрайського проєкту “190”. Зокрема, журналісти звернули увагу на кілька аспектів його фінансової та житлової ситуації, які викликають питання щодо його прозорості. Згідно з розслідуванням, Щербай не задекларував витрати на оренду житла в Києві, що порушує вимоги щодо публічності фінансових даних високопосадовців. Крім того, він користується паркомісцем, що належить його тещі, що також викликає питання про етичність та законність такого використання ресурсів.

Ці обставини стали відомі в той час, коли 5 листопада директор БЕБ Олександр Цивінський затвердив склад двох атестаційних та двох кадрових комісій, які будуть відповідати за переатестацію та відбір нових співробітників до Бюро. Тарас Щербай увійшов до складу обох кадрових комісій разом із своїми колегами-заступниками, Юрієм Бєлоусовим та Павлом Будзиганом. Саме ці органи будуть визначати професійну придатність майбутніх співробітників, а також перевіряти відповідність кадрів вимогам, встановленим Бюро.

Попри декларативну відкритість процесу, низка запитань постає до самих членів комісій. Зокрема, інший заступник директора БЕБ Юрій Бєлоусов, як встановили розслідувачі, не декларує повну вартість нерухомості та занижує ціну авто. Раніше він претендував на посаду директора НАБУ, але не пройшов конкурс, після чого перейшов до БЕБ.

До приходу в Бюро Щербай працював у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Його імʼя фігурувало в низці резонансних справ: щодо колишнього керівника “Укравтодору” Славоміра Новака, у справі одеського судді Олексія Бурана, затриманого на хабарі, та у розслідуванні щодо очільника ОГХК Руслана Журила, якому закидали збитки державі майже на 13 млн доларів.

В епізоді з Журилом Щербай, за даними розслідувачів, особисто приїздив на кордон під час спроби підозрюваного залишити країну, що викликало звинувачення у лояльності до фігуранта. Згодом Журило мобілізувався до ЗСУ, а провадження щодо нього суд призупинив.

У 2021 році Щербай брав участь у конкурсі на посаду керівника САП, однак не пройшов перевірку на доброчесність. Комісія ставила під сумнів його дії у справі Журила та вимагала пояснень щодо майнових декларацій, зокрема значних «подарунків від батьків».

Сам Щербай нерухомості не має. Його дружина володіє квартирою у Львові (209 кв. м, 2,1 млн грн). З 2019 року сімʼя орендує житло у Києві (44 кв. м), але жодних витрат на оренду в декларації немає.

Родина користується й паркомісцем у Львові, оформленим на тещу.

Подружжя не має власного авто, однак дружина користується двома преміальними BMW 2022 року:

X1 зареєстрований на компанію, якою керує її мати та брат;

X4 належить фірмі тих самих родичів, де дружина Щербая працює директоркою.

За 2024 рік Щербай заробив майже 3 млн грн на прокурорській службі. Його дружина отримала 292 тис. грн зарплатні у фірмах родичів, а також 220 тис. грн грошових подарунків від матері та брата.

Сімʼя зберігає готівкою:

Щербай – 104 тис. доларів, 1 000 євро;

його дружина – 15 тис. доларів.

На банківських рахунках – ще близько 181 тис. грн та валютні активи. Загалом родинні заощадження сягають понад 5,7 млн грн.

Щербай входить до кадрових комісій, які відбиратимуть нових працівників БЕБ. Директор відомства Олександр Цивінський наголошує на доброчесності та прозорості добору. Водночас розслідувачі ставлять під сумнів, чи можуть посадовці з подібним бекграундом формувати стандарт етики у новоствореному кадровому складі.

Територіальні та політичні апетити Російської Федерації виходять далеко за межі окупованих районів Донбасу, попри намагання Кремля подавати іншу картину західній аудиторії. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни (ISW) станом на 27 січня, у якому детально проаналізовано публічні заяви російського керівництва та їхню реальну риторику всередині країни.

Аналітики звертають увагу на системну розбіжність між сигналами, які Москва адресує міжнародним партнерам, і меседжами, що транслюються у внутрішньому інформаційному просторі Росії. Для Заходу звучать формулювання про «переговори», «компроміси» та нібито обмежені цілі війни, тоді як для внутрішньої аудиторії російські посадовці значно частіше озвучують максималістські вимоги та виправдовують подальшу ескалацію.

У звіті зазначається, що російське військове керівництво неодноразово згадувало Харківську, Сумську та Дніпропетровську області як потенційні зони розширення контролю. Це, на думку аналітиків, свідчить про значно ширші територіальні амбіції, ніж ті, які Росія декларує у переговорах або заявах для Заходу.

Окрім територіальних вимог, Росія висуває і стратегічні політичні умови. Йдеться не лише про Україну, а й про зміну безпекової архітектури в Європі. Російські посадовці публічно заявляють, що будь-яке мирне врегулювання має усунути так звані «корінні причини» війни, під якими Москва традиційно розуміє існування НАТО, підтримку України з боку Заходу та нинішню українську владу.

Аналітики наголошують, що ці вимоги фактично відтворюють позицію Росії зразка 2021–2022 років. Серед них — обмеження або повне припинення розширення НАТО, повернення Альянсу до кордонів 1997 року, а також політична трансформація України шляхом заміни демократично обраного уряду на режим, лояльний до Кремля.

У звіті також аналізуються публікації російських державних і ультранаціоналістичних медіа. Вони прямо вказують, що навіть можливе виведення українських військ із Донбасу розглядається лише як проміжний етап. Далі Росія планує реалізацію інших вимог, зокрема так званих «денацифікації» та «демілітаризації», які фактично означають повну втрату Україною суверенітету.

Аналітики Інституту вивчення війни дійшли висновку, що заяви російських посадовців для внутрішньої аудиторії чітко демонструють: Москва не задовольниться обмеженим або компромісним мирним врегулюванням. Стратегічною метою Росії залишається не часткове припинення бойових дій, а повна політична та військова капітуляція України.