В Україні починається бабине літо: синоптики прогнозують кілька днів теплої та сонячної погоди

На Закарпатті сталася скандальна історія, що створила хвилю негативного резонансу серед громадськості. Співробітник Служби безпеки України виконав свої службові обов'язки, документуючи діяльність працівника Державної прикордонної служби. Однак, замість того, щоб дотримуватися професійних стандартів і етики, він вирішив скористатися своїм становищем для власної користі.

Слідчі встановили, що СБУшник шантажував свого попереднього підлеглого, вимагаючи велику суму грошей у розмірі понад півмільйона доларів. Цей випадок став символом порушення довіри та корупції в ряду правоохоронних органів.

Щастям, зафіксувати цей випадок допоміг Національний антикорупційний бюро України. Набушник виконав свої обов'язки і документував нечесні дії співробітника СБУ. Його безжальна та непоодинока практика виявлення та протидії корупції знову довела свою ефективність.

На зламі справи стали обшуки, що були проведені детективами Національного антикорупційного бюро України. Ця діяльність спрямована на розкриття всіх аспектів корупційних схем і припинення беззаконня, що поширюється серед правоохоронних органів.

Цей випадок став ще одним кроком у боротьбі з корупцією в Україні. Він показав, що ніхто, навіть ті, хто мають на себе певні службові повноваження, не може залишитися поза межами закону і уникнути відповідальності за свої дії.

Ситуація дуже цікава: співробітник СБУ здійснював документування протиправної діяльності співробітника ДПСУ, начальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Марущака С.В протягом півтора року, але вирішив не діяти в правовому полі, а просто шантажувати його отриманими даними через Панькуш С.В.

При особистих зустрічах Панькуш розповів Марущаку як, куди і скільки коштів потрібно буде передавати за мовчання працівника СБУ. Крім того, йому давали вказівки по пропуску певних авто з контрабандою через КПП «Тиса».

Згідно отриманих мною даних, Марущак перевів на криптогаманець СБУшника 5 тисяч доларів, а з часом відправив різними траншами аж цілих 358 тисяч доларів.

СБУшник через Панькуш знаючи, що кожного місяця Марущак отримує близько 40-50 тисяч доларів США неправомірної вигоди від своєї роботи на посаді в ДПСУ – продовжив вимагати гроші з останнього.

На цей раз він вимагав черговий хабар у сумі 58 тисяч доларів. Вказану протиправну схему успішно задокументували співробітники НАБУ.

Що ми маємо у підсумку: Марущак – начальник відділу прикордонної служби «Соломоново» який щомісяця отримував близько півтора мільйона гривень неправомірної вигоди та дав 14,5 мільйони гривень хабаря співробітнику СБУ через Панькуша.

Співробітник СБУ, який замість того, щоб довести справу до кінця взяв хабар у розмірі 14,5 мільйонів гривень, а потім ще вимагав близько 2,3 мільйона гривень, не враховуючи щомісячні платежі ($5 тис).

Та був ще співробітник НАБУ, який успішно задокументував весь протиправний механізм. І довго документував, як прикордонника «доїть» сбушник.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Завдяки урядовій постанові командири військових частин зможуть організовувати процес мобілізації без зайвих затримок, що значно скоротить час залучення нових військовослужбовців. Міністр оборони зазначив, що новий механізм сприятиме більш адресному підходу до мобілізації, враховуючи бажання та вміння добровольців.

«Ця постанова є інструментом, що дозволяє суттєво зменшити час рекрутингу й гарантує, що кожен та кожна зможе долучитися туди, де його чи її бажання та вміння збігаються з потребами оборони», — підкреслив Рустем Умєров.

Згідно з новими правилами, командири військових частин матимуть такі повноваження:

Окрім цього, військовозобов’язані та резервісти-добровольці отримують можливість самостійно обирати військову частину для служби, не звертаючись до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Генеральний штаб Збройних сил України визначатиме перелік частин, до яких можна буде долучитися.

Нагадаємо, Кабінет міністрів нещодавно вніс зміни до порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації. Нововведення надають командирам військових частин право направляти військовозобов’язаних на ВЛК для визначення їхньої придатності до служби.

Крім того, у жовтні цього року в застосунку Міністерства оборони «Резерв+» стане доступний новий сервіс рекрутингу. Завдяки цьому оновленню користувачі зможуть ознайомитися з актуальними вакансіями у військових частинах ЗСУ, що дозволить швидше знайти місце для своєї майбутньої служби.

Наразі українське суспільство стикається з серйозною проблемою: потенційні новобранці, які за віком придатні до військової служби, активно ухиляються від призову. Замість того, щоб долучитися до оборони країни, вони віддають перевагу безтурботному проведенню часу в нічних клубах. Ця тенденція, як зазначає видання Politico, свідчить про загальний тренд у сучасних європейських країнах, де значна кількість людей готова ухилитися від військової служби в разі агресії на їхню країну. За даними опитувань, близько 650 тисяч чоловіків військового віку залишили Україну, багато з них — незаконно.

Після початкового ентузіазму та патріотичного піднесення, коли призовні центри переповнювалися добровольцями, ситуація раптово змінилася. Два роки тому, замість молодих чоловіків, що вирушали на фронт, поїзди з України перевозили переважно жінок, дітей та літніх людей, які шукали безпеки далеко від воєнного простору. Однак нині ситуація виявилася іншою: третина пасажирів одного з таких поїздів, який вивозив кореспондента з країни, складалася з чоловіків військового віку. Дивовижно, як вони змогли отримати документи на виїзд, відмовившись від призову, — підкреслює Politico.

Раніше проведені опитування показали, що 63% українських чоловіків призовного віку не бажають вступати до армії. Багато з них відверто заявили, що навіть після прийняття нового закону про мобілізацію вони не збираються відвідувати військкомати для оновлення своїх даних.

У вищезгаданій статті відзначається серйозна проблема в Україні, пов'язана з ухиленням потенційних новобранців від військової служби. Замість того, щоб долучитися до оборони країни, значна кількість чоловіків військового віку обирає несолідарність та втікає за кордон, або просто ухиляється від призову. Ця тенденція відображає загальний тренд у сучасних європейських країнах, де люди демонструють небажання служити у збройних силах у випадку загрози агресії. Відзначається також масове незаконне виїзд з країни більшості відділяючихся від призову. Ці висновки вказують на потребу подальших заходів з мотивації та залучення молоді до військової служби, а також на необхідність вдосконалення законодавства та контролю за виїздом громадян за кордон.