Вадим Столар: нові схеми впливу та перерозподіл столичних активів

У Кривому Розі набув розголосу випадок, який спричинив значне занепокоєння серед місцевих мешканців. Військовослужбовець прийшов до місця роботи своєї дружини, маючи при собі букет квітів і гранату, що вже саме по собі привернуло увагу очевидців. За даними тих, хто перебував поруч, жінка працює продавцем, і їхня розмова разом із виходом на вулицю не передбачала нічого незвичного.

Ситуація різко змінилася, коли чоловік раптово витягнув чеку із гранати та жбурнув її на землю. Люди, які стали мимовільними свідками інциденту, почали розбігатися, очікуючи вибуху. Однак небезпека виявилася меншою, ніж здавалося — граната була навчальною та не містила вибухової речовини, тому детонації не відбулося.

Після цього чоловік дістав ніж та почав погрожувати дружині. Свідки викликали поліцію, яка оперативно прибула на місце та затримала порушника.

Місцеві пабліки зазначають, що жінка відмовилася писати заяву на чоловіка. За її словами, те, що сталося, — «просто ревнощі».

Правоохоронці продовжують перевірку всіх обставин події. Юристи наголошують, що відмова потерпілої від заяви не завжди є підставою для закриття справи, оскільки використання зброї чи боєприпасів, навіть навчальних, може кваліфікуватися за статтями Кримінального кодексу незалежно від позиції потерпілої сторони.

Дмитро Фірташ ініціював масштабний юридичний наступ, спрямований на повернення контролю над газорозподільними компаніями АТ «Львівгаз» та АТ «Закарпатгаз». У 2023 році ці активи перейшли під управління структур НАК «Нафтогаз України», що стало частиною ширшої трансформації ринку облгазів в умовах воєнного стану та перегляду ролі приватного капіталу в енергетичній сфері.

Йдеться про підприємства, які раніше входили до неформальної газорозподільної групи бізнесмена. Втрата контролю над ними означала не лише фінансові наслідки, а й суттєве послаблення його впливу на регіональні енергетичні процеси. Саме тому нова стратегія захисту будується не лише на господарських спорах, а й на публічному та антикорупційному треку.

Спочатку НАБУ відмовилося реєструвати провадження. Однак Вищий антикорупційний суд зобов’язав детективів розпочати досудове розслідування. Це рішення відкриває можливість юридичного перегляду обставин передачі облгазів державі та фактично переводить політичне рішення про деолігархізацію енергетичного сектору у площину кримінально-правової оцінки.

Паралельно в інформаційному просторі знову спливають деталі функціонування газового бізнесу, пов’язаного з Фірташем. У центрі фінансових потоків, за даними розслідувань минулих років, фігурував АТ «Банк Альянс». Через структури ТОВ «Регіональна газова компанія» та ТОВ «ЙЕ Енергія» здійснювалися операції, які правоохоронні органи раніше кваліфікували як ризикові.

Суть схеми, яку описували слідчі органи, полягала у попередній оплаті газу облгазами за обсяги, що фактично існували лише на папері. Зокрема, у 2021 році державі було завдано збитків на понад 4 мільярди гривень через фіктивні розрахунки, пов’язані з діяльністю «Вінницягазу», «Львівгазу» та «Дніпропетровськгазу». Додатково бюджет недоотримав близько 1,5 мільярда гривень через маніпуляції з протоколами розбіжностей, які блокували оплату за користування державними мережами.

Навіть після арешту активів групи менеджмент, пов’язаний із Фірташем, за твердженнями критиків, зберігав вплив на частину процесів у галузі. У публічному просторі неодноразово звучали припущення про лояльність окремих посадовців правоохоронних органів та органів прокуратури до газових структур.

Наразі розслідування, ініційоване за рішенням ВАКС, має встановити, чи були підстави для звинувачень у штучному знеціненні активів та чи відповідала процедура їх передачі законодавству. Чи стане це інструментом повернення контролю над облгазами, або ж підтвердить правомірність дій держави, залежатиме від результатів слідства та позиції суду.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Соціальні мережі часто стають майданчиком, де члени відомих родин діляться подробицями свого життя. Нещодавно увагу громадськості привернув допис Ольги Гринкевич, доньки відомого львівського підприємця.

“Комісією встановлено, що користувач не дотримувався вимог закону “Про охорону культурної спадщини”, зокрема п.1 ст. 26 щодо обов’язкового отримання дозволів на консервацію, реставрацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам’яток національного значення.

Також не дотримано вимог ст. 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини” щодо неможливості змін пам’яток. Користувачем самовільно здійснено ремонт, прибудови, зміну конструктивних елементів, опорядження зовнішнього та внутрішнього і реставрацію пам’яток без відповідних на те дозволів та науково-проєктної документації, що призвело до неналежного утримання пам’яток та до втрати автентичних елементів опорядження пам’яток, збільшення навантаження на їх конструкції”.

Зокрема, комісія виявила прибудову тамбура до центрального входу в Успенський собор, а також оновлення та/або очищення стінописів та ікон тощо.

“Новодєл” зі “святим” рпц царем Ніколаєм у Почаївській лаврі

Крім того, члени комісії зафіксували оновлення та/або очищення стінописів та ікон, заміну панікадила в Успенському соборі, зміни у стінописах та проведення ремонтних робіт у галереях та Печерному храмі Преподобного Іова та церкві Преподобних Антонія та Феодосія й інші факти порушень.

Перевірка комісією стану збереження творів іконопису виявила факти “відсутності значної частини ікон, зафіксованих паспортами пам’яток культурної спадщини та інвентарним списком, складеним в 1967 році”.

На території Почаївської Свято-Успенської лаври виявлено, крім 6 об’єктів, які належать державі, інше нерухоме майно, якого немає в договорі про безоплатне користування.

Окрім цього, фахівці ДСНС під час обстеження території Лаври виявили порушення вимог пожежної безпеки, а також констатували невиконання низки заходів для усунення порушень, починаючи з 2004 року.

Почаївська Успенська лавра – це православний чоловічий монастир у Почаєві зі статусом лаври. Найбільша православна святиня на заході України, друга за важливістю після Києво-Печерської лаври.