Втома від війни та зміна суспільних настроїв в Україні

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА З ДУШКОМ КОМУНІЗМУ

В української енергетичної політики є одна хронічна хвороба протягом десятиліть — прагнення щось урівняти, дозволити комусь не платити, перекласти платежі на інших. Постійно відбуваються намагання залатати боргові дірки, перекладаючи відповідальність з одних гравців на інших. Мотиви при цьому можуть бути різними: чи то популізм і удавана турбота про споживача, чи то прагнення покращити становище компанії, яка ближча до душі тим, хто приймає рішення.

Протягувати такі рішення вдавалось відносно легко до початку повномасштабної війни. Попри те, що справи в енергетиці були далекими від ідеалу, все ж завжди можна було нашкребти фінансового ресурсу, щоб протягнути такого плану рішення. Проте повномасштабна війна і пов’язане з нею економічне падіння, скорочення споживання енергоносіїв, втрата енергетичних активів як через окупацію, так і через постійні обстріли значно скоротили ліквідність і грошові потоки в енергосекторі. В результаті, протягом повномасштабної війни уряд двічі вдавався до підвищення тарифу на електроенергію для населення. Такого радикального підвищення тарифів годі було уявити до 2022 року. І вже навіть здавалось, що здорова економічна логіка почне перемагати логіку комунізму: поділити, урівняти, не заплатити. Але “ніт”…

Всередині липня в енергетичному регуляторі почали поговорювати про зрівнювання ставок тарифу на розподіл, незалежно від обсягів споживання та підключеної напруги — це рішення збентежило як енергетиків, так і ключових споживачів електроенергії.

Про це тоді я написав окремий текст, роз’яснюючи, чому це рішення неправильне і навіть шкідливе. Зокрема, це повернення до крос-субсидування, коли одна категорія споживачів не повністю покриває витрати й втрати, а компенсація відбувається за рахунок інших. Окрім цього, такий підхід суперечить принципам європейського енергетичного регулювання, а також може суттєво вдарити по стимулах розвитку великих підприємств, які споживають значні обсяги електроенергії, а відтак, це прямий удар по економіці країни. Тут вже навіть не варто згадувати, що великі промислові споживачі і без того страждають від зростання цін, то їм хочуть бонусом ще трішки підвищити.

Тоді ж я писав, що ключовими бенефіціарами стануть ті компанії, які дотують нижчий тариф електроенергії для населення (механізм ПСО) — “Укргідроенерго”, а передусім — “Енергоатом”. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

І от коли, здавалось, регулятор відмовився від цієї ідеї після хвилі критики, в медіа з’явилась інформація, що оновлений склад регулятора збирається повернутись до цього питання. Зрівняйлівка. Але у нашому колгоспі хоч всі й рівні, є деякі рівніші за інших.

От “Енергоатом” став об’єктом новин і минулого тижня. І знову ж таки про економіку в енергетиці. Так, у мережі з’явилась фотокопія наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, яким компанії буде дозволено не сплачувати за боргами. Цікаво, як можна збудувати нормальну енергетику, дозволяючи не платити за боргами? Які компанії будуть готові працювати зі стратегічним підприємством енергосектору, якщо вони розумітимуть, що їм цілком можуть законно не сплачувати за виконані роботи та надані послуги? Як це підвищить платіжну дисципліну в умовах того, що борги є однією із найбільших загроз для української енергетики у переддень дуже складної зими?

Минулого тижня з’явилась ще одна ідея такого ж штибу — було озвучено пропозиції залучити газові компанії до механізму ПСО на ринку електроенергії. Тобто газовики мають заплатити за електроенергію, бо в енергетиків вже грошей немає. Зрозуміло, що мотив — благородний: якщо електроенергетичні компанії не мають ресурсу для закупівлі імпортної електроенергії для покриття соціальних цілей, то є бажання знайти інших донорів для таких операцій. Але все ж виникає запитання: є ж компанії, які отримали додатковий фінансовий ресурс після підвищення тарифу для населення, чому не вони виступлять донором? А хто буде кінцевим бенефіціаром операцій після того, як газовики оплатять імпорт електроенергії, споживачі її отримають і за цю електроенергію розрахуються, оплачуючи електроенергетичним компаніям?

Ну і вишенька на торті — хабар у пів мільйона доларів, на отриманні якого затримали одного із заступників міністра. А хабар, як повідомляють медіа, дали за сприяння передачі обладнання з одного державного підприємства до іншого. От вона, ефективність державної власності в наших умовах і тої моделі економіки, яка стала невіддільним елементом енергетичної політики України в останні десятиліття.

Громадянин Німеччини Олег Цюра, за наявною інформацією, протягом понад десяти років був залучений до складної системи фінансових і торговельних операцій, через яку з українських державних підприємств виводилися значні кошти та стратегічна сировина. Йдеться про використання мережі іноземних трейдерів, офшорних структур і компаній, що мали зв’язки з російським ринком, що створювало умови для непрозорих схем та втрати контролю з боку української держави.

Олег Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, відігравав ключову роль в організації цих процесів, керуючи та підписуючи контракти від імені компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG, зареєстрованої в Німеччині та Швейцарії. Саме ця компанія, за твердженнями, виступала основним інструментом для співпраці з українськими державними комбінатами, дозволяючи здійснювати експортні операції через складні ланцюги посередників.

У 2018 році ITS International Trade намагалася отримати контроль над постачанням цирконієвої продукції Східного гірничо-збагачувального комбінату не через участь у конкурентних торгах, а шляхом судового блокування інших постачальників. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який підтвердив відсутність правових підстав для такого тиску, однак механізм захоплення контрактів через судові рішення був зафіксований.

Паралельно діяв офшорно-трейдерський контур, у який входили TF&H Transforwarding Holdings Ltd і Jeprano Trading Limited (Кіпр), а також російські ТОВ «Авангард» і ТОВ «Міка Холдинг» у Московській області. Через ці компанії формувався стійкий ланцюг Кіпр — Німеччина — Росія. У цьому ж контурі працювали Давид і Арман Гранци — сини Артура Гранца, пов’язаного з політичним оточенням Арсенія Яценюка та Андрія Іванчука.

У 2014–2017 роках у Об’єднаній гірничо-хімічній компанії (ОГХК) діяла схема продажу титанового концентрату афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами з подальшим перепродажем за ринковими. Зафіксовані збитки становили близько 13 млн доларів. У цей період Цюра виконував роль західного трейдера для операцій з цією продукцією. Керівництво ОГХК було пов’язане з Миколою Мартиненком і структурами Дмитра Фірташа.

У 2020 році схема була відновлена. Компанія ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, підконтрольна Цюрі, придбала 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГЗК на умовах заниженої ціни та відстроченого платежу. Вантажі вивозились без чіткого зазначення кінцевого пункту призначення. За наявними даними, партія могла бути спрямована до Криму, куди до 2014 року ільменіт постачався для підприємства «Кримський титан», що входить у структуру Дмитра Фірташа.

Ті самі фінансові канали використовувались у схемах навколо Одеського припортового заводу та ОГХК за участю колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. За операції з виведення коштів відповідав Сергій Байрак, який був пов’язаний з ITS International Trade. У цьому ж контурі діяв Денис Горбуненко — представник Фірташа в Лондоні.

Після 2022 року структура не була ліквідована, а переформатована. У 2023 році Цюра увійшов до правління UCG Trade AG (Швейцарія). У 2024 році контроль над компанією перейшов до Linvo AG, де раніше працювали сам Цюра та його родичка Людмила Цюра. У цих структурах присутня Людмила Мханго — колишня співробітниця Interchrome AG, трейдера, який працює з російською MidUral Industrial Group.

Цюра також перетинався з Йоханном Еккертом — колишнім керівником RusChrome GmbH, що належала MidUral, у компаніях Linvo AG та Phoenix Resources AG у Цюриху. Phoenix Resources займається імпортом металів і сировини з Росії, що свідчить про збереження активних торговельних каналів з російськими структурами навіть після 2022 року.

Таким чином, йдеться не про епізодичні контакти, а про довготривалу систему контролю потоків української стратегічної сировини через іноземні та офшорні трейдерські компанії з виходом на російський ринок.