Виділенні на закупівлю дронів 50 мільярдів довірили фігуранту скандалу “яйця по 17” Ростиславу Замлинському

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Як пише швейцарське видання Sarganserländer, “воєнні тури” в Україну пропонують близько десятка українських компаній. Екскурсії здебільшого зосереджені на Києві та його передмістях, а їхня вартість становить від 150 до 250 євро.

При цьому частина прибутку від таких турів іде на армію, стверджує співзасновник однієї з туристичних компаній Дмитро Нікіфоров. Тим часом його колега з іншої туркомпанії Світозар Моїсеєв запевняє, що такі тури “не про гроші, а про спогади про війну” і мають насамперед освітнє значення:

“Вони подібні до вакцини, яка запобігає повторенню подібного”

Водночас, деякі турфірми доправляють своїх клієнтів мало не в зону бойових дій за тисячі євро. Наприклад, Нік Тан зі США в липні 2024 року прилетів до Харкова, що розташований за 20 кілометрів від лінії фронту і постійно піддається бомбардуванням.

“Я просто хотів це побачити, бо вважаю, що наше життя на Заході надто комфортне і легке”, – каже 34-річний любитель гострих вражень, який працює в нью-йоркській технологічній компанії. – “Вистрибувати з літаків, веселитися всю ніч і бити людей по обличчю – це більше не для мене. То що ж буде найкраще? Відправитися в зону бойових дій”.

Водночас автори матеріалу зазначають, що таке ставлення видається дивним жителям зруйнованого Ірпеня, які досі живуть у постійній небезпеці.

“Нещодавно дрон “Шахед” розбився за 300 метрів від мого будинку. У мене не було бажання випробувати щось подібне. Але якщо люди цього хочуть, це їхнє право”, – зазначив 52-річний Руслан Савчук.

При цьому депутатка місцевої ради Ірпеня Михайлина Скорик-Шкарівська зазначає, що більшість місцевих мешканців згодні з “чорним туризмом”, хоча є й противники цього. “Чому ви сюди приїжджаєте? Чому ви хочете побачити нашу печаль?”, – запитували туристів деякі українці.

Своєю чергою голова Національного агентства з розвитку туризму Мар’яна Олеськів порушує етичні питання воєнного туризму, тож агентство готує спеціальні курси підвищення кваліфікації для екскурсоводів.

Хоча з початку війни туристичні потоки в Україну впали і зараз обмежуються переважно діловими туристами, українська туристична індустрія вже готується до післявоєнного періоду, наприклад, укладаючи контракти з туристичними сервісами Airbnb і TripAdvisor.

“Війна привернула увагу до України, тепер хоча б нашу країну знають усі”, – констатує Олеськів.

Раніше Держтуризм розширив карту туристичних магнітів України – тепер їх уже 170.

За останні кілька років родичі двох високопосадовців Департаменту кіберполіції України, Олега Заворотнього та Андрія Шаронова, стали власниками елітної нерухомості, що викликає численні запитання щодо джерел коштів для таких значних витрат. Згідно з розслідуванням журналістів Bihus.Info, протягом періоду з 2020 по 2025 рік родичі посадовців придбали квартири в Києві на десятки мільйонів гривень, що стало об'єктом пильної уваги громадськості.

Особливо привертає увагу покупка трьох квартир у популярному житловому комплексі «Комфорт Таун», що належать родині Олега Заворотнього, заступника голови Кіберполіції, який обіймає цю посаду з 2019 року. За інформацією журналістів, ці квартири були придбані на ім'я матері та дружини Заворотнього, причому кожна з них оцінюється в приблизно 7,5 мільйона гривень. Це викликає питання щодо того, як особи, які не мають очевидних джерел для таких витрат, змогли здійснити покупки такої вартості.

Ще одним фігурантом розслідування став заступник голови Кіберполіції Андрій Шаронов, який обіймає посаду з 2022 року. У своїй першій декларації за 2022 рік він вказав заощадження, будинок, земельну ділянку та квартиру в Одесі. Проте наступної декларації ці активи зникли разом із дружиною, яка згодом опублікувала у соцмережах інтер’єри нової квартири в елітному комплексі «Marinist Residence» у Одесі. За кілька місяців до офіційного розлучення квартиру записали на батька дружини, чого за офіційними доходами батька придбати не можна було. Шаронов у коментарі заявив, що не брав участі у придбанні квартири.

Розслідування викликає питання щодо прозорості доходів та законності великих витрат родичів високопоставлених чиновників у правоохоронних органах України.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов