Як ділитися паролями з родиною безпечно: нові можливості Apple і Google

Україна вивчає можливість активного втручання проти російських військ у 2025 році, але з важливими умовами. Згідно з даними французької газети Le Figaro, українська влада розглядає отримання зенітно-ракетних комплексів SAMPT, що є сучасними відносинами з Patriot, але мають обмежену кількість ракет Aster 30. Французькі військові експерти підкреслюють, що перемогу здобуде та сторона, яка зможе першою мобілізувати значні сили. Проте, обидві сторони утримуються від радикальних дій. Журналісти зауважують, що в Україні спостерігається втома суспільства від війни. Тим часом кремлівський режим уникає непопулярних рішень, щоб уникнути внутрішньої опозиції. Головнокомандувач Збройних Сил України, Олександр Сирський, заявив, що українські війська планують переходити до контрнаступу, коли російська військова кампанія стане неефективною. Проте основною метою залишається стримування російського наступу, запобігання втрат територій та завдання значних втрат противнику. За даними видання The Sunday Times, Велика Британія радить Україні перейти до оборони у 2024 році, зупинившись на деяких критичних позиціях на сході. Міністр оборони Великої Британії, Грант Шаппс, та головнокомандувач Збройних Сил, Ентоні Радакін, висловили таку рекомендацію під час зустрічі з президентом України, Володимиром Зеленським. Проте чи прийме Зеленський цю пропозицію, залишається невідомим.

Україна активно розглядає можливість контрнаступу проти російських військ у 2025 році, проте залежно від отримання важливого військового обладнання та з урахуванням рекомендацій міжнародних партнерів. Військові експерти вказують на необхідність мобілізації значних сил для досягнення перемоги в конфлікті. Однак спостерігається втома суспільства від війни та уникнення непопулярних рішень як з боку української, так і з боку російської сторін. Українські військові планують переходити до контрнаступу, якщо російська військова кампанія стане неефективною, але головною метою залишається запобігання втрат територій та завдання значних втрат противнику. Рекомендація Великої Британії про перехід до оборони підтримується в ряді міжнародних контактів, але остаточне рішення залишається на уряді та керівництві України.

Громадська рада доброчесності оприлюднила рекомендацію щодо кандидатури судді Хаджибейського районного суду Одеси Дмитра Роїка, порадивши Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВККСУ) не розглядати його на посаду в апеляційному суді. Основна причина – невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, встановленим для претендентів на вищі судові посади.

Згідно з висновком ГРД, суддя подавав недостовірну інформацію у власних деклараціях. Вказана ним вартість майна значно відрізнялася від реальної ціни придбання та не відповідала доходам кандидата й членів його родини. Особливо увагу привернула квартира площею 125,3 кв.м, де Роїк проживає з 2015 року. Формально житло належало його бабусі, яка померла у 2017 році, проте суддя продовжував зазначати його у власних деклараціях як своє, не відображаючи реального стану володіння майном.

Також викликали сумніви придбання автомобілів INFINITI QX50 та QX60 дружиною та матір’ю судді, оскільки джерела коштів на їх покупку не були підтверджені.

Крім того, кандидат ухвалював судові рішення поза робочим часом та систематично порушував строки розгляду справ у період 2012–2022 років. У деклараціях за 2017–2019 роки він вказував право користування дружиною нежитловим приміщенням площею 185,3 кв.м без доходів для сплати оренди.

ГРД також зазначає, що раніше рішення Вищої ради правосуддя залишило без розгляду попереднє рішення ВККСУ про звільнення Роїка за порушення присяги.

Президент США Дональд Трамп, перебуваючи на борту президентського літака Air Force One, поділився своєю думкою щодо ситуації в Україні, висловивши певні пропозиції та уточнення. Він заявив, що Росія та Україна повинні «зупинитися на тих лініях, де вони перебувають зараз», підкреслюючи, що вирішення конфлікту вимагає від обох сторін утримання від подальших військових дій на поточному етапі.

Трамп категорично заперечив інформацію про те, що обговорював можливість передачі всього Донбасу Росії. Його слова були реакцією на журналістські запитання, котрі стосувалися можливих компромісів щодо територіальних втрат України. «Нехай усе буде розділено так, як є на даний момент, а згодом можна буде досягти угоди», — додав він, вказавши на важливість мирного врегулювання конфлікту без подальших ескалацій. Під час обговорення Трамп також зауважив, що 78% території вже перебувають під контролем однієї зі сторін, хоча він не уточнив, яку саме.

Напередодні йшлося про напружену закриту зустріч Трампа із Володимиром Зеленським у п’ятницю: джерела повідомляли, що Трамп наполягав на якнайшвидшому припиненні вогню вздовж поточних ліній зіткнення, що українська сторона сприйняла як небезпечний для Києва сценарій.

Окремі медіа подали його слова жорсткіше — мовляв, Донбас доведеться “розрізати” й залишити значну частину під контролем РФ, — однак у розмові з журналістами на борту Трамп заперечив, що пропонував “віддати весь Донбас”.

Заява Трампа про “78% території” не відповідає оцінкам провідних джерел. Reuters напередодні писало, що Росія контролює близько 19% території України (включно з окупацією з 2014 року). У Донецькій і Луганській областях контроль РФ справді значний, але йдеться про інші пропорції: раніше оцінювали близько 75% Донецької та майже всю Луганську області.

Пропозиція “заморозити” фронт на поточних позиціях де-факто легітимізувала б захоплені території до майбутніх переговорів — сценарій, який Київ публічно відкидає, наголошуючи, що не поступиться територіями. Раніше у вересні Трамп, навпаки, робив більш прихильні до України заяви, що Київ “може повернути всі землі”, — отже, нинішні меседжі виглядають як риторичний зсув.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.