Єрмак: Трамп може завершити війну в Україні до кінця 2025 року

Верховна Рада України прийняла нову процедуру, яка дає змогу чоловікам та жінкам, навіть не є військовослужбовцям, стати батьками після смерті. Згідно з цим нововведенням, партнери загиблих зможуть використати їхні заморожені репродуктивні клітини для породження дитини, яка буде визнана рідною з повним спектром прав, передбачених законодавством. Депутати прийняли два документи для цього: один головний у цілому і ще один допоміжний у першому читанні. Щоб розпочати цю процедуру, потрібне затвердження обох документів та підпис президента.

Проблема можливого знищення сперми загиблих військових була вже вирішена ухваленням головного документа в цілому. Цей крок був здійснений після гучного скандалу наприкінці січня, коли стало відомо, що Рада заблокувала можливість посмертного батьківства та навіть передбачила примусову утилізацію замороженого біоматеріалу військових після їхньої загибелі. Про ці нові зміни оголосив Михайло Радуцький, голова парламентського комітету з питань здоров’я нації, який був автором скандальних правок до попередньої редакції закону та обіцяв виправити ситуацію. Згідно з виступом Радуцького, Верховна Рада прийняла в цілому законопроєкт №10448, який містить ключові нововведення.

У попередній редакції закону, після смерті військового, зберігання репродуктивних клітин припинялося, і їх мали утилізувати. Проте, в новій редакції, у разі загибелі військового (чи військової) або оголошення його померлим, репродуктивні клітини зберігаються за рахунок держави протягом трьох років. Після цього терміну вони також можуть залишатися збереженими, але вже за рахунок особи, яка була вказана померлим як розпорядником свого біоматеріалу за життя.

Революційність цього законодавчого акту полягає в тому, що вперше в Україні передбачено можливість громадянину розпорядитися своїми репродуктивними клітинами у разі своєї смерті, оголошення судом померлим або безвісти відсутнім. Ця можливість стосується будь-якого громадянина, а не тільки військовослужбовця. У випадку народження дитини відповідно до прижиттєвого розпорядження громадянина і завдяки репродуктивним технологіям, загиблий "визнається батьком чи матір'ю народженої у такий спосіб дитини". Протягом трьох місяців після введення в дію закону, уряд має прийняти додаткові норми, щоб врегулювати всі юридичні тонкощі. Водночас, закон визнає чинними заповіти та інші нотаріально посвідчені волевиявлення громадян стосовно їхнього біоматеріалу, які були укладені до прийняття цього закону.

Юристка Олена Бабич високо оцінила новий документ, щодо якого в соціальних мережах розпочався скандал у зв'язку з попереднім законом. Вона зазначила, що цим законом планується реалізувати довгочекане бажання репродуктивної спільноти – законодавчо врегулювати використання репродуктивних клітин після смерті особи, не обмежуючись лише військовослужбовцями. У першому читанні Рада також ухвалила законопроєкт № 10450 про внесення змін до Цивільного кодексу, який передбачає визнання батьківства та надання пільг таким дітям. За словами депутата Радуцького, цей закон не лише дозволяє захисникам визначати долю своїх репродуктивних клітин у разі смерті, а й надає можливість використовувати допоміжні репродуктивні технології. Він зазначив, що ця особа буде визнана батьком або матір'ю дитини, народженої за допомогою цих технологій.

У листопадовому законі, що стосується права на безкоштовне зберігання репродуктивних клітин військових, була внесена поправка, яка передбачала утилізацію біоматеріалу в разі їхньої загибелі. Це викликало гучний скандал, особливо в умовах війни, коли багато людей щодня ризикують своїм життям на фронті. Багато депутатів заявили, що ця поправка була додана на останньому етапі і не мала підтримки профільного комітету. Сам автор поправки, Радуцький, відкинув її, назвавши її неправильною та несправедливою щодо героїв та їхньої пам'яті. Він обіцяв виправити ситуацію до набуття чинності попередньої редакції закону.

Українська Верховна Рада прийняла важливі закони, які стосуються права на батьківство після смерті особи. Ці законодавчі акти передбачають можливість використання репродуктивних клітин померлих осіб для породження дітей, а також визнання їхнього батьківства. Нововведення розширюють права не лише військовослужбовців, а й всіх громадян України. Важливою є також ініціатива з внесення змін до Цивільного кодексу, яка передбачає надання пільг таким дітям. Гучний скандал, що виник під час обговорення попередньої редакції закону, свідчить про важливість цього питання для українського суспільства. Вирішення цих питань стало актуальним в умовах війни, коли багато людей щодня ризикують своїм життям на фронті. Закони забезпечують правову основу для регулювання репродуктивних прав громадян після їхньої смерті і відображають важливість захисту цих прав в умовах сучасного українського суспільства.

У нашому житті суперкомунікація відіграє важливу роль, проте насичені та глибокі розмови стають рідкістю. Ми часто помічаємо, що в розмовах з партнерами, сім'єю або колегами ми ненавмисно потрапляємо у безглузді суперечки, не розуміючи один одного. Як уникнути цих пасток?

Щоб зрозуміти та опанувати техніки суперкомунікації, науковий письменник Девід Робсон спілкувався з письменником Чарльзом Дахіггом, автором книги "Суперкомунікатори: як розблокувати секретну мову зв'язку". Суперкомунікатори – це не обов'язково харизматичні екстраверти, а скоріше люди, які опанували навички ефективного спілкування. Вони вміють слухати, ставити влучні запитання та проявляти емпатію до співрозмовників.

Нейронаука підтверджує, що під час спілкування наші тіла та мозки синхронізуються, що сприяє зрозумінню та взаємному сприйняттю. Суперкомунікатори здатні змінювати динаміку у групі, об'єднуючи людей та підвищуючи ефективність комунікації.

Отже, навички суперкомунікації є ключем до успішного спілкування та взаєморозуміння як у особистому, так і в професійному житті.

У кожній з цих груп, які вивчав дослідник, була принаймні одна особа, яка відзначалася особливими навичками комунікації. Ці суперкомунікатори виділялися з толпи, оскільки ставили у 10-20 разів більше запитань, ніж звичайні учасники. Запитання цих осіб були різноманітні: деякі спрямовували діалог, запрошуючи інших до активної участі, а інші дозволяли співрозмовникам розкрити щось значуще про себе. Крім того, суперкомунікатори чудово розуміли настрій і почуття інших людей.

Найважливішим виявилось те, що вони розуміли: кожна розмова складається з різних типів спілкування. Практичні розмови, де обговорюються плани та проблеми; емоційні розмови, де виражаються власні почуття та співпереживають іншим; та соціальні розмови, які відображають соціальні взаємини та ідентичність.

Суперкомунікатори виявилися настільки ефективними через уміння уважно враховувати контекст розмови та пристосовувати її до потреб усіх учасників. Це нагадує результати досліджень психологів, які показують, що успішність команди вирішується рівнем соціальної чутливості її членів.

Глибокі запитання, які ставлять суперкомунікатори, відкривають людям можливість розповісти про свої цінності, переконання та досвід, що дозволяє краще зрозуміти один одного. І хоч ці запитання можуть здатися простими, вони відкривають глибини істинних почуттів та переживань.

Отже, написання книги про суперкомунікаторів для мене стало наслідком особистого досвіду як менеджера, коли я зрозумів, наскільки важливим є володіння навичками ефективної комунікації.

Прийшовши додому після довгого робочого дня, я починав скаржитися на свого боса та колег перед дружиною. Вона розумно пропонувала рішення, запрошуючи мене на обід з босом, але я замість цього лише засмучувався ще більше. Це призводило до непорозумінь, бо я розпочинав емоційну розмову, а вона намагалася знайти практичне рішення. Цей дисонанс у наших розмовах перешкоджав нашому зв'язку.

Дослідники наголошують, що ведення однакового типу розмови є ключовим для успішного спілкування, що відомо як принцип узгодження. Важливо усвідомити, що невербальні сигнали грають не меншу роль у спілкуванні, ніж самі слова. Понад половина інформації, яку ми сприймаємо під час розмови, передається через тон голосу, мову тіла та вираз обличчя. Іноді нам важко звертати на це увагу, але саме це допомагає зрозуміти почуття та настрій співрозмовника.

У книзі "Суперкомунікатори" цей принцип ілюструється на прикладі серіалу "Теорія великого вибуху", де герої, фізики, показують свої емоції не словами, а через свою енергію та настрій. Це дозволило глядачам краще зрозуміти почуття персонажів і зробило серіал популярним.

Отже, успішне спілкування вимагає врахування не лише слів, але й невербальних сигналів, які ми передаємо один одному під час розмови.

Кожен "привіт" — це не лише слово, це цілий світ почуттів і емоцій. Коли герої з серіалу "Теорія великого вибуху" кажуть "привіт", кожен раз вони надають цьому слову нове звучання, новий відтінок настрою. Вони змінюють свою енергію, що дозволяє нам, глядачам, точно вловити, які почуття переживають герої. Спочатку це може бути схвильованість, потім — збентеження, а можливо, потреба у відпочинку. І хоча слово "привіт" залишається тим самим, але його відчуття змінюється залежно від контексту та емоційного стану героїв.

Це саме стосується і реального життя. Кожна розмова — це не лише обмін словами, а цілий комплекс емоцій, настроїв та почуттів. Після написання книги про суперкомунікацію моє життя зазнало змін. Тепер, перед тим як розпочати розмову, ми з дружиною обговорюємо, який саме тип розмови ми хочемо мати: це може бути практична дискусія, потреба у висловленні почуттів чи просто бажання підтримати один одного. Ми показуємо, що справді слухаємо одне одного, ставлячи додаткові запитання та підтримуючи співрозмовника. Головне — це бажання створити між нами зв'язок, бо коли ми відчуваємо, що інший хоче цього, ми відповідаємо на цю потребу взаємністю.

У висновку можна зазначити, що успішне спілкування вимагає уваги до багатьох аспектів, включаючи не лише зміст словесного висловлення, а й невербальні сигнали, настрій та енергію співрозмовників. Суперкомунікатори відзначаються вмінням вести різноманітні типи розмов і виявляти емпатію до почуттів інших. Важливо також усвідомити, що успішне спілкування — це взаємний процес, який ґрунтується на бажанні створити зв'язок та взаєморозуміння між співрозмовниками.