За останні три роки різкий ріст кримінальних справ щодо зловживання владою в Україні

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам стверджує, що його детальний звіт, розгорнутий на понад 250 сторінок, налічує безліч доказів нападів на УПЦ, на її святині та священицький корпус. У відеозверненні він наголошує на неприпустимості прийняття законопроекту 8371, який загрожує забороною УПЦ, оцінюючи його як прояв мови ненависті. Амстердам закликає уряд України припинити розділяти народ, а замість цього спрямувати зусилля на зміцнення єдності. Також адвокат підкреслює, що УПЦ не має жодного зв'язку з Московським патріархатом, а її позиція відносно "руського миру" чітко визначена митрополитом Київським Онуфрієм. У контексті сучасної геополітичної ситуації, Амстердам також закликає до підтримки України з боку США, підкреслюючи критичне значення цього питання для світового співтовариства.

• Звіт адвоката Української православної церкви Роберта Амстердама, що містить понад 250 сторінок доказів нападів на УПЦ, підтверджує серйозні загрози безпеці церковних святинь та священицького корпусу.

• Законопроект 8371, який передбачає заборону діяльності УПЦ, вважається адвокатом проявом мови ненависті та загрозою для єдності українського суспільства.

• УПЦ чітко відмежовує себе від Московського патріархату та ідеології "руського миру", а також виступає на захист української державності.

• Роберт Амстердам закликає уряд України припинити розділяти народ та зосередити зусилля на забезпеченні єдності та безпеки кожного громадянина.

• Важлива підтримка України з боку міжнародного співтовариства, зокрема Сполучених Штатів, є критичною в сучасній геополітичній ситуації.

Андрій Данилко, знаменитий артист, відомий під сценічним ім’ям Вєрка Сердючка, поділився своїм поглядом на нинішню ситуацію в українській музиці, особливо щодо творчості молодих виконавців. В інтерв'ю для YouTube-каналу Євгена Синельникова він звернув увагу на один із найбільш виражених трендів останніх років — надмірне використання слова «додому» у патріотичних піснях. Данилко зазначив, що цей вислів став своєрідним штампом, який повторюється знову і знову, створюючи певну одноманітність у музичному просторі.

Артист підкреслив, що таке бездумне повторення певних фраз та тем у композиціях надає музиці однотипності, що позбавляє її індивідуальності. За його словами, коли пісня «заповнюється» однаковими ідеями, вона втрачає свою унікальність та емоційну глибину. Це створює враження, що багато пісень звучать схоже одна на одну, і важко віднайти ту саму неповторну, особливу атмосферу, яка могла б стати «підписом» того чи іншого виконавця.

«Не робіть так, як усі. Бо я слово „додому“ чути не можу… В кожного „додому“. Вона вже не звучить як відвертість», — зазначив Данилко. Він додав, що українська мова та патріотизм важливі, але зміст пісні має бути щирим і талановито поданим, інакше слухач не відчує емоції, незалежно від теми.

Також артист зізнався, що наразі немає молодих виконавців, яких би він постійно слухав, хоча й визнає наявність талановитих артистів. Він наголосив, що популярність приходить лише через справжній талант, а не через модні фрази чи тренди.

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.