Загроза “Орешніка” — фейк чи провокація? В РНБО пояснили ситуацію

Голова Державної служби фінансового моніторингу Філіп Пронін опинився в епіцентрі гострої суспільної уваги після ухвалення низки звинувачень, що стосуються можливих порушень у сфері протидії відмиванню коштів та контролю над фінансовими потоками. Поширена в соцмережах інформація журналістських розслідувачів і незалежних експертів підкреслила низку факторів, що можуть свідчити про бездіяльність або вибірковий підхід у роботі відомства, яке має забезпечувати прозорість фінансової системи держави та протидіяти незаконним операціям.

Окрему увагу викликали дані про ймовірну причетність Проніна до корупційних схем, що, за словами аналітиків, могли виникати через слабкий нагляд за підконтрольними структурами та ухиляння від належної перевірки сумнівних транзакцій. Коментатори наголошують, що будь-які провали чи затримки у реагуванні Держфінмоніторингу створюють потенційні вікна можливостей для діяльності фінансових посередників, які намагаються «відмити» кошти, походження яких викликає запитання.

FATF, міжнародна група з протидії відмиванню грошей, минулого року попереджала про загрози, пов’язані з російськими схемами обходу санкцій, фінансуванням військових програм та тіньовими транзакціями.

Україна традиційно є активним учасником процесу протидії російським фінансовим потокам і була ініціатором відсторонення РФ від FATF.

Втім, під час пленарного засідання у жовтні 2024 року питання російських схем фактично не було винесене на обговорення.

Філіп Пронін був присутній на зустрічі особисто, однак результати української участі виявилися «нульовими», стверджують автори публікацій. На їхню думку, Україна не наполягла на включенні до порядку денного тем, які напряму стосуються фінансування російської воєнної машини.

У центрі уваги опинилися й сімейні зв’язки голови Держфінмоніторингу.

За даними розслідувачів, дружина Проніна у 2024 році стала співвласницею компанії «Тесоро Менеджмент». Її директорка — Анна Сологуб, яка роками входила до ревізійної комісії підприємства «Рівнеазот», що належить структурі Group DF Дмитра Фірташа.

При цьому в деклараціях Проніна відсутня будь-яка згадка про бізнес-активи його дружини, що також викликає запитання.

Додаткову увагу експертів привернули й інші компанії, які пов’язують із родиною та найближчим оточенням Фірташа, включно з фірмами в Україні та нерухомістю у Франції, що належать дочці олігарха.

Окремо Проніну закидають можливу причетність до розкрадань бюджетних коштів у період, коли він очолював Полтавську ОВА.

Зокрема йдеться про будівництво фортифікаційних споруд, на яких, за даними журналістських розслідувань, було втрачено понад 200 мільйонів гривень.

Ключовим учасником робіт було ТОВ «Енкі Констракшн», яке отримало 16 контрактів на суму близько 372 мільйонів гривень. Експерти вказують на завищені кошториси, фіктивні поставки та підконтрольність компанії окремим посадовцям часів Проніна.

Посадовець у цих провадженнях фігурує не як підозрюваний, але прізвище згадується у зв’язку з організацією робіт, керівництвом і відповідальністю за виконання бюджетних програм.

Окремі експерти також заявляють, що під керівництвом Проніна Держфінмоніторинг нібито неналежно реагує на схеми обготівковування коштів, роботу нелегальних платіжних сервісів, онлайн-казино та інші майданчики, що можуть бути використані для обходу санкцій чи фінансування проросійських структур.

У службі ці звинувачення публічно не коментували.

Після появи інформації у відкритих джерелах лунають заклики до перевірки діяльності Проніна з боку урядових органів та можливого аудитування роботи Держфінмоніторингу у період його керівництва.

Після того як бізнесмена Дмитра Фірташа офіційно внесли до санкційного списку України, громадський сектор зосередив увагу на ролі державних регуляторів у фінансовій системі. Особливий інтерес викликала позиція Національного банку України та його рішення стосовно банку «Альянс», кінцевим бенефіціаром якого, за даними відкритих джерел і заяв активістів, вважається саме Фірташ або структури, пов’язані з ним.

Громадські організації та експертне середовище наголошують, що запровадження санкцій проти великого бізнесу не може обмежуватися лише формальним включенням до списків. На їхню думку, важливим є комплексний підхід, який охоплює фінансові установи, що можуть прямо чи опосередковано перебувати під впливом підсанкційних осіб. У цьому контексті дії або бездіяльність Національного банку розглядаються як індикатор реальної ефективності санкційної політики держави.

На цьому тлі відсутність публічних кроків щодо банку «Альянс» викликала хвилю критики. Активісти наголошують: регулятор не оприлюднив результатів поглиблених перевірок, не повідомив про можливі обмеження чи додатковий нагляд і не пояснив, як саме забезпечується недопущення використання банківської системи в інтересах особи, яка перебуває під санкціями.

Окремо увагу звертають на роль заступника голови правління НБУ Дмитра Олійника, який відповідає за банківський нагляд. Саме на цьому рівні, за словами критиків, ухвалюються рішення щодо контролю за діяльністю банків. На їхню думку, відсутність жорстких дій щодо «Альянсу» може свідчити або про вибірковий підхід, або про недостатню інституційну реакцію.

Експерти зазначають, що банківський сектор є одним із ключових каналів, через які можуть обходитися санкційні обмеження. Тому саме Нацбанк має демонструвати максимальну прозорість, регулярні перевірки та публічну звітність. Інакше санкційна політика ризикує перетворитися на формальність.

Громадські активісти вимагають від регулятора чіткої та документованої оцінки діяльності банку «Альянс» з урахуванням санкційного статусу його бенефіціара, а також публічного пояснення подальших кроків. Поки цього не відбувається, довіра до антикорупційної та санкційної політики держави, за їхніми словами, залишається під питанням.

Начальник управління нагляду за додержанням законів органами БЕБ в Офісі генпрокурора Олександр Таркан потрапив у центр гучного скандалу через серйозні порушення, пов'язані з його дисертацією. Хоча він здобув науковий ступінь доктора філософії у галузі права, дослідження, на базі якого йому було присуджено цей ступінь, виявилося значною мірою плагіатом. Значна частина роботи була скопійована з інших авторів, і, що найгірше, без належних посилань на джерела. Це стало причиною серйозних запитань до етики та професійної репутації Таркана, який обіймав важливу посаду в державному управлінні.

За інформацією міжнародного детективного бюро Absolution, ще 14 березня 2024 року правоохоронці внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості щодо фальсифікації дисертації за статтею 358 Кримінального кодексу України. У межах цього розслідування вже проводяться ретельні перевірки, які мають на меті з'ясувати всі деталі та обставини фальшування наукової роботи.

Назва дисертації Таркана — «Методика розслідування прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою органу поліції». У роботі автор самовпевнено заявив про «наукову новизну» та «вкорінений аналіз», однак численні фрагменти повністю збігаються з працями відомих учених та практиків у галузі криміналістики.

Зокрема, Таркан використав без дозволу та посилань частини досліджень:

Андрейка Ю.О. (дисертація 2020 року, НАВС);

проф. Чернявського С.С. (стаття 2015 року у «Віснику кримінального судочинства»);

колективу Дніпропетровського держуніверситету внутрішніх справ (методичні рекомендації 2020 року);

Пунди О.О. (дисертація 2014 року);

судді О.В. Бобровника (публікація у 2017 році).

По суті, дисертація складалася зі зібраних фрагментів цих робіт із незначною зміною формулювань — додаванням слів «органу поліції», що подано як «оригінальний внесок».

Водночас НАБУ уже тривалий час розслідує самого Таркана за факти корупційних дій — отримання неправомірної вигоди за закриття кримінальних проваджень та маніпуляції з арештами майна. Його «теоретичні знання» активно застосовувались на практиці.

Відомо, що за «захист» та супровід дисертації Таркан сплатив близько 15 тисяч доларів. Його науковим керівником був Максим Даньшин, якого нині розшукують за держзраду. Даньшин, у минулому харківський викладач, зрадив Україну, перейшовши до російського університету та, за даними розслідувань, передавав координати для ракетних ударів по університету Каразіна. Попри підготовлену підозру за ст.111 ККУ, справу було «вирішено» завдяки звʼязкам у прокуратурі.

Скандал із дисертацією Таркана — яскравий приклад системної корупції у кадровій політиці правоохоронних органів та девальвації наукових ступенів, які перетворюються на інструмент легітимізації високих посад.