Засновник СЕО Клубу України підозрюється у відкритті та функціонуванні незаконного казино й колл-центру в столиці

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

На офіційному рівні це свято присвячене людям, які працюють на землі — фермерам, агрономам, механізаторам та всім, хто забезпечує країну хлібом та іншими продуктами. Сьогодні є чудова нагода привітати знайомих і близьких, пов’язаних із цією сферою, і висловити подяку за їхню працю.

Віряни сьогодні вшановують:

За народними віруваннями, день святого Григорія вважався небезпечним, бо, за повір’ями, злі духи могли з’явитися на землі. Люди намагалися уникати зайвих контактів і не пускали незнайомців до оселі.

Цей день із давніх часів пов’язаний із підготовкою до зими. Селяни чистили печі, утеплювали домівки та господарські будівлі. Жінки займалися рукоділлям — вишивкою, в’язанням або ткацтвом. Вважалося, що речі, зроблені цього дня, будуть особливо красивими та довговічними.

День сприятливий для роботи руками, а майстрині, які продають свої вироби, могли розраховувати на гарний прибуток.

Люди, народжені цього дня, належать до знаку Зодіаку Скорпіон. Їх характеризують пристрасність, емоційність та рішучість. Вони щирі у спілкуванні й дуже чутливі до слів, сказаних у їхню адресу.

Свята і вірування 17 листопада — це поєднання церковних і народних звичаїв, які нагадують про шанобливе ставлення до природи, людської праці та зв’язок із духовними силами. Попри те, що багато традицій має символічний характер, вони й досі знаходять своє місце в українському культурному просторі.