Зростання ринку дронів в Україні: оборонні технології досягли $6,8 млрд у 2025 році

Команда «СтопКор» здійснила детальний моніторинг стилю життя високопосадовців у різних областях, зосередивши особливу увагу на майновому становищі родини заступника голови Івано-Франківської ОДА Миколи Палійчука. Попри відсутність у нього офіційного бізнесу чи значних задекларованих активів, найближче сімейне коло володіє цілим масивом нерухомості й транспортних засобів, що викликає низку запитань щодо відповідності такого майна офіційним доходам чиновника та прозорості його фінансової історії.

Кар’єрний шлях Палійчука видається класичним для регіонального політика: від роботи механіком до поступового входження в місцеву владу. Депутатство в обласній раді та керівництво бюджетною комісією відкрили йому доступ до внутрішніх процесів управління ресурсами області. Згодом політик неодноразово змінював партійні прапори, переходячи між силами різного ідеологічного спрямування — від «Нашої України» до «УДАРу», «УКРОПу» та інших політичних проєктів, що визначали політичний ландшафт Прикарпаття в різні роки.

Паралельно з політичною кар’єрою зростав і матеріальний статус родини Палійчука. Його діти володіють квартирами в елітних районах Івано-Франківська. Дружина Ельвіра Гринішак задекларувала щонайменше десять різних об’єктів нерухомості: від будинку площею понад 370 квадратних метрів до магазинів, квартир, нежитлових приміщень і земельних ділянок. На ній же оформлені два автомобілі Honda CR-V 2012 та 2021 року випуску загальною вартістю понад 1,6 мільйона гривень. Сам Палійчук офіційно не має у власності жодного авто.

Це не єдина особливість. До недавнього часу Палійчук був одружений з Наталією Палійчук, матір’ю трьох його дітей. Після розлучення у декларації за 2020 рік уже фігурує шестеро дітей, двоє з яких мають прізвище нової дружини. Колишня жінка чиновника фігурувала у кримінальному провадженні щодо вирощування снодійного маку, але уникла покарання через визнання вини. Вона також володіла частками компаній, якими до цього керував сам Палійчук.

Йдеться, зокрема, про ПП “Компанія Руслана” та ТОВ “Руслана”, зареєстровані у Ворохті за адресою, де працювала фірма, що надавала туристичні послуги у Карпатах. Архівні версії сайту carpathiantours.com підтверджують, що за цією адресою діяла компанія, яка організовувала гірські тури та займалася готельним бізнесом. Обидва підприємства не мають задекларованого майна чи тендерів, однак зв’язки з туристичним сектором очевидні.

Палійчук також фігурує у складі інших структур — ТДВ “Облпаливо”, ГО “Спільна праця”, а також Федерації лижного спорту Івано-Франківської області, де нині зазначений як керівник. Остання не має активів, проте її діяльність може свідчити про неформальний вплив чиновника у спортивному середовищі. Ситуація ускладнюється тим, що в базі YouControl контактний номер Палійчука збігається з номером адвоката Сторожука — юриста, пов’язаного з групою екснардепа Олександра Шевченка та бізнесом курорту Буковель.

Додаткові питання викликають закупівлі Івано-Франківської обласної ради. За останні роки вона придбала десятки дорогих наручних годинників, а також подарункові набори й книги на сотні тисяч гривень. Відповідальні комісії, які координував Палійчук, погоджували такі витрати, що виглядає як класичне нецільове використання бюджетних коштів.

Не менш показовою є історія з фінансуванням партії “УКРОП”. Палійчук переказав кошти на партійний рахунок, маючи податковий борг, що є прямим порушенням законодавства. Суд закрив провадження через строки давності, але факт порушення встановлено.

Попри численні питання до статків родини, участі в бізнес-структурах і сумнівних політичних історіях, Микола Палійчук продовжує обіймати високу посаду в області. Стиль життя його оточення, значні активи та відсутність офіційного бізнесу створюють картину, яка потребує детального вивчення антикорупційними органами.

Життя часто змушує нас шукати швидкі та масштабні рішення, але справжні трансформації починаються з маленьких кроків. Кожна невелика дія, навіть та, що здається незначною, формує фундамент для майбутніх успіхів. Наприклад, щоденне читання хоча б кількох сторінок книги, регулярні фізичні вправи або короткі медитації здатні кардинально змінити наше фізичне та психологічне самопочуття через кілька місяців. Важливо пам’ятати: саме систематичність і сталість є ключем до того, щоб маленькі кроки перетворилися на великі результати.

Крім того, невеликі зміни часто легше прийняти, ніж радикальні перетворення, і це допомагає уникнути перевантаження. Коли ми концентруємося на маленьких досяжних цілях, ми відчуваємо мотивацію та впевненість, що рухаємося у правильному напрямку. Наприклад, якщо людина прагне поліпшити здоров’я, починати варто з додавання до раціону однієї корисної звички на тиждень, а не кардинального обмеження всіх улюблених продуктів одразу.

У помешканні Любомира Сопільника, батька Ростислава та, за версією СБУ, власника університету, було виявлено склад зброї. Після цього МОН анулювало ліцензію вишу на підготовку аспірантів за спеціальністю «право». Наприкінці 2025 року адвокати університету домоглися скасування цього рішення через суд.

Сам Ростислав Сопільник володіє 49% університету та працює старшим уповноваженим департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції у Львівській області. Попри скандальну історію з фіктивним навчанням, він успішно склав тести на знання права, пройшов перевірку когнітивних здібностей та виконав практичне завдання для конкурсу на суддівську посаду. Співбесіду у Вищій кваліфікаційній комісії суддів спочатку призначили на січень, але згодом її перенесли, нової дати поки немає.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Відома українська телеведуча Леся Нікітюк розповіла про особисте життя та стосунки з батьком свого первістка, військовим Дмитром Бабчуком. В інтерв'ю зірка поділилася, що їхні зустрічі відбуваються не так часто, оскільки ситуація в країні ставить перед ними серйозні випробування.

«Якщо вдається зідзвонитися по відеозв’язку, то це прекрасно», – зізналася ведуча в одному з інтерв’ю. Вона пригадала випадок на зйомках шоу «Хто зверху?», коли режисер дозволив їй перервати робочий процес, щоб відповісти на дзвінок Дмитра. «У нього було дуже мало часу, він сказав лише кілька слів. Але навіть заради цього мені дали можливість відійти й поговорити. Це однозначно непросто, але добре, що хоч так», – розповіла Нікітюк.

Під час розмови журналісти поцікавилися, чи хотіла б Леся ще дітей. Ведуча згадала побажання Тіни Кароль стати мамою донечки, але відповіла, що вже має велику родину, якою дуже дорожить.

«Я підтримую інститут сім’ї, вважаю, що родина — це головне. Коли вона міцна, то кожен приїзд додому дає сили», – підкреслила Леся Нікітюк.

Таким чином, попри рідкі зустрічі з коханим, телеведуча намагається берегти сімейні традиції та передавати їх своїм дітям, адже саме в цьому бачить опору і силу.