ЗСУ отримали перший в Україні роботизований комплекс для гасіння пожеж

На сучасній українській політичній та економічній сцені важливу роль продовжують відігравати особи, які обіймали високі посади за часів правління Віктора Януковича. Одними з таких є Юрій Чернега та Володимир Цепенда, які наразі очолюють ключові підприємства НАК «Нафтогаз України». Ці люди керують мільярдними активами в одній із найважливіших для економіки України сфер – енергетиці.

Юрій Чернега, колишній начальник кадрового управління МВС Миколаївської області, займає керівні посади в декількох підприємствах, що мають стратегічне значення для української енергетики. Він є головою ДП «Нафтогазбезпека» та першим заступником директора з безпеки АТ «Укртранснафта». Крім того, Чернега очолює ТОВ «Корпоративний фонд «Укртранснафта», що також є важливим елементом в управлінні енергетичними активами. Інформація щодо його діяльності була підтверджена журналістами видання ОРД, яке активно слідкує за фінансовими та кадровими змінами в галузі.

Після люстрації Чернега працював начальником Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а у 2015 році був остаточно звільнений з органів внутрішніх справ. Для легалізації свого статусу він формально отримав посвідчення учасника АТО, хоча фактично не брав участі у бойових діях.

Володимир Цепенда за часів Януковича обіймав посаду заступника голови Богородчанської РДА, відповідаючи за економіку та промисловість. Нині він є генеральним директором АТ «Укртранснафта» та бенефіціаром ТОВ «Прикарпатекоенерго».

Сьогодні обидва посадовці керують ключовими державними нафтогазовими підприємствами, що контролюють стратегічну інфраструктуру та бюджетні кошти України. На момент публікації офіційних коментарів від «Нафтогазу» та «Укртранснафти» не було.

ДП «Нафтогазбезпека» забезпечує безпеку об’єктів нафтогазової галузі, а АТ «Укртранснафта» є оператором магістральних нафтопроводів України і входить до структури НАК «Нафтогаз України». Події у Врадіївці 2013 року стали одними з передвісників Революції Гідності, а тепер двоє причетних до тих подій очолюють стратегічну енергетичну сферу держави.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

It seems like your message got cut off. Could you please provide more details or let me know how I can assist you further?

У зазначеному застосунку з’явився QR-код, який є аналогом паперових військово-облікових документів.

Міністр юстиції Денис Малюська нещодавно повідомив, що сотні державних послуг стануть недоступними українцям, які не мають військово-облікових документів. Проте він зазначив, що його неправильно зрозуміли, і список конкретних послуг, розповсюджений у засобах масової інформації, не відповідає дійсності. За словами Малюськи, окремі послуги дійсно обмежили для зазначеної категорії чоловіків, а окремі будуть обмежені в майбутньому. Проте “точно не за списками, придуманими Телеграм-каналами”.

“Це класичний фейк і ІПСО. Не ведіться і слідкуйте за нормативно-правовими актами. Якась ера дезінформації настала, одні спростування/пояснення пишу. Особливо сподобалась теза, що без військового квитка не надаватиметься міжнародна правова допомога. Думаю, усі втікачі від кримінального переслідування оцінять,” — з гумором прокоментував глава Мінюсту.