Звільнення прокурора, що домігся арешту Путіна

Людство століттями прагне знайти формулу довгого життя: від генетичних досліджень до суперфудів і новітніх нанотехнологій. Проте останні дослідження вказують на несподіваного, але надзвичайно впливового ворога — стрес. Аналізуючи життя людей, які дожили до 100 років і більше, вчені та сучасні системи штучного інтелекту дійшли висновку, що саме хронічний стрес найчастіше скорочує тривалість життя, незалежно від харчування чи фізичної активності.

Стрес у сучасному світі часто непомітний: щоденні турботи, робочі навантаження, інформаційне перевантаження — все це накопичується у нашому організмі й поступово руйнує фізичне та психічне здоров’я. У людей, які дожили до глибокої старості, помітно менше психологічного тиску в повсякденному житті, а способи управління емоціями та відновлення нервової системи стають ключовими факторами довголіття.

Згідно з даними Національної служби охорони здоров’я Великої Британії, постійне напруження викликає головний біль, біль у грудях, проблеми з травленням, прискорене серцебиття та запаморочення. Якщо організм перебуває у стані «тривоги» тривалий час, це виснажує нервову систему й порушує роботу внутрішніх органів.

Нідерландські вчені ще у 2010 році довели, що підвищений рівень гормону стресу — кортизолу — напряму пов’язаний із ризиком серцево-судинних захворювань. А саме вони залишаються головною причиною смертності у світі.

Доказом може слугувати історія Жанни Кальман — француженки, яка прожила 122 роки та 164 дні. Вона не дотримувалася сучасних «здорових» трендів: курила, пила вино, обожнювала шоколад. Проте її життя було спокійним, розміреним і без надмірного стресу. Матеріальний добробут і позитивне ставлення до світу дали їй те, чого не здатні замінити жодні добавки — внутрішній спокій.

Шведські дослідники дійшли висновку, що люди, які доживають до 100 років і більше, не просто ефективно лікують хвороби — вони вміють уникати їх появи. Довгожителі рідше страждають від інфарктів та інсультів, а також мають стабільні показники тиску й холестерину. Це свідчить про «специфічну модель старіння» — повільну, гармонійну, без стресових вибухів і нервових коливань.

У «блакитних зонах» — регіонах із найбільшою концентрацією довгожителів — люди мають спільні риси: помірна фізична активність, просте харчування, соціальні зв’язки й низький рівень стресу. Саме комбінація цих чинників дозволяє доживати до 90, 100 і більше років без серйозних хвороб.

Отже, якщо ви хочете жити довше, почніть не з дієт чи добавок, а з усунення стресу. Спокійний розум — найкращий інвестиційний фонд для довгого життя.

Після закінчення своєї каденції на посаді головнокомандувача Збройних Сил України, генерал Валерій Залужний вирішив розширити свої горизонти та відправитися на нову стезю в Міністерство закордонних справ України. Цей крок був анонсований Олегом Шарпом, представником президента України, Володимира Зеленського. Після короткострокової відпустки, Залужний приступив до обов’язкового стажування у МЗС, з отриманою згодою від британської сторони. Водночас, розпочато формування кадрового складу амбасади з акцентом на експертів у галузі військово-технічного співробітництва. Не тільки Оглядач впевнений, але і Володимир Зеленський висловив впевненість у тому, що Залужний повернеться до України та зіграє важливу роль у відбудові країни. Згідно з Указом від 8 лютого 2024 року, Валерій Залужний підписав документ про свою відставку з посади головнокомандувача ЗСУ. У березні того ж року, його призначено на посаду посланця в Великій Британії. Про це стало відомо з заяви Володимира Зеленського 7 березня. Глава держави також підтвердив надсилання запиту на попереднє погодження кандидатури Залужного на посаду Надзвичайного та Повноважного Посла України в Сполученому Королівстві та Північній Ірландії. Необхідно зазначити, що міністр оборони України, Рустем Умєров, офіційно підтвердив звільнення Залужного з посади головнокомандувача Збройних сил, наголосивши на необхідності нових підходів та стратегій у 2024 році.

У висновку можна зазначити, що перехід Валерія Залужного з військової до дипломатичної служби відображає новітні тенденції української політики та важливість розширення горизонтів для досягнення стратегічних цілей країни. Його призначення на посаду посланця в Великій Британії свідчить про довіру та визнання його досвіду та кваліфікації в управлінні та міжнародних відносинах. Такий крок також відзначає важливість військово-дипломатичного співробітництва в умовах глобальних викликів та нестабільності. Залужний має потенціал стати ефективним мостом між Україною та Великою Британією, сприяючи розвитку стратегічного партнерства та підтримці міжнародної безпеки і стабільності.

Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення закрити кримінальне провадження проти Олександра Нагорського, начальника управління Міноборони України. Його звинувачували в розкраданні значних сум — близько 1,5 мільярда гривень, які були виділені на закупівлю артилерійських снарядів для Збройних сил України. Попри серйозність обвинувачень, справа не дійшла до розгляду по суті. Причиною цього стала дія так званих «правок Лозового», які передбачають, що обвинувальний акт не може бути поданий, якщо досудове розслідування завершено з порушенням встановлених термінів.

Початкове розслідування у справі Нагорського велося Службою безпеки України, і згодом матеріали справи кілька разів передавалися між різними органами, включаючи Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. За таких умов справа не мала шансу на ефективний розгляд, оскільки зміни в законодавстві забезпечили правову можливість для її закриття.

Цей випадок не поодинокий. Лише минулого тижня ВАКС закрив справу про розкрадання 11,8 млн грн в «Укрзалізниці», застосувавши ту саму норму. Юристи та антикорупційні організації неодноразово закликали парламент скасувати пункт 10 статті 284 КПК, адже він фактично дозволяє уникати відповідальності підозрюваним у корупції через процесуальні формальності. Верховна Рада вже кілька разів відхиляла такі ініціативи, що вигідно фігурантам гучних справ.

«Правки Лозового» стають інструментом уникнення відповідальності, підкреслюють експерти. Водночас закриття таких справ підриває довіру суспільства до правоохоронної та судової системи, особливо під час війни, коли ефективність витрат державних коштів і прозорість закупівель критично важливі.

Судові процеси доводять: навіть масштабні фінансові порушення у сфері оборони можуть залишитися без покарання через бюрократичні лазівки. Антикорупційні організації закликають законодавців терміново виправити ситуацію, щоб уникнути повторення подібних випадків.

Проблема також полягає у відсутності чіткої координації між СБУ, САП та ОГП, що створює додаткові затримки у розслідуваннях. Експерти зазначають, що поки пункт 10 статті 284 КПК діє, корупційні справи будуть системно закриватися, навіть якщо доказова база достатня для судового розгляду.

Загалом ситуація демонструє слабкість антикорупційної системи та необхідність реформування процесуальних норм, щоб уникнути зловживань і забезпечити ефективне переслідування винних.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.